Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Олекса Гірник і слово Тараса


28 березня 1912 р. у Богородчанах народився Олекса Гірник, який все своє життя присвятив боротьбі за волю Україну. Загинути він вирішив у вогні, в Каневі, біля могили Тараса Шевченка. Самоспалення здійснив на знак протесту проти колоніального становища України. У прощальному листі дружині він написав: “ Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець”.

Хоч і здобув Олекса за польської влади середню освіту, та не міг улаштуватися на роботу: поляки вимагали покатоличення. Відтак пішов працювати в патріотичну організацію “Сокіл”, очолив Улад пластових новаків у Богородчанах. Хотів поступати на філософський факультет Львівського університету, але його призвали до Війська Польського.
Якось він висловився: “Остогидла осоружна польська армія. Хочу змінити конфедератку на мазепинку”. У березні 1937 р. військовий трибунал Речі Посполитої присудив рядовому артилерії Гірнику 5 р. і 3 міс. ув’язнення “за зраду Ойчизни”. Сидів у львівській тюрмі “Бригідки”, в острогах Кракова і Тарнова, Березі Картузькій. Під час німецько-польської війни у вересні 1939 р. втік із тюрми.
11 листопада 1939 р. поїхав у Стрий, щоб відновити давні зв’язки з підпіллям. Інтелігентно одягнений чоловік викликав у міліції підозру. В нього перевірили документи. Прийшовши на станцію, Олекса побачив, як енкаведисти із собаками заганяли в товарні вагони поляків, щоб вивозити їх у Сибір. Намагався захистити їх, тоді і його побили та запхали до вагону. На допитах відмовився давати покази. Хоч його тяжко били, він нікого не виказав. На цей раз Олексу засудили “за предательство Родины”.
8 років він карався на Уралі, пиляв ліс у тайзі, бив камінь у кар’єрах, працював на підземному заводі, неодноразово сидів у карцерах.
З табору вийшов глибокої осені 1948 року. На той час мати і молодша сестра померли, брат Федір загинув на фронті. Нікого з ровесників Олекса серед живих не застав: в одному тільки Дем’яновому Лазі загинуло 25 його товаришів із Богородчан.
Працював у Станіславі на цегельні копачем. 1949 року одружився з Кароліною Іванівною Петраш, яка повернулася із заслання. Наступного року в родині з’явися син Маркіян. У рік смерті Сталіна подружжя перебралося в Калуш, до брата Кароліни, греко-католицького священика Михайла Петраша, який повернувся із заслання. Тут 1954 року народився син Євген (у роки незалежності він став народним депутатом України).
Олекса страшенно переживав національний гніт і русифікацію, що наростали. Неговіркий, ззовні суворий, із природним почуттям справедливості, він був толерантний до людей різних національностей, але гостро реагував на несправедливість. Їздив із дружиною на Чернечу гору в Канів, де особливо, як оголений нерв, відчував трагічну бездержавність своєї Вітчизни. Його бентежила думка: “Чому я не звідав радощів вільної людини, що має свою державу, свою правду?” Знаходив відповідь у Тараса Шевченка, словами якого пересипав свою мову.
1976 року Олекса збудував на своїй садибі кухню з малою кімнаткою на другому поверсі, де мав тайник. У тій кімнатці він тривалий час писав листівки, спрямовані проти російської окупації і русифікації України. За свідченням знайомих, 1977 року Олекса дуже змарнів. Написав біля тисячі листівок (відомо 8 їхніх варіантів). У листівках були міркування про історичну долю українського народу, підтверджені цитатами з Тараса Шевченка.
У прощальному листі дружині 6 січня 1978 р. Олекса Гірник написав: “Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець”. На столі залишив записку: “Я поїхав у Львів. Не турбуйся, за день-два повернуся. До милого побачення! Олекса. 19.1.1978 р.”.
20 січня 1978 р. у Києві Олекса Гірник відвідав Святу Софію і Києво-Печерську Лавру (у сумці збереглися квитки). О 19 год. останнім автобусом виїхав до Канева. Мав сумку з двома каністрами бензину – на 2,5 та 1 л.
До Чернечої гори пройшов три кілометри проти сильного вітру. Тричі обійшов пам’ятник Тарасові Шевченку. Вибрав місце на нижній перетиці, на північному схилі Чернечої гори, за метрів 10 – 12 ліворуч від оглядового майданчика (там знайдено сумку, дві порожні каністри і запальничку). Дістав листівки і пустив на вітер, який порозносив їх. На гранітну брилу поклав прощальну духівницю: “Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська держава! (Радянська, та не російська). Україна для українців! З приводу 60-річчя проголошення самостійної України Центральною Радою 22 січня 1918 р. – 22 січня 1978 р. на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі?!”.
Приблизно о 3 год. ночі 21 січня 1978 р. Олекса Гірник облився бензином і креснув запальничку… Обгоріле тіло в характерній для загиблих від вогню “позі боксера” виявив постовий міліціонер. Заступник начальника райвідділу міліції Олександр Гнучий викликав працівників міліції капітана Івана Терещенка та сержанта Романа Крамаренка. Вони визбирали близько 970 листівок. Кілька з них заховали. У спецкімнаті музею листівки перерахували і розсортували працівники облуправління КҐБ. Подальша доля листівок невідома. Каґебісти попередили працівників музею, щоб нічого не розповідали про подію. Попри сувору заборону КҐБ будь-що говорити про подію, саме від міліціонерів увесь Канів дізнався ім’я Олекси Гірника з Калуша. Віра Гнуча, дружина міліціонера, зачитувала 4 листівки людям у Каневі, Львові, Дрогобичі, Трускавці.
У дружини Олекси Гірника в Калуші було проведено обшук. Їй сказали, що чоловік згорів в автокатастрофі. Допитали родичів.
Тіло оглянув і поклав у домовину лікар-анатомопатолог Михайло Іщенко (згодом він опублікував низку статей і книжку про Олексу Гірника). Тим часом КҐБ поширював чутки, що згорів п’яниця чи то релігійний фанат.
Священик Михайло Петраш уночі в хаті Гірників відслужив панахиду. Порушивши заборону, син Євген відкрив домовину і попрощався з батьком.
Попри заборони й замовчування, щороку, 21 січня, упродовж багатьох років хтось на місце трагічного чину клав червону калину. Її розтоптували. 22 травня 1991 р. у Каневі побував Патріарх Мстислав (Скрипник). Він сказав: “Хтось може подумати, що Олекса Гірник – самогубця. Але той, хто йде на війну за Батьківщину – свідомо на смерть іде заради життя, хіба самогубцею є? Думаю, що Бог його простить. Він усього себе віддав Україні, без останку. Могила Шевченка, Чернеча гора бачилися йому найпотужнішим вогнищем українського національного духу, і він приніс сюди полум’я свого великого серця. Олекса Гірник займе гідне місце в пантеоні найвидатніших борців української нації”.


22 січня 1993 р. в Калуші іменем Олекси Гірника названо вулицю, на його будинку встановлено меморіальну дошку з барельєфом. 28 травня 1995 р. в Богородчанах біля батьківської хати споруджено пам’ятний знак, у школі обладнано кімнату-музей Олекси Гірника. 1999 року створено Київський благодійний фонд ім. Олекси Гірника “Українським дітям – українське слово” (голова – народний депутат, просвітянин Юрій Гнаткевич). У січні 2003 р. відбувся вечір товариства “Просвіта”, присвячений подвигу Олекси Гірника.
На місці загибелі посаджено кущ калини. 2000 р. директор Шевченківського національного заповідника Ігор Ліховий (згодом міністр культури) встановив тут півторатонну брилу червоно-зернистого граніту. В музеї експонуються портрет, копія листівки Олекси Гірника. Указом Президента України № 28/2007 від 18 січня 2007 р. за проявлені мужність і самопожертву в ім`я незалежної України Гірнику Олексі Миколайовичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.
Вічна пам’ять!

Василь ОВСІЄНКО



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віра САВЕНОК (Чернігів) – 450 грн
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 700 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ