У липні 1660 р. Москва почала гарячково готувати похід на Польщу – цар прагнув відплатити за червневі поразки в Білорусі. Головні сили гуртувалися в Києві, в якому московська залога стояла від березня 1654 р. (попри вперті бої у 1658 – 1659 рр., українці так і не змогли вибити її з міста). Командувати походом на Польщу мав воєвода Василь Шерємєтьєв. З ним мало йти й союзне українське військо.
17 липня біля с. Кодаки, що під Васильковом, зібралася Рада Війська Запорозького з метою визначити порядок участі українців у московській виправі на захід. На Раду прибув і Василь Шерємєтьєв.
У найближчому оточенні Гетьмана Юрія Хмельницького вже тоді визрів задум розірвати Переяславський договір з Москвою, укладений у жовтні 1659 р. під її тиском. Для цього планувалося використати конфлікт між Московським царством та Річчю Посполитою.
Задум був такий: домогтися, щоб частина українського війська вирушила в похід окремо; коли ж почнеться генеральна битва, вичікувати і лише вдавати готовність приєднатися до московського війська, щоб змусити Річ Посполиту до переговорів про військовий союз на вигідних для України умовах.
17 липня на Раді Війська Запорозького Шерємєтьєв прилюдно виявив свою дикість. Дивлячись на образ Христа, він суворо “попередив його”: “Нє буду тєбя за Боґа-Спасітєля імєть, єслі ти каралєвства ляшков і караля в рукі мнє нє атдаш, штоби я іх вєлікаму царю нашему пєрєдал”.
Запорожці були вражені.
Впевнений у перемозі, Василь Шеремєтьєв не бажав ділитися славою з молодим Гетьманом, тож і погодився на його пропозицію вирушити в похід окремо. Українські ж полки, полковники яких мали промосковські настрої, Хмельницький спровадив до московського воєводи. Нехай з ним ідуть!
Мова про Переяславський полк Тимофія Цюцюри, Київський полк з наказним полковником Василем Дворецьким, Миргородський полк Данила Апостола та Полтавський полк Федора Жученка. Головним у ранзі наказного гетьмана Юрій Хмельницький призначив Тимофія Цюцюру.
По закінченні Ради, коли молодий Гетьман пішов, Василь Шерємєтьєв випалив: “Прілічна би таму ґєтманішкє єщьо ґусі пасть, а нє ґєтманавать”.
Звичайно ж! Це Алєксєй Романов “тішайший” міг бути володарем у 16 років, а Юрій Хмельницький, що в 18 років вже мав за плечима Києво-Могилянську академію, блискучих радників з Іваном Богуном на чолі й досвід боротьби за владу, внаслідок якої став Гетьманом 1659 р., не міг бути володарем. Отака “московська логіка”!
Юрієві переказали слова воєводи…
Відплата москалям була вже не за горами.
І за звіряче вбивство гетьманового свояка Данила Виговського, і заслання до Сибіру та відмову визволити другого свояка, Івана Нечая, і за “примус до миру” в Переяславі в жовтні 1659 року.
І за ці слова московського воєводи теж.
Сергій КОВАЛЕНКО
м. Київ |
