Звинувачення громадським діячам у вчиненні кримінальних злочинів було звичним ще з комуністичних часів. Так, з 1979 р. КҐБ розгорнув проти Української гельсінкської групи справжню війну. Україною прокотилася хвиля карних процесів за цинічно сфабрикованими справами: “дармоїдство” (Петро Вінс), “опір міліції” (Василь Овсієнко, Юрій Литвин), “хуліганство” (Вадим Смогитель, Василь Долішній), “спроба зґвалтування” (Микола Горбаль, В’ячеслав Чорновіл), “крадіжка” (Любомир Старосольський), “порушення паспортного режиму” (Василь Стрільців), “незаконне зберігання зброї” (Петро Розумний мав у кишені складаного ножика), “виготовлення, зберігання і збут наркотиків” (Василь Січко, Ярослав Лесів – одному підкинули в тумбочку, другому в кишеню). Людмила Алексєєва у книжці “История инакомыслия в СССР” (1984) писала, що Україна стала тоді свого роду полігоном КҐБ, де випробовувалися найбрутальніші методи.
Причетних до УГГ били невідомі чи міліція (Петра Вінса, Юрія Литвина, Василя Долішнього), жінкам погрожували зґвалтуванням (Ользі Гейко), підкидали антирадянські (малограмотні!) документи, які потім знаходили під час обшуку (Михайлові Гориню), за захист рідних ув’язнювали дружин (Ольга Гейко-Матусевич, Раїса Руденко), матерів (76-літню Оксану Мешко – 1947 року її звинуватили в намірі вбити Хрущова). Ніхто з членів Групи не виходив на волю: незадовго до звільнення, а то й у день звільнення оголошували про порушення нової справи (Микола Горбаль, Василь і Петро Січки, Василь Овсієнко, Юрій Литвин, Ярослав Лесів, Іван Сокульський, Ольга Гейко, Василь Барладяну).
Всі ці люди були політв’язнями – карні справи їм фабрикувалися з політичних мотивів, за правозахисну діяльність.
Нинішня влада України (язик не повертається сказати “українська”, бо українців там нема, хіба що кілька хохлів) творчо розвиває цю практику: Анатолій Могильов – приходько з Камчатки, який улаштувався в нас міністром, винайшов ось що: кілька підприємців вступили в злочинну змову з метою зруйнувати плитку на Майдані Незалежності… Уже майже рік в Одесі сидить громадянин Росії Олексій Макаров – за участь у мітингу пам’яті убитого російськими шовіністами Максима Чайки. Звинувачення: “непокора співробітникам міліції” (при безпідставному затриманні! Це, до речі, не кримінальне, а адміністративне правопорушення). Півроку сидить Юрій Луценко – за “розтрату державних коштів”… Я вважаю Луценка політв’язнем.
Кримінальні справи проти політичних противників зазвичай порушують, щоб позбавити їх права брати участь у виборах. Не обов’язково заарештовувати: аби роками тривала судова тягучка.
Що ж до “в’язнів сумління”, то в наш час критерій був один: якщо політичний в’язень подавав покаянну заяву, виступав з нею в пресі чи по телебаченню, “здавав” своїх колишніх однодумців, то такого достроково звільняли. Бо він потоптав власне сумління. Хто ж цього не робив, той залишався в’язнем власного сумління.
Певен, що якби Ганна Сінькова прилюдно покаялася, що посмажила яєчню на “вічному вогні”, визнала себе винною, її б випустили. Але як жити тоді з переламаним хребтом?!
Ганна Сінькова – в’язень сумління. Це однозначно! Я захоплений її героїчною поведінкою. А також принциповою стійкістю її мами – Тетяни Близнюк.
Василь ОВСІЄНКО, політв’язень 1973 – 1977, 1979 – 1988 рр.
Загін бійців спецпідрозділу проти дівчинки в наручниках
17 червня 2011 р. в Печерському районному суді м. Києва (вул. Гайцана, 4) відбулося судилище над політв’язнем Ганною Сіньковою. Не зважаючи на чисельні клопотання про взяття на поруки від народних депутатів, депутатів обласної ради, громадських організацій; не зважаючи на відсутність підстав для найжорсткішої міри запобіжного заходу, суддя постановив залишити Ганну за ґратами на невизначений термін. При цьому суддя наголосив на тому, що рішення остаточне і оскарженню не підлягає.
Це викликало неабияке обурення в залі суду, і прокурор із суддею тікали по сходах під вигуки “Ганьба!”.
Свідки, які стояли біля входу, були шоковані тим, що до дверей суду під’їхав міліцейський спецпідрозділ, і близько десяти бійців у червоних беретах буквально викинули Ганну із дверей суду в мікроавтобус кольору антрацит за №1575. При цьому свідки бачили, як дівчину вдарили головою об автівку. Слід зауважити, що руки Ганни в цей час були скуті наручниками за спиною.
Куди вивезли Ганну і що з нею сталося після суду, невідомо.
“Свобода” вимагає негайно допустити до політв’язня Ганни Сінькової адвокатів і незалежного медичного експерта з метою встановлення стану її здоров’я і з’ясування, яких дій було до неї вжито після того, як бійці спецпідрозділу вивезли її у невідомому напрямку.
Прес-служба Київської обласної організації ВО “Свобода” |
