Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2018 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Юрій Микольський(30.09.1924, м. Берестя – 24.04.2010, м. Львів)


Наприкінці 1980-х та на початку 1990-х рр. його ім’я в багатьох було на устах, адже він у перших лавах боровся за Самостійну Україну – організовував найрадикальніші тоді формації – Львівську філію УГС і Львівську обласну організацію УРП, де завідував ідеологічним відділом. Був Юрій Микольський прихильником радикальних дій, проповідником націоналізму. За що й поплатився. Богдан Горинь, прихильник створення “мільйонної УРП”, тобто партії з людей різних національностей на основі демократичних принципів та толерантності до наших історичних ворогів, організував кампанію цькувань Микольського і врешті виключив його з УРП. Відтоді Юрій Микольский пішов у більш радикальні організації – став заступником голови Української міжпартійної асамблеї, яку тоді очолював Юрій Шухевич, головою секретаріату Антибольшевицького блоку народів на чолі зі Славою Стецько, членом Проводу ОУН, членом Головної булави Братства вояків УПА.
Юрій Микольський був палким трибуном. Хто бував на львівських чи київських мітингах тих революційних часів, мабуть, і досі не забув запальне слово безкомпромісного і по-юнацькому задерикуватого Юрія Микольського. Він справді запалював людей, підштовхував їх до революційних дій з метою змести всю постколоніальну погань, розчистити майданчик для будівництва величної Української держави.
Він ніколи не приховував своїх поглядів, часто загострених до некоректності. Його полемічний жар інколи переходив у шал – він навмисно не збавляв швидкості, коли віщував правду чи намагався спровокувати її виверження в інших. Там, де хтось би промовчав, щоб не нариватися на неприємності, щоб не наживати собі ворогів, пан Микольський по-козацьки рубав із плеча, безпардонно випихував із трону тих, хто безцеремонно намагався влізти на нього.
Так бурхливо Юрій Микольський поводив себе не тільки на мітингах чи в телевізійних студіях. І вдома теж. Наприклад, на кухні, під час вечері, яка заповідалася як тиха розмова про сокровенне... Ні, пан Микольський, по-юнацькому завзятий, імпульсивний, гарячий, вскакує з табуретки і починає рубаними фразами, голосно, як на мітингу, вправляти мізки... Інколи складалося враження, що він навмисно провокував співрозмовника, прагнучи вивести його з рівноваги – щоб той на хвилину перестав себе контролювати і зопалу й сам сказав правду.
Коли на вічно прохолодній кухоньці вілли-музею Микольського в Карпатах, куди він запрошував легіони своїх друзів “відпочити”, зчинявся гармидер і пекельна суперечка, пан Юрій раптово заспокоювався і як ангел тихий мирно і уважно слухав. Він свого досяг. Він почув правду від людини, яка не збиралася її промовляти. І пан Юрій стає ввічливим, коректним, москалі сказали б “уміротворьонним”.
Він і мене запрошував не стільки, щоб я відпочив, а щоб поспілкуватися-подискуватувати. Так і сказав:
– Спілкування зі мною – це Ваша плата за перебування тут.
– Пане Юрію, – несміливо подав я голос, – мені ж треба рукопис вичитати…
Але побачивши ультимативний блиск очей, я капітулював. І починалися розмови “про Юлю”, якої, до речі, пан Юрій був вірним прихильником.
– Тільки Юля, і все, – альтернативи немає.
До речі, він мав рацію.
Хоча від активної політичної діяльності пан Юрій відійшов, але політика ніяк не відходила від нього: його вілла притягує до себе багатьох політичних діячів: прем’єр Віктор Ющенко, віце-прем’єр Микола Жулинський, Ігор Юхновський та інші політики бували в музеї у Славському на вул. Січових стрільців, 2.
А головне, гостювали в нього не раз діячі Визвольного руху: Василь Кук, Марійка Савчин, Зеновій Красівський, Іван Кандиба, Юрій Шухевич, Петро Дужий, В’ячеслав Чорновіл, родина Тараса Кузьо з Великобританії, Ірина та Ігор Калинці, Тимофій Яцук, Михайло Зеленчук, родина Омеляна Коваля з Бельгії, Григорій Приходько, Веніамін і Донка Дужинські, син патріарха Мстислава Ярослав Скрипник із дружиною та багато-багато інших.
Юрій Микольський – чи не найобізнаніша людина у всьому, що стосувалося українського життя та його проблем. Попри те, що пан Юрій жив у горах, він краще орієнтувався в політиці, ніж його численні гості – з Києва чи Львова, Франції чи Австрії, Австралії, Польщі, Словаччини, Чехії, Німеччини, Бельгії, США, Канади чи Росії. І запорукою цьому – його потужна антена, яка давала можливість слухати новини в різних редакціях, інтерпретаціях та різними мовами (пан Юрій, окрім рідної та “общепонятного”, знав ще й німецьку та польську). І пан Юрій втішався своєю всеобізнанністю...
Останні 15 років, а може, й більше, Карпатський музей Визвольної боротьби, який він створив у своїй оселі, та повстанська криївка, вхід до якої був майстерно прихований за кладкою із дровами, стали місцем паломництва для тисяч і тисяч туристів зі всієї України, Росії та багатьох країн світу. Сам не раз був свідком як пан Юрій у футболці, на якій був зображений Степан Бандера чи Роман Шухевич, вправляв мізки делегаціям учителів зі східної України, читав лекції школярам, студентам, пластункам, родині Чучупаків та багатьом-багатьом іншим, хто приходив до його гостинної оселі. Проводили на його території конференції різні організації, зокрема, і ДСУ.
Музейна збірка Микольського розміщена у двох будинках. Дві третини експонатів – військової тематики: ордени, шоломи, шаблі, гвинтівки, снарядні гільзи (найбільша – від страшної австрійської мортири “Merzer” калібром 30,5 сантиметри), автомати, гранати, міни, люфи, фляги, радіостанції Красної армії, Вермахту та американська U.S. Army, багнети, шоломи німецьких та австро-угорських вояків з написом на гербі “З Богом – за короля і Батьківщину”…
На стіні музею – стенд із військовими відзнаками, починаючи від нагород січовиків Кирила Трильовського, УСС, карпатських січовиків Августина Волошина, поліських Тараса Бульби-Боровця, вояків Армії УНР Симона Петлюри і УПА. Найбільше речей належало воякам УПА.
“Мирна” експозиція: книжки (на почесному місці – раритетні “Кобзарі” видання 1862, 1907 та 1912 років), різноманітні знаряддя праці, медальйони, горнятка, ножі, виделки, відро ґудзиків тощо. Багато оригіналів підпільних видань УПА і серед них – самвидавний некролог на смерть Романа Шухевича. Є різні давні речі з побуту бойків, гуцулів та лемків. Велика скриня, яку його дід привіз з еміграції до Америки.
Про кожну знахідку чи подарунок із колекції Юрій Микольський міг оповідати й оповідати.
Екскурсію до криївки пан Юрій зазвичай починав так:
– Таваріщ палковнік, в радіусє пяті мєтров абнаружен бункєр банди буржуазних націоналістов. Папробуйте єґо найті.
Людина здивовано роззирається. А пан Юрій, витримавши паузу, підходить до кладки із дровами і тихо, по-змовницьки промовляє:
– Степане, Степане – це я.
Невелика ділянка кладки виявляється дверима, зі схованки витягується ключ.
– Заходьте.
У криївці все так, як було насправді: криничка, пічка-буржуйка, гасова лампа, радіоприймач і рація, зброя, друкарська машинка, протигази, мапи і ще багато потрібних речей. Всі експонати – оригінали. Муляжами є тільки фігури Романа Шухевича, Василя Кука та радистки – криївка задумана як штабна. Юрій Микольський каже, що ця екскурсія справляє неабияке враження на іноземних туристів, особливо німців та французів, а група жінок-учителів із Донецька, побувавши в музеї та криївці, промовили хором: “Ще не вмерла і не вмре!”.
Пан Юрій принципово не брав грошей за відвідування свого музею, ніколи не брав коштів з товаришів, які жили у нього тижнями. Зокрема, я не один рукопис вичитав у нього у Славську… Але потім став шукати затишніших місць, бо все ж пан Юрій – буйний і неспокійний дух, який весь час викликав мене на політичні суперечки, а я хотів заглибитися в минуле. Та й гостей у нього стільки… Не приїхав до нього 30 вересня минулого року на 85-літній ювілей, бо вичитував у Сімеїзі рукопис книги про отамана Орлика – подалі від нього та легіонів його гостей і друзів (одного разу до пана Микольського приїхало 187 школярів зі Львова, довелося розділяти їх на три групи).
Пан Юрій був енергійним і веселим чоловіком – як справжній отаман. Я і називав його карпатським отаманом. Без кінця сипав дотепами та повстанськими анекдотами.
На знак поваги та вдячності за гостинність впродовж 20 літ я висилав йому “Незбориму націю”. В невеличкому списку осіб, яким я висилав нашу газету, навпроти його прізвища, було зазначено – “до кінця”.
І ось тепер цей кінець настав.
Більше не висилатиму газету до Славського, на вулицю Січових стрільців, 2.
До речі, це пан Юрій назвав так свою вулицю задовго до офіційного рішення. Ще на початку 1990-х я запитав:
– На яку адресу висилати газету?
– Січових стрільців, 2.
– Так вулиця ж має іншу назву.
– Нічого. Пишіть, як я сказав. Звикнуть…
Так і сталося.
Юрій Микольський був окрасою Славська, його найголовнішим “туристичним об’єктом”. Адресу його музею було зазначено у всіх можливих проспектах та туристичних довідках.
Хто замінить його?
Хто нестиме українську ідею – гаряче і безкомпромісно? Хто відчинить двері його багатого музею і проведе екскурсію місцями бойової слави українського народу?
Не будуть вже на СТБ, ISTV, Першому національному, Новому каналі, 5-му, російських ОРТ і ВТБ та інших телевізійних каналах показувати Юрія Микольського та його унікальну криївку, не буде вже інформаційного приводу сказати щось добре про Україну.
Бо пан Юрій відійшов.
І учасники щорічних святкувань на Маківці вже не побачать експозицію його музею, яку він щороку демонстрував біля Меморіалу полеглим, щоб побільше людей доторкнулися до історії Визвольної боротьби.
Для нього це було важливо, адже пан Юрій – син сотника Армії УНР Миколи Микольського, і через все життя він проніс Визвольний ідеал свого батька, Визвольний ідеал нашого народу.
Вічна пам’ять і щира подяка за все добре, що Ви зробили, дорогий друже Юрію!

Роман КОВАЛЬ



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ