Вадим Шмирьов народився в Донбасі, закінчив тут школу, тут могили його батьків. Так склалося, що він уже понад 50 років живе в Росії.
Найбільше засмучує пана Вадима відсутність добрих вістей з Батьківщини. І ось нарешті надійшла гарна вістка: Донецькому державному університету присвоїли ім’я Василя Стуса. Та радість була недовгою – знайшлись сили, які скасували це рішення. Професор Шмирьов активно включився в дискусію з цього приводу в Інтернеті. “Сумно бачити такий войовничий запал моїх земляків проти високих ідеалів лише тому, що носіями їх були українці, – писав він. – Василь Стус підняв свій голос на захист людської гідності і за це віддав життя. Єдиною його виною було бажання говорити рідною мовою. Уявіть собі: хтось вилає вашу мову матірними словами та накаже, щоб ви говорили, наприклад, англійською, а якщо не погодитесь, вас кинуть до в’язниці. І коли вас приїде провідати сестра і дружина (один раз на рік!), вам поставлять умову – спілкуватися англійською у присутності працівника тюрми. Уявили? Ну як? Саме таке знущання й пережив Василь Стус. Він відмовився від такої зустрічі, а через два місяці загинув у карцері. Василь Стус віддав своє життя за те, що дороге всім людям, усім народам. І він не має права на повагу? Соромно за мій Донецький край. Колись тут жили горді та сміливі козаки, які знали, що таке людська гідність. А нині? Подумайте добре, земляки. Високе треба берегти і шанувати, незалежно від національності”.
Але донецька влада не схотіла, щоб Донецький державний університет мав горде ім’я Василя Стуса. Зокрема, рішуче виступив проти цього голова Донецької обласної ради А. Близнюк. “До яких пір ви знущатиметеся (над нами)?!” – саме так він поставив питання. І почався тиск на студентів, які виступили з ініціативою присвоїти ім’я Стуса своєму університету. Слідчі взялися за “профілактичні” розмови, пояснюючи студентам, чим для них може закінчитися їхня ініціатива...
Тоді професор Новосибірського університету Вадим Шмирьов у газеті “День” опублікував Відкритий лист до професури Донецького національного університету. “Василь Стус став для українців уособленням непоборності людського духу в боротьбі за людське щастя, в боротьбі з українофобією, – писав він. – Не можуть не хвилювати архівні відеозаписи перепоховання його праху в Києві – скільки людей прийшло проститися з ним!
“Не поступимося українцям!” – така позиція українофобів. Якось близько все це до розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Поділили народ на дві частини і підстьобують людей до протиборства. Чому в “западенському” Дрогобичі є вулиця російського поета Миколи Некрасова (на цій вулиці живе мій товариш), хоча Некрасов ніколи не був у цьому місті, а Донецький університет не може мати ім’я українського поета, який закінчив цей університет, жив і працював у Донецьку? Це аморальна позиція! Інакше як оскаженілим мракобіссям це не назвати!”
Професор Шмирьов засудив позицію донецьких політиканів і закликав викладачів Донецького університету виявити громадську позицію і не дозволити “войовничому невігластву продовжувати вливати отруту в молоді душі”.
Додамо, що Вадим Шмирьов є другом нашої газети і не раз щедро підтримував її видання. Допомагає він також фінансово сотникові УПА “Кривоносу” (Мирославу Симчичу), якому нелегко вижити на мізерну пенсію в Самостійній Україні.
А на вулиці Некрасова у Дрогобичі живе член Історичного клубу “Холодний Яр” Любомир Хамуляк, який торік організував Вадиму Шмирьову щасливу поїздку на Гуцульщину.
Довгих років Вам, дорогий пане Вадиме!
Редакція “Незборимої нації”
На світлині:
Віктор Ющенко, Любомир Хамуляк і Вадим Шмирьов. Гуцульщина. Свято проводів на полонину. Липень 2009 р.
|
