Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2018 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Як то було 31 серпня 1919 р.


“Московські злочини”

Болючі спогади очевидця подій
У житті кожної людини бувають дні, яких ніщо не може стерти з пам’яті. Таким стало для мене 31 серпня 1919 р., день зайняття Києва майже одночасно українцями та денікінцями. Напередодні, ще вполудне, кияни спостерегли з високого берега Дніпра артилерійський двобій між білими та червоними на лівому боці ріки. Можна було думати, що большевики ще кілька днів протримаються в місті, тим більше, що вони мобілізували всіх урядовців – мужчин для копання окопів і помічної служби на фронті.

Втеча червоних

Нагло ввечері того самого дня з цілком протилежного боку залунали гарматні постріли. Звідти нікого не сподівалися, і большевики нараз опинилися під двостороннім обстрілом. То були, як ми пізніше довідалися, українці. Почався поспішний відступ червоних, навіть не можна назвати цього відступом, бо це була панічна втеча по єдиній вільній дорозі через Ланцюговий міст на Дніпрі, а далі на Чернігів.
Образ цей важко змалювати. Червоноармійці збігалися до мосту з цілого міста і його околиць і там утворився страшний стиск. Міст, широкий, на яких кільканадцять метрів, не міг умістити всієї навали. Людей придушували до бар’єру, другі лізли через них та падали у воду, потручені (зіштовхнуті. – Ред.) новими втікачами... Вантажні авта, вози, кулемети, коні та люди, все змішалося в одну масу, що здригалася в конвульсіях божевільного страху...
Цілу ніч стрілянина не припинялася, білі промені прожекторів перетинали зоряне небо... Тепер ми вже напевно знали, що до Києва із заходу підійшов Петлюра на чолі Галицько-Надніпрянської Армії. Наявність денікінців тут під самим Києвом викликала деяке затривоження, однак ми так бажали вірити у визволення, самостійну та незалежну Батьківщину та ще в наш, український, Київ, що заспокоювалися і нетерпляче чекали на ранок.
Нарешті він прийшов той ранок – чудовий, свіжий, з ясним сонцем на синьому небі. Гармати вже не гриміли і через контраст здавалося, що скрізь панує якась особлива лагідна тиша.

Криваве марево ЧК

Треба сказати, що кияни за часів постійних змін жили – з браку газет – винятково словесними інформаціями. Носіями таких інформацій були служниці, перекупки та інша тодішня “аристократія”. Але найдивнішим було, що вони приносили-таки правдиві новини. Тому ще вдосвіта знали ми, що в поспіху большевики не встигли вивезти 157 закладників, бо не вистачило місця на пароплавах (большевицький уряд тікав Дніпром на південь, до Черкас), і що їх спішно розстріляно в чрезвичайках. Імена цих 157 осіб були відомі з большевицьких комунікатів. І ці вісті пройняли нас жахом, бо це були, в більшості, представники громадянства та вищого судового урядництва, особливо багато загинуло тоді судових діячів, радників, прокураторів, адвокатів та слідчих суддів.
Усі знали, що їх мають вивезти як закладників, боліли душею за них, бо вже знали, що це значить сидіти в чрезвичайці. А тепер... Невже їх усіх забито гуртом як худобу на різниці тільки тому, що не було як вивезти? Ні, цьому я не могла повірити. Але інформатори обстоювали свої відомості й казали, що вже скрізь по ЧК ходять люди, шукають рідних і що там можна побачити страшні речі. Бажаючи перевірити ці поголоски, я вирішила сама обійти три “найславніші” ЧК, що були при вулицях Лизаветській, Садовій та Катеринівській.
Ще далеко від них помітно було рух у напрямі колись найгарнішої, аристократичної, дільниці Липки. Там, у найкращих віллах. містилися всі головні уряди большевиків та чрезвичайки. Щоб дотримати певного порядку і наблизитися до можливої об’єктивності, я подам окремий опис кожної ЧК.
Лизаветська вулиця майже не має високих камениць і вся, як і більшість вулиць у Липках, тоне в зелених садах. Число 3 – невелика вілла. Через побиті шиби та відчинені двеpi видно скрізь порозкидані папери, перевернуті меблі, забуті каламарі. Ясно: тут поспішали. Задніми дверима виходиться до гарного садка з фонтаном, із клумбами і газонами. Але як це все тепер виглядало... За садом – господарські забудування: стайня, возівня... і там згромадилися люди. Дехто став на коліна... Підходжу – невеличке подвір’я і просто перед очима стайня з відчиненими дверима. Звідти виходять люди навшпиньках, наче з церкви, в декого на очах сльози. Долівка стайні бетонна, посередині темний отвір і з усіх боків до цього отвору провадять рівчаки. Рівчаками спливає кров у чорну яму, а під стінами – людський мозок й останки розторощених черепів...
Що ж приявні? Мовчали, хто молився на колінах, а я сама відчувала, що я цей момент не у стані була ані слова вимовити.
На Катерининській вулиці, де була централя ЧК, нікого не впускав сторож, замкнувшись із середини за високим парканом, наче у твердині. Але ще взимку бачила я, як з-попід паркану, через хідник, на дорогу випливав червоний струмок крови.
Ідучи за юрбою, я прийшла на Садову вулицю, ч. 5. Ще не доходячи до самого дому, мене вразив запах вина в повітрі. Він, як я опісля довідалася, видобувався з відчинених вікон сутерин (підвалів. – Ред.). Я зазирнула до середини. Там лежало розкиданих по підлозі багато порожніх пляшок від вина та бляшанок від консервів. Очевидно, в останній хвилині тут відбувався бенкет, може, ще кілька годин тому. Підлога та меблі були залиті вином.
Через браму дуже гарної одноповерхової вілли ввійшла я на подвір’я, а потім до садка. Народу було багато і настрій його став загрозливий. Ридали... Тут, очевидно, відбулися головні події.
Ідучи садовою стежкою, я зауважила, що мої обцаси (каблуки. – Ред.) починають якось дивно заглиблюватися в пісок. Стежка широка на півтора метра, посипана чистим жовтим піском... Одночасно дався відчути сопух трупів.
Я побачила страшну картину. Стежку переді мною розкопували і, не глибше як на півметра лежали під свіжо насипаним піском ряди мертвих тіл, одні на других. То були ті 157… їх видобували зі страшної братерської могили і укладали на травнику. Я нарахувала до 40 тіл, а працю тільки почали, і стежка провадила далеко, аж до самого дому. Це був жах. Але ще більший жах відчула я, коли довелося вертати тією самою, м’якою, стежкою...
Я описую тільки те, що бачила на власні очі й тому не спиняюся над тим, що ще знайшли у страшній віллі, бо це мені оповідали мої знайомі пізніше.
Думала я, що переживання мої в той час осягнули кульмінаційного пункту і що ніщо в житті не викличе вже в мені міцніших емоцій. Я грубо помилилася, бо в той самий день і доля обдарувала мене ще глибшими враженнями. Криваві жертви чрезвичайки видавалися мені окупом (платою. – Ред.) за наше світле майбутнє, і я поспішила тепер йому назустріч на майдан перед Міську думу, де вже повівав жовто-синій прапор.

Валентина ЗАВАДСЬКА
Вільне слово (Торонто). – 1959. – 29 серпня. – Ч. 35.
Публікація Володимира Семеніва.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ