Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2019 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


ЙОРДАН У ЧЕЧЕЛЬНИКУ 1920 Р.


(Причинки до історії X Гарматного полку УГА)

Перший день Різдва X Гарматний полк УГA провів у селі Війтівці біля Тульчина. В заступстві (заступаючи. – Ред.) команданта полку отамана Кирила Карася, який саме захорів на тиф, я виїхав до команди Першого корпусу УГА, який мав уже бути в той час у Тульчині. Там я мав домагатися хоч кількаденного відпочинку для полку, представити стан хорих та наскілько можливо дізнатися, яке наше положення, куди ми йдемо, щоби роз’яснити справу гармашам, які підозрівають стар¬шин в укриванні якихось таємниць.
Ранком 25 грудня ст. ст. ми вибралися вер¬хом у Тульчин. Зі мною їхав мій вістовий Кра¬вець. Цікава це була людина. Австрійський кавалерист, гарного росту, мав найкращі коні в першім корпусі. Під час моєї недуги на тиф він був моїм санітарем і набрався недуги від мене. Під час наших боїв під Миклашевом він ночами пересиджував у піхотних окопах, бо, як казав пізніше, боявся, що піхота відступить несподівано і ворог міг би забрати його коні. В часі найбільших боїв: чи то на Чортівській скалі, Kaм’яній горі, Олієвом, Тернополем та на Великій Україні, коли я пересиджував на обсерваційнім пункті, він усе при найбільшім обстрілі приносив їжу для всієї командної обслуги. У часі відступу, коли наша батерія прикривала відворот, він кроком не відступав від останньої гармати, сповняючи службу кінного розвідчика. Я пово¬дився з ним більше як із братом, а не вістовим. Не тямлю одного випадку, щоби він не поздоровив старшини, або чим-небудь провинився су¬проти військової дисципліни. Був це вояк із крови і кости.
Часи тоді були досить непевні й тому ми виїхали в повній зброї, взявши в додатку малі кавалерійські кріси-“штуци” та по 80 набоїв. По дорозі я думав, як команда корпуса прийме мій звіт, а зокрема, як прийме мене командант корпуса полковник Шаманек. Останній раз стрічався я з ним з початком грудня 1919 р., коли Перший корпус мав наступати на Берди¬чів. До цього завдання були призначені шеста, дев’ята та десята бригада піхоти та по одній батерії з кожного гарматного полку. З десятого полку була друга батерія. Перед наступом пол¬ковник Шаманек скликав воєнну нараду, в якій взяли участь командант шестої бригади сотник Головінський, командант десятої бригади сотник Кондратський, командант десятої бригади та представники гарматників. Я заступав 10-й Гарматний полк. На цих нарадах полковник Шаманек вказав на приказ заняття Бердичева та питав кожного зокрема, який дух у частинах. Ще до нарад я мав змогу говорити з командантами бригад, і всі вони висказували думку про безцільність наступу. Всі представляли просто катастрофальне положення частин: брак обуви, білля, а навіть примітивних санітарних засобів. Одначе коли полк. Шаманек став питати їх офіціально, всі вони заявили, що їх частини готові до бою, а, здається мені, командант дев’ятої бригади (не пам’ятаю його імени) аж переборщив, заявляючи, що Його бригада аж “горить” до бою.
Від 10-го Гарматного полку я зложив заяву, що ми вважаємо потрібним за всяку ціну берегти людський матеріял і не допускати непо¬трібних жертв. Отже, коли Перший корпус не мусить наступати на Бердичів, але робить це добровільно, я проти наступу, бо нема вигляду на його успіх. Відступ чи розбиття здеморалізує армію до краю. Коли ж прийде приказ до наступу, моя батерія сповнить вложене на неї боєве завдання.
На це полковник Шаманек звернувся до мене і сказав: “Звертаю Вашу увагу, що Ви є старшиною”. На це я відповів йому: “Пане полковнику, дякую слухняно за Вашу заввагу. Одначе я дозволю собі сказати, що я є українським старшиною і моїм обов’язком дбати про батерію не тільки як її командант, але як українець.
Полковник Шаменек зрозумів мій натяк, почервонів і негайно замкнув збори. Ми перейшли дo начальника штабу (мабуть отамана Ціха) за оперативними приказами до наступу. Як ми передбачували, наступ на Бердичів не вдався, а бригада, яка по словам її команданта аж “горіла” до наступу, зовсім не пішла. Друга батерія десятого полку, якої іменем я склав заяву полковникові Шаманекові, сама, без піхоти, в страшнім cнігу і морозі прикривала по-геройськи відступ і очевидно в цей день збільшила число хорих і ранених. Після цього я стрічав команду корпусу у Винниці, саме в часі “налету” отамана Шепеля, а тепер я мав відвідати їх як комендант 10-го полку. В Тульчині корпус примістився в гарнім будинку (мабуть, школа) і там були вже всі його відділи.
Полковник Шаманек прийняв мене дуже ввічливо та доручив скласти звіт полку начальникові штабу. З ним ми засіли до довшої балачки. Koли я скінчив звіт про хорих, ранених, некуті коні, розбиті вози, брак уніформ, білля, мила, а навіть мазі до возів і гармат, він сказав мені, що X гарматний полк у теперішню пору це найкраща боєва частина УГА. В цій хвилині надійшло повідомлення, що кіннота X бригади, яка прикривала відворот, перейшла до більшовиків. Це очевидно збентежило всіх, одначе вістка виявилась пізніше неправдивою. Щодо наших майбутніх плянів він заявив, що нашим бажанням є відорвати армію від ворога скорим походом на південь у район Балти, там відпочити, переорганізуватися, перевести бранку новобранців та доповнити наші частини поворотцями з Італії. Уряд диктатора перейде в Одесу. Денікінці майже розбиті й до наших справ зовсім не мішаються. Тому наш полк мусить негайно рушити вперед і на Йордан бути вже в Чечельнику.
Була це думка, яку леліяла Галицька армія зараз після перемир’я з Денікіном. Наші обчислення були такі: стан Галицької армії можна піднести до бойового стану 60000, полонені з Італії, яких начислювали на 100000, частини Дієвої армії (Петлюри), які можна було втягнути в склад Галицької армії 20000. Разом 180000 правильної, дисциплінованої армії. Ця армія розложена на Правобережній Україні з прихильним населенням могла пере¬вести правильну бранку не менш як 200000, що дало б нову, зреорґанізовану, модерно вишколену українську армію в силі 380000 – 400000, якої в тих часах зовсім вистарчило би на обезпечення кордонів держави.
До виконання цього пляну треба було 3 – 4 місяці відпочинку та просто надлюдської праці всього старшинського корпусу, а зокрема На¬чальної команди. Ми не сподівалися ніяких перепон від денікінців, бо вони знали нашу силу і це була при¬чина їх великої поміркованості! Сам факт, що уряди з Кам’янця розлетілися, армія прийняла байдуже. До деякої міри вважали це додатним, бo армія мала тепер розв’язані руки і могла при¬ступити до дійсної організаційної праці та кла¬сти основи державного будівництва без інтриг, демагогії і глупоти безлічі безглуздих отаманів (мова про міністрів та високих урядовців уряду УНР. – Ред.).
Як дивилась армія на уряди в Кам’янці доказом може бути такий епізод: після відвороту з Київа, десята бригада і X Гарматний полк мали змінити дня 20 верес¬ня 7 бригаду підполковника Бізанца, яка занимала боєві позиції біля шосе Бердичів – Житомир, коло с. Дворець. З огляду на терен ми мусіли ждати до ночі і тимчасово розтаборилися в полі, в долині. До нас приїхав підполковник Бізанц та по¬чав розказувати про вражіння з поїздки до Kaм’янця. Він передбачував повну загибіль армії, якщо не прийде до зміни. Великим ділом було би, якби яка бригада поїхала в Кам’янець, порозганяла всю наволоч та встановила військову диктатуру.
Своїх виводів не докінчив, бо прийшла звістка про новий наступ на Його бригаду і він негайно від’їхав. Тепер цей плян можна було перевести, на¬віть без революційного виступу.
Мене прохали залишитися в корпусі на обід, та знаючи, що на мене ждуть у полку, я рушив негайно назад. І ми не помилялися. Старшини гармаші ждали на новини з корпуса, бо це в тодішніх часах було одиноке джерело всяких відомостей. Ніяких часописів чи злуки зі світом ми не мали. Отаман Карась лежав уже в ліжку в страшній горячці і балакати з ним було неможливо. Пояснивши наше положення, я дав негайно приказ до відходу полку в Чечельник, а на найближчу ніч опорожнити (звільнити. – Ред.) половину села для П’ятої бригади піхоти під командою сотника Коссара.
Тому, що команда корпуса мала лишитись кілька днів у Тульчині, ми рішили залишити отамана Карася у Війтівцях у священика, бо везти його в час тифозної крізи це очевидна смерть. З ним ми лишили дві підводи і кількох гармашів, з наказом негайно після крізи від’їхати за полком у Чечельник. Інших хорих ми брали з собою.
Не вважаючи на свято Різдва, батерійні ко¬валі, столярі та римарі взялися кувати коні, направляти вози та упряж. Всі ми вірили у кращу долю та весело брались до тяжкої праці.
Дня 26 грудня ст. ст. 1919 р. рушив X гарматний полк у дорогу на Чечельник. З огляду на тодішні обставини ми йшли боєвим по¬рядком. Вперед ішла сильна кінна старшинська стежа. Чоло похідної кольони творили одна чета (дві гармати) похідної батерії з машиновим крісом, відтак друга чета похідної батерії, друга батерія, полкові і батерійні обози, хорі, третя і четверта батерія. Замикала кoльону сильна кінна старшинська стежа теж із машиновим крісом.
При такій боєвій силі наш похід проходив спокійно, із села до села, з такими виїмками: в одному селі (не пам’ятаю імени) вночі вивів хтось гарматні коні в ліс, в другому селі якийсь бандит застрілив гармаша другої батерії. Бандитів зловили і розстріляли перед відходом полку. Напередодні нового року ми прибули до м. Ободівки, а на самий новий рік ми рушили далі в похід, хоч гармаші вважали це злим зна¬ком для полка (сім літ скитання).
У Чечельнику полк мав залишитися на довше, хоч нам було це дуже невигідно. Місто для гармаша – це найгірше місце постою, бо нема де примістити коней. А Чечельник це властиво ні містечко, ні село. Містечко хіба тому, бо мало чи не п’ять горалень, великий двір та якусь фабрику цегли чи дахівки. Цe все було розграблене, а зокрема горільчані фабрики. Натомість по домах (і в мого господаря) були цілі бочки горілки, правдивої “Миколаївки”. Команда корпусу примістилася в фабриці і там улаштували шпиталь.
Населення було до нас прихильне, одначе ходили вістки, що на передмістях за річкою Савранкою (доплив Буга) вештаються якісь людці та намовляють до повстання проти галичан. Для зближення населення і війська команда корпусу дала розпорядок узяти участь у свяченню води на ріці, а як військову одиницю – з браку піхоти – призначено другу батерію. Згідно з програмою мала відбутися польова Служба Божа на подвір’ї у дворі, а відтак похід над ріку і сальва батерії.
На Йордан в год. 10 рано друга батерія в повній зброї станула на подвір’ю двірської палати, яка стоїть зараз над ставом і так заслонювала батерію від холодного вітру. Незадовго із села понеслася страшна крісова пальба і понад наші голови зачали дзвеніти крісові кулі, наче бджоли з улия (вулика. – Ред.).
Пальба прибирала чимраз більші розміри, наче наближалася до нас. Гармаші кинулись до крісів, обсадили вікна, наставили машиновий кріс до стрілу, а гармаші при гарматах спокійно відпинали гармати з ляфет та закочували їх на позицію. Стрівожені коні запихали голови під рамена їздових та інстинктовно шукали захисту під муром. Для них це була стара історія. Я видав наказ заалярмувати інші батерії та, оскільки це мав би бути якийсь повстанчий наступ, виїхати за місто на призначені позиції .
Однак у тій хвилині прибіг гармаш зі звісткою, що це так святять воду в Чечельнику і на знак приязни до Галицького війська витають нас по військовому
І дійсно, за хвилину пальба втихла і, стоячи, ми вислухали богослужения. Відтак команда корпуса, а за нею друга батерія рушила похо¬дом на ріку, де вже зібралось багато місцевого населення. Батерія станула над самою річкою і на знак сурмача віддала сальву, від якої затряскотів лід і задзвеніли шиби в чечельницьких хатах. Своїм голосним військовим привітом мешканці Чечельника дали нам відчути і свою силу. Та коли почули наш привіт, ще сильніший і голосніший, вони набрали і до нас пошани.
Так святили воду в Чечельнику галичани Х гарматного полку У.?.?. р??у 1920.

Д-р Володимир ГАЛАН, комендант батерії У.Г.А.
Філядельфія. Січень 1933.
Діло. – 1933. – 19 – 20 січня.
Публікація Володимира Семеніва.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ