Центральна Україна, в тому числі й Вінницька область продовжують бути полем запеклої ідеологічної боротьби між україноненависниками та сповідниками національних цінностей нашого народу. Послідовники окупантів здавна насаджували думку про те, що збройний опір СССР відбувався лише в Західній Україні, мовляв, то явище місцеве, нехарактерне для всієї України. Натомість у Подніпров’ї люди наче були інші: працювали собі в колгоспах та віддавали життя на фронтах “великої вітчизняної”. Насправді ж усі, хто жив у воєнний та повоєнний час, добре знали, що у сталінських газетах була одна “правда”, а в житті інша. Комуністична спадщина та сучасні антиукраїнські ідеологічні проекти дають нове життя старим енкаведистським побрехенькам про УПА та весь Визвольний рух. Нова хвиля облуди поширюється з путінсько-мєдведівської Росії.
Не мовчать і сини України. Нова книга “Нескорені: національно-визвольний рух на Вінниччині 40-50-х років ХХ ст.” стала зброєю в руках українських патріотів. Збірник вийшов завдяки дослідницькій праці провідних фахівців та представників Державного архіву Вінницької області, Вінницької обласної організації товариства “Меморіал” ім. Василя Стуса, Краєзнавчого товариства “Поділля” та Історичного клубу “Холодний Яр”. Це кандидати історичних наук Костянтин Завальнюк і Олександр Петренко, а також Василь Гурин і Тетяна Стецюк. У збірці чотири розділи: літературно-публіцистична спадщина Степана Бандери; визвольний рух на Вінниччині у працях дослідників і мемуаристів; документи про діяльність ОУН (б) та УПА на Вінниччині; фотодокументи. Найбільш цінними є друга і третя частини. У збірці вміщено спогади і дослідження понад двадцяти авторів та 26 тематичних документів з архівів МҐБ-КҐБ.
Зі сторінок книги можемо дізнатися про діяльність ОУН на Вінниччині в 1941 – 1944 рр., про боротьбу українських підпільників, німецького гестапо та більшовицьких провокаторів, про бої підрозділів УПА зі спецгрупами НКВС.
Відкласти “Нескорених”, не дочитавши до кінця, неможливо: в рядках занотовано безліч цікавих порад та епізодів – виявів героїзму, зрадництва, невигаданих історій, наприклад, про вдалий замах на організатора переслідувань прибічників ОУН – голову хмільницької управи фольксдойча Чорнія, ризикова праця редактора газети “Калинівські вісті” Лященка, що, нелегально друкуючи і поширюючи патріотичні видання, зміг викрутитися з лабет гестапо; про героїчну загибель військового референта Вінницького обласного проводу ОУН, уродженця с. Нова Миколаївка Немирівського району Вінницької області колишнього капітана Красної армії Федора Білотченка. Наповнені драматизмом спогади про останні бої групи командувача УПА-“Південь” Омеляна Грабця-“Батька”. Завдяки книзі стало відомо, що в 1943 р. одну з груп українських підпільників німці розстріляли в місцевості між Вінницею та с. Тяжилів, де й зараз є кілька братських могил 1941 – 1944 років.
Додають оптимізму рядки про відвідання Вінниччини Романом Шухевичем та описи кількох вдалих боїв УПА проти смершу в 1944 році. Я з подивом дізнався, що в 1949 – 1951 рр., у складний для Визвольного руху час, на Вінниччині діяла бойова група УПА, яка спиралася на підтримку сільського населення.
Безславно гинули в боях з нашими партизанами смершівці, енкаведисти та їхні прислужники, які поспішали “ловити бандьор” по лісах та ярах. Та ось парадокс: заборонивши згадувати про Визвольний рух на Вінниччині, скривши місця вічного спочинку українських героїв, окупанти піддали забуттю і могили своїх прислужників.
Місцевий “культ” пошани до “борців з оунівцями” так і не склався. Тож маємо шанс відновити справедливість. Святу правду не можна сховати навічно.
Дякуємо авторам книги за збереження безсмертних імен наших героїв!
Тарас БЕДНАРЧИК, кандидат філософських наук, Історичний клуб “Холодний Яр”
|
