 Коли з Літературно-музичної сцени 33-х вшанувань героїв Холодного Яру я розповідав про нашу з Юрієм Юзичем книгу “Діти у Визвольній війні”, а перед сценою вишикувалася прекрасна молодь “Бойових мурах”, я зрозумів, що пишу книгу саме для них. А також для пластунів і соколят, учасників наших урочистостей. А ще для джур козацьких товариств!
Щиро дякую другові “Пасічнику” і Михайлові Купчину – вихователям, які готують до бою за Україну цю золоту українську молодь! Впевнений, що книга “Діти у Визвольній війні” стане для них місцем зустрічі з такими, як і вони, – юнацтвом УСС, Галицької армії та Армії УНР, святим місцем натхнення і підготовки до боротьби на національну державу. “І підняли діти меч” – такий епіграф цієї книги.
А приїхали “Бойові мурахи” з Чорнобая вшанувати свого вчителя – Олександра Воробйова-“Птаха”, який загинув за Україну 29 січня 2023 року.
Ще схвилювали мене слова мами одного з полеглих, яких ми вшанували 3 жовтня 2026 р. в Холодному Яру. “Наші сини заслужили право після своєї смерті жити в історії”, – сказала Віра Мукан, мама “Блискавки”. Сильно! І справедливо.
У той день з нами були військовослужбовці Руху опору Сил спеціальних операцій ЗСУ, які працюють із молоддю, готуючи її до боротьби за Україну. Вони на пантеоні виконали салют зі стрілецької зброї на знак вшанування Героїв Холодного Яру, які загинули в боротьбі. А на хуторі Буда розгорнули навчальні місця для вивчення тактичної медицини, мінної безпеки та зброєзнавства. Учасники заходу дізналися, як взяти участь у спеціалізованих військово-патріотичних вишколах “Воїн-вовкулака” під патронатом командування ССпО ЗС України.
Командування ССпО вважає, що здатність суспільства чинити спротив залежить не лише від наявності військових підрозділів, а й від внутрішньої готовності громадян брати відповідальність за безпеку своєї держави. “Рух опору Сил спеціальних операцій ЗС України є правонаступником традицій, форм та методів боротьби з окупаційними режимами, які використовували холодноярці. Підрозділи Сил спеціальних операцій продовжують цей шлях боротьби, здійснюють підготовку сучасних повстанців для виконання завдань на тимчасово окупованій території України. Досвід козацтва Холодного Яру став фундаментом для створення сучасного руху опору в системі всеосяжної оборони України”, – така думка офіцерів ССпО. А почалося все опівдні 3 жовтня 2026 року. З мелодії Фридриха Зільхера “Був у мене один товариш”. На Меморіалі козакам-добровольцям. Біля пам’ятника небесним “Карпатської Січі”, 93-ї бригади, нацгвардії, могил Георгія Тарасенка та Андрія Лугового вишикувалася почесна варта “Бойових мурах”. Біля мікрофона – ведучі Роман Коваль і Сергій Василюк. Поруч Леся Островська, Ігор Гаврищишин, Василь Ковтун, Світлана Мирвода, “Жоржини”, Андрій Купчин, Михайло Купчин, Сергій Щербина-“Свобода”, Леонтій Гуцал, Оксана Герасимюк, Анатолій Бабич, Володимир Гонський.
“Товариство кревне і сердечне! Пугу-пугу – Холодний Яр вітає вас! ХХХIII вшанування героїв оголошую відкритими. Над Холодним Яром знову плине Гімн України!” – сказав я. І оркестр 3-го полку ССО з Кропивницького виконав гімн України. Сергій Василюк запросив покласти до дорогих нам могил і пам’ятників квіти. І додав: “З нами зараз подумки Богдан Легоняк, голова оргкомітету 33-х вшанувань Героїв Холодного Яру. Бажаємо йому одужання! Коник уже зачекався”.
Оркестр виконав “Шану героям”.
Василь Ковтун продекламував свій вірш “Згадайте наші імена”. Згадайте наші імена,
Як розцвітуть полями квіти,
Як усміхнуться наші діти,
Як рознесуть вітри? по світу
Священні наші заповіти,
Щоб серцю кожному радіти,
Що Україна в нас одна.
Згадайте наші імена… “Згадаймо!” – сказав Сергій Василюк. І повільно виголосив імена героїв, яким ми цього дня поставили пам’ятники: Максим Кривцов-“Далі”, Валерій Кіндзерський-“Інженер”, Іван Савка-“Шугай”, Ігор Дяченко-“Гопри”, Володимир Кімлик-“Вагнер”, Олександр Воробйов-“Птах”, Володимир Мукан-“Блискавка”, Євген Шевцов-“Trix”.
Після кожного імені хлопчик у військовому бив у дзвін.
По хвилині мовчання митрофорний протоієрей Василь Циріль освятив горельєфи героїв та від імені Православної церкви України нагородив Назара Кузьміна-“Наза” медаллю Святого Архістратига Михаїла – за жертовність і любов до України. Також медалями нагороджено Раїсу Заклецьку і Світлану Мирводу.
Військові ССО сальвою віддали військові почесті полеглим.
Обов’язково треба зазначити, що горельєфи створив Ігор Семак, козак Історичного клубу “Холодний Яр”.
Далі виступила Надія, мама Героя України Максима Кривцова-“Далі”, а батько Олександр зачитав вірш сина. Світлана Мирвода в пам’ять про Максима заспівала пісню “Тужно грала чудовая скрипка”. Потім промовляв майор Сергій Лисак, заступник командира 3-го полку ССО ім. Святослава Хороброго, командир Максима Кривцова.
Слово взяла Людмила Дяченко, дружина Ігоря Дяченка-“Гопри”. З нею був син Олександр, також учасник Визвольної боротьби в лавах “Карпатської Січі”. На честь полеглих козаків ЗСУ Сергій Василюк виконав пісню Василя Лютого “Мчать козаки”.
“Я ніколи не здамся в полон, ніколи. Краще смерть”, – такий вибір зробив Володимир Кімлик-“Вагнер”. Народився він на Черкащині. Виступ його мами Нелі Іллівни, вчительки української мови та літератури, зворушив людей до сліз. Вона дякувала щиро “усім, усім, усім…” за пам’ять про її сина. З нами того дня був і Олексій, син Володимира Кімлика. Уже традиційно на Покрову в Холодному Яру історичний клуб оголошує лауреата Літературної премії ім. Юрій Горліса-Горського, поручника Армії УНР, літописця Визвольної боротьби в Холодному Яру. Першим лауреатом цієї премії став сл. пам. Михайло Іванченко, автор “Думи про Вільне козацтво”.
Цьогорічного лауреата Літературної премії ім. Юрія Горліса-Горського оголосив Сергій Василюк. “Диплом № 16 присуджено Василеві Васильовичу Ковтуну, поетові, членові Національної спілки письменників України, козакові Історичного клубу «Холодний Яр», оборонцеві Києва в лютому-березні 2022 р., – за вірне служіння і захист України та створення визвольної поезії, зокрема таких творів: збірки поезій громадянської лірики «Дорогою через Майдан» (2019), циклу іменних поезій-присвят героям російсько-української війни 2014 – 2026 рр., які віддали своє життя за Україну, циклу поезій, присвячених захисникам Донецького аеропорту, Іловайська, Бахмута, Києва та інших міст України, поезій на славу незламному українському жіноцтву, пісень, які прославляють героїчний чин українського народу в боротьбі за своє визволення від російських окупантів різних часів («А під Крутами», «Над Холодним Яром», «За Вкраїну-неньку», «Бліндаж», «В той день, коли закінчиться війна», «Комбат», «Виший мені, матінко, сорочку», «Якщо наступ, то ми» та інші), за вагомий особистий внесок у відродження історичної пам’яті та духовності українського народу та утвердження національних цінностей”. Продовження на с. 2 Того дня віддали шану і Євгенові Шевцову-“Trix’у”. Народився він у Чорноморську під Одесою – напередодні 1-ї річниці проголошення Незалежності України. Помічник стрільця-гранатометника 79-ї Окремої десантно-штурмової бригади. У юнацтві захопився мілітарною справою. Прабабуся – вчителька української мови та літератури. Завжди обіцяв рідним, що обов’язково догляне їх у старості. “Ми знаємо, за кого і за що вмираємо”, – казав Євген. Промовляли його мама Інна Андріївна Шевцова та її подруга Ольга Кузьміна, мама Тараса Кузьміна-“Арго”, пам’ятник якому також височіє на меморіалі.
Капітан 1-го рангу Сергій Шоров, командир 73-го морського центру сил ССО, нагородив відзнаками Міністерства оборони і головнокомандувача полеглих Павла Наконечного, Руслана Стороженка та Ярослава Стрільця-“Тяжа”, вшанованих на меморіалі раніше. Нагороди прийняли матері героїв.
Поважне товариство щиро привітало учасника вшанувань Алекса Дрюкі зі США, добровольця Міжнародного легіону, який воював на Харківщині в лавах 92-ї ОМБр.
“Неважливо, де ти, важливо, з ким тим”, – казав Валерій Кіндзерський-“Інженер” з Вінниччини, вояк “Правого сектору” з 2014 року, командир взводу 93-ї ОМБр “Холодний Яр”. Того дня з нами були його брат Віталій із дружиною Тетяною, донькою та сином.
Лейтенант ЗСУ Іван Савка-“Шугай” із Колочави на Закарпатті казав твердо: “Нинішні страждання нічого не варті в порівнянні зі славою, яка прийде до України”. Він – правнук останнього карпатського опришка Миколи Шугая та його брата Івана, воїна УПА. Учасник АТО та ООС. Командир стрілецької роти 133-го Окремого батальйону 114-ї бригади Сил ТрО. Від 24 лютого 2022 р. бив ворога біля м. Гостомеля, м. Бучі, м. Бахмута та на Харківщині. Лицар “Срібного хреста” Головнокомандувача ЗСУ. Частину праху, як він і заповідав, розвіяно над Дніпром біля підніжжя Тарасової гори в Каневі. Його мама Любов Савка сказала, що в сина була “навіжена любов до України”, а до зброї він мав “шалену повагу”.
Коли Ліза Чухліб виконала лемківську пісню про Шугая “Горе долом ходжу”, Любов Савка не могла стримати сліз. Вона так хотіла, щоб ця пісня прозвучала! І несподівано диво сталося. Шугаю, шугаю,
Ци ти тепер в раю,
Ци юж ся не вернеш
До рідного краю?
Пережив велике хвилювання і батько “Шугая” Олександр. Батьки щиро дякували Єлизаветі за щемливий спів. “Коли Ліза Чухліб співала пісню про Шугая, навколо запала тиша. Тільки прапори з вітром дихали в такт пісні і серцебиттю, – написала учасниця вшанування Тетяна Купріянець. – Пізніше, на «Дикому хуторі» зі сцени мама дякувала «цій золотій дитині» за її голос, за чуттєве виконання пісні”.
А про бойовий шлях “Шугая” розповів майор Олександр Крупенчик, заступник командира 133-го Окремого батальйону ТРО 114-ї Окремої бригади ТРО. Узяв слово представник ГУРу МО Андрій Юсов. Він подякував усім, хто причетний до створення Пантеону Героїв, та висловив вдячність і пошану рідним полеглих. “Холодний Яр, – сказав він, – це місце сили для багатьох поколінь українців, вихованих вже вами, пане Романе. Ви доклали колосальних зусиль, щоб Холодний Яр знову надихав тих українських воїнів, які сьогодні знову боронять країну від тієї самої орди, тієї самої навали. Але цього разу в нас є своя держава, своя армія, своя пам’ять і своя земля. І ніхто вже більше цього в нас не забере. Величезні слова подяки і підтримки – рідним наших полеглих героїв. Вклоняємось вам. Нашу вдячність і підтримку ви маєте відчувати протягом усього життя. Ми не втомлюємось дякувати Історичному клубові «Холодний Яр», дякувати кожному, хто долучався на різних етапах до подвижницького руху відродження пам’яті, повернення пам’яті, створення монументальних образів – від меморіальних табличок до справжнього Пантеону Героїв. Пане Романе, вам велика вдячність! Ви – незмінний лідер цього процесу. Подяка щира Богданові Легоняку, Володимирові Гонському та багатьом вашим товаришам. Це системна робота. Це не просто разова акція. Багато років, рік у рік – нові пам’ятники, нові книги, нові дослідження, нові події не лише в Холодному Яру, а й по всій країні. Держава Україна тільки зараз серйозно підійшла до питання створення Національного Пантеону, а громадськість власними зусиллями вже реалізувала Пантеон Героїв – народний, справжній, щирий Пантеон Героїв, власне, тут, на святому для нас місці, де нині вшановуємо полеглих”.
Того дня ми склали шану й Олександрові Воробйову-“Птахові”. Народився він на Миколаївщині. Командир стрілецького відділення 157-го батальйону 118-ї бригади ТрО. Доброволець ДУК “Правий сектор” (із 2015; командир “Да Вінчі”). Тренер з боксу і джиу-джитсу. Засновник і керівник військово-патріотичного клубу “Воля Холодного Яру” та ГО “Бойові мурахи”. Завжди чинив по правді. Казав: “На добро – добром, на зло – по справедливості”. Промовляли його побратими друг “Пасічник” – ветеран війни Леонтій Гуцал та Михайло Купчин, козаки Історичного клубу “Холодний Яр”. Разом із “Птахом” вони воювали у “Правому секторі” під командою легендарного “Да Вінчі”. “Ми захищаємо не просто свою територію, а філософію українського життя”, – казав лейтенант Володимир Мукан-“Блискавка” з Черкас, учасник бойових дій у Попасній, на Харківщині, у Бахмуті. Ці слова викарбувані на його пам’ятникові. Це його мати Віра сказала на меморіальному мітингу тепер знамениті слова: “Наші сини заслужили право після своєї смерті жити в історії”.
Окрім неї, Володимира вшанували його батько Сергій, дружина Анна із синами Андрієм і Ярославом, сестра Наталія (військовослужбовиця ЗСУ) з чоловіком і доньками Софією та Юстиною. У цьому родинному товаристві були і старший лейтенант Станіслав Лукирич (депутат Черкаської міської ради), побратим Артур Романча (голова ГО “Черкаська міська спілка ветеранів війни”), а також Тетяна Калиновська, головна редакторка обласної газети “Черкаський край”. Промовляв Артур Романча.
Виступив і начальник хорунжої служби корпусу “Хартія” Сергій Семенченко.
Наприкінці вшанування на Меморіалі козакам-добровольцям я нагадав слова Юрія Горліса-Горського. “Коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені... – писав Юрій Горліс-Горський, – ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти – або загинути”.
Так він писав про Холодний Яр. А ще Горліс-Горський висловив мрію-переконання: “Коли я впаду, мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце”. Нехай так і буде! Нехай над нашою Батьківщиною, як і раніше, лунає переможне: слава Україні!”
Оркестр 3-го полку ССО пречудово виконав “Марш нової української армії”. Щира подяка його художньому керівнику Олександрові Бондарецькому та Віталію Останньому, який забезпечив приїзд оркестру на вшанування героїв Холодного Яру. “Літературно-музична сцена в Холодному Яру, яку ми, до речі, ніколи не називаємо концертом, – це завжди емоція, – написав Василь Ковтун. – Емоція, яка, як дівоча коса, переплетена і сльозою печалі, і усмішкою радості, і болем відчаю, і промінчиком надії. Цю емоцію дарують артисти та організатори цього чуттєвого і глибоко душевного дійства. З досвідом і без, імениті й початківці, професіонали й аматори… Кажуть, що поети і музиканти, взагалі творчі люди – ніби ближче до Бога. Вони, як провідний невидимий мостик, отримують від Всевишніх сил закодовані послання і передають до свідомості людей все те, що відчули своїм серцем і душею. Дякую за справжність і за щирість, дорогі мої друзі: Роман Коваль, Богдан Легоняк, Сергій Василюк, Світлана Мирвода, Володимир Гонський, Ліза Чухліб, Аня Клименко, Аліна Клименко, Сашко Шнайдер та його славні «Гайдамаки з Головківки», В’ячеслав Купрієнко, >Андрій Купчин, Оксана Герасимюк, Анатолій Бабич, Максим Селюзкін, Ігор Гаврищишин. З вами цього року було сердечно”.
На Літературно-музичній сцені військовослужбовець Михайло Шитко презентував свою книгу “Повстанськими стежками Холодного Яру”. Для автора це особлива подія: разом з ним участь у заході взяли його побратими з Центру спеціального призначення, чий особовий склад зараз стримує навалу ворога на Добропільському напрямку. Презентація книги була з великою цікавістю і теплом прийнята учасниками вшанування.
На Літературно-музичній сцені було урочисто прийнято до лав Історичного клубу “Холодний Яр” Олексія Соляра, сина козака Армії УНР Корнія Соляра. Олексій – батько Миколи Соляра-“Вальтера”, який поліг у боротьбі за Україну. Микола родом із Січеслава. Член “Правого сектору” та УНСО. Учасник 25-х вшанувань героїв Холодного Яру. Доброволець батальйону “Донбас” (із 7 травня 2015). На пошану героя ми спорудили йому пам’ятник на Меморіалі козакам-добровольцям. Тепер з його батьком продовжуватимемо боротьбу.
Прекрасним був сольний концерт Сергія Василюка. Під його пісні танцювали і “Бойові мурахи”, і старші козаки та козачки. Вони були щасливі в танці.
Сергій Василюк виконав такі пісні: “Отаман Зелений” (муз. Тараса Силенка, сл. Миколи Щербака), “Чуєш, брате мій” (муз. Лева Лепкого, сл. Богдана Лепкого), “Народна війна”, “Ніколи не плач”, “Громом і вогнем” (муз. і сл. Сергія Василюка), “Козача могила” (муз. і сл. Костянтина Науменка та Сергія Василюка), “Моя Україна” (муз. і сл. Михайла Коваля), “За Вкраїну-неньку” (муз. Сергія Василюка, сл. Василя Ковтуна), “Меч Арея” (муз. і сл. Василя Лютого).
“Дуже радий, що взяв участь у цьогорічних вшануваннях наших героїв на День козацтва, – написав Сергій Василюк. – Усі промовці, як на мене, яскраві, їхнє слово до громади – пізнавальне та зворушливе. Захоплений побратимами Івана Савки-«Шугая» та його родиною. Бачив, як мати плакала під час пісні «Горе долом ходжу» у виконанні Єлизавети Чухліб. Це був кульмінаційний момент, коли ми усі на кілька хвилин немов би злетіли над Холодним Яром у вирій разом із душею славного сина гір Карпатських, який поклав своє життя за українську соборність та державність. Гурт «Жоржини» для мене став окрасою заходу. Під час свого виступу я зазначив, що заради такого співу і таких дівчат ми й пішли захищати Україну. Вони є прекрасним уособленням нашої національної культури та ідентичності, нам захищати їх просто за честь. Щиро радів за Василя Ковтуна, страшенно був радий знову бачити в нашому товаристві Володимира Гонського («Голос Майдану!»), який підспівував чарівним мелодіям Світлани Мирводи. Дуже радий, що традиційно нас було багато, а сам захід пройшов по-людськи душевно та водночас по-вояцьки струнко. Всі разом бажаємо найскорішого одужання Богданові Легоняку – хранителю Холодного Яру”.
На високій ноті закінчив перший день вшанування оркестр 3-го полку Сил спеціальних операцій чудовим концертом, наприкінці якого виконав разом із Сергієм Василюком пісню “Козаки” (муз. Кирила Момота, сл. Валентина Момота). Щира подяка художньому керівникові Олександрові Бондарецькому та славним музикам! На Лiтературно-музичній сценi “голос Майдану” Володимир Гонський проспiвав авторську пiсню “I все ж люби життя”, “Козацьку колискову” Анатолія Сухого, “Нашi дiточки” Дмитра Павличка та Володимира Губи. Декламував вiрш Василя Симоненка “Ми мусимо жити й за них”, а ще презентував свої книги “Людина i нацiя. Час воїнів” та 2-ге доповнене видання “Формування патріотизму в умовах війни”. А ще на хуторі Буда 18-тирічна художниця з Одеси Наталія Киряк, козачка Історичного клубу “Холодний Яр”, демонструвала свою виставку робіт “Отамани УНР”. Наступного дня ми вшанували могилу сотника Івана Компанійця в Мотриному монастирі, а в с. Бовтишці на Кропивниччині відкрили меморіальну дошку начальникові штабу Холодноярського повстанкому Євлампію Отаманенку. До сліз зворушила розповідь дев’яностолітньої племінниці отамана Євлампія Отаманенка – Лідії Кирилівни Скоромної, якій подарував щастя Михайло Шитко. Він показав їй світлину вояка і висловив припущення, що це Євлампій Отаманенко. Бабуся упізнала свого дядька і не могла стримати хвилювання.
– Авжеж, авжеж, це він! Він!!!
І не могла відірвали очей від образу рідної людини, фотографію якої бачила в дитинстві, образ якої був, здається, назавжди втрачений. “Фотографію в родині ховали, бо за неї могли розстріляти всю родину. Тільки баба Вустя знала, де вона. Але баби Вусті вже нема”.
“Для нашої родини ця подія стала глибоко емоційною, – сказала на меморіальному мітингу праправнучка отамана Анна Дудак. – Стояти на цій землі разом з кількома поколіннями нашої сім’ї – сестрою прабабусі, мамою, тіткою – і відчувати, що нашого предка Євлампія Отаманенка нарешті вшановано, – це відчуття відновленої справедливості та міцного зв’язку поколінь”.
Під час урочистостей у Бовтишці промовляли також начальник управління Кіровоградської ОВА Віталій Останній, доктор історичних наук Юрій Митрофаненко, співали народна артистка України Світлана Мирвода, заслужений діяч мистецтв Володимир Гонський, бард Віктор Коваленко, а всі разом – “Ой у лузі калина”.
Настрій панував радісний, світлий, урочистий. Усього в дружньому колі зібралося близько 70 осіб. Ініціював подію Історичний клуб “Холодний Яр”, а організували Кіровоградська ОВА і Благодійний фонд “Чорний Ворон”.
Потім ми відвідали краєзнавчий музей у Розумівці, послухали цікаву розповідь доктора історичних наук Юрія Митрофаненка, поклали квіти на братську могилу Чорного Ворона і його козацтва. Світлана Мирвода заспівала пісню на слова Тараса Шевченка “За байраком байрак”: Нас тут триста як скло
товариства лягло. Відвідали ми і Музей Визвольної боротьби в с. Ставидлах та “Хутір Чорних запорожців” у цьому ж селі, взяли участь у концерті на пам’ять про героїв. Організувала це все Кіровоградська ОВА, а конкретно Віталій Останній.
“Досі відчуваю невелику провину перед ентузіастами села Ставидл, – написаоа Тетяна Купріянець. – Вони так чекали Історичний клуб «Холодний Яр», а ми приїхали засмучені вкрай непростою дорогою (в декого постраждали машини), і часу було так мало, бо киянам потрібно було встигнути до комендантської години повернутися додому... Тому все відбувалося трохи швидше, ніж мало б бути. Але кожен з нас оцінив, скільки праці й душі вклали ветерани війни і ті, хто їх підтримує, у «Хутір Чорних запорожців»! Зробили і хату-музей, і простір для зустрічей, куди запрошують письменників, митців”, – розповідав нам Дмитро Смельняк-“Джура”. Дякуємо Василеві Білошапці за екскурсію в Музеї історії Визвольної боротьби України в с. Ставидлах, який наповнений історичними документами, артефактами, розмаїттям вишитих картин і рушників! Ініціативу старости села Владислава Кивгили підтримують історик Юрій Митрофаненко та керівник управління стратегічних комунікацій Кіровоградської ОВА Віталій Останній. А жителям села теплотою свого серця і щирістю віддячили Світлана Мирвода та Анатолій Бабич. Уже збиралися їхати, коли Анатолій запропонував пані Світлані заспівати дуетом на прощання одну пісню. Потім ще одну... і ще... І цей мініконцерт став таким душевним і теплим! Анатолій та Світлана були такими справжніми і прекрасними у звучанні, у щирому спілкуванні, що ставидляни нагородили їх сердечними оваціями. А «Червону руту» співали всі – і діти, і дорослі. Так на високій ноті у Ставидлах, де під час Першого зимового походу ставали на відпочинок Чорні запорожці і де згодом вивідували ворожі сили Юрій Горліс-Горський і Ольга Кравченко, закінчилися 33-ті вшанування героїв Холодного Яру”. Ось відгуки батьків Максима Кривцова-“Далі” про 33-ті вшанування. Вони приїхали з Рівного, де народився і де похований Максим. “Я дуже вдячна за пам’ять про Максима, – написала мама Надія. – Значимість цього історичного місця і значимість роботи людей, які зберігають, збирають, вшановують, розповідають, організовують тут заходи, безцінна. Я відчула холодноярську велич, холодноярську самовідданість (минулу і нинішню). Це не пафосно. Ми ще були і на другий день біля Пантеону. І були здивовані, що там було багато людей. Одні від’їжджали, інші приїжджали. І знову садили квіти”.
А батько Олександр додав: “Велика подяка за те, що Ви робите, пане Романе, Ваша команда. Це не має ціни. Холодний Яр – одне із сакральних місць України, святе місце. І воно жодним чином не має бути в забутті. Це важлива частина історії України. Це місце має бути святим для кожного українця. Мені приємно, що пам’ять про Максима, про всіх захисників різних епох є і буде в Холодному Яру. Ще раз велика вдячність Вам і всім, хто з Вами робить цю святу справу”.
А мама Руслана Стороженка, пам’ятник якого теж є на меморіалі біля Мотриного монастиря, Світлана написала: “Захід змістовний, насичений і надзвичайно важливий. Для мене дуже хвилюючий. Не можу без сліз обійтися ніяк. Хотіла підійти до мікрофона після вручення нагород, та сльози заполонили душу”. 33-ті вшанування героїв Холодного Яру завершилися 4 жовтня. Тепер біля Мотриного монастиря на Меморіалі козакам-добровольцям 42 пам’ятники і дві могили. А ще два пам’ятники – Олегові Куцину і Тарасові Силенку – біля дуба Максима Залізняка.
Ось імена жертводавців: Олександр Дяченко – 25 грн, Людмила Якубович – 50 грн, Назар Карімов – 100 грн, Володимир Черниш – 150 грн, Олександр Переслов, Іван Черпак, Володимир Гребінник – по 200 грн, Павло Далинчук, Максим Дяченко, Катерина Свиридова – по 300 грн, Наталія, Емма Бабчук – по 400 грн, Юлія Шевчук, Леонід Раденко (Ісаков), Євген Івасюк, Мирослава Беднарчик, Інна Андрієнко, Олександр Ірклієвський, Олена Борчаківська – по 500 грн, Іван Парчук – 990 грн, Юлія Осиповська, Євген Дудін, Олег Голуб, Владлен Ковтун, Марія Костенко, Тарас Конечний, Дарина Чубук, Максим Лободзінський, Тетяна Купріянець, Оксана Герасимюк, Любов Мельник, Віктор Тріщенко, Микола Гребінник, Олександр Півень, Віталій – по 1000 грн, Сергій Бойко – 1044 грн, Віра Мазурок, Володимир Тарасенко, Людмила Орлова, Леонід Ключніков, Ірина Оксинь, Люба Криворот – по 2000 грн, Світлана Феденко – 2500 грн, Олександра Ніздрань, Максим Селюзкін – по 3000 грн, Тетяна Олійник – 3354 грн, Юлія Мирвода – 4000 грн, Ганна Панаско, Любов Савка, Мирослава Голубович, Інна, Євген Чубук, Сергій Щербина-“Свобода” – по 5000 грн, Роман Коваль – 7350 грн (книги для дітей, учасників вшанування), Ігор Гаврищишин – 8000 грн, Василь Ковтун – 8500 грн, Леся Островська – 20000 грн.
Щиро дякую за пожертви на проведення урочистостей!
У коментарі для “Черкаського краю” журналістці Тетяні Калиновській я зазначив: “Якби організаторам Книги рекордів Гіннеса були цікаві справжні духовні надбання, вони б відзначили унікальний факт – громадська організація за 4 роки звела 44 пам’ятники героям!”
“33-ті вшанування героїв у Холодному Яру, – підсумувала народна артистка України Світлана Мирвода, – подія, яка зворушує, приголомшує, надихає і дає віру в перемогу. Горельєфи героїв дивляться на нас і чекають відповіді: що ти зробив для України?! Не можна стримати сльози, коли виступають рідні полеглих захисників. А відновлення історичної справедливості до холодноярців і меморіальні заходи, які проходять місцями їхньої боротьби, – це титанічна праця Історичного клубу «Холодний Яр». Для мене це має велике значення, бо в душі болить за Україну і за тих, хто віддав за неї життя”.
Наш Меморіал козакам-добровольцям став символом соборності борців за волю України. Тут височіють пам’ятники на честь козаків із Черкас і Черкащини, Києва, Тернополя і Тернопільщини, Кіровоградщини, Вінниці та Вінниччини, Луцька, Хмельницького та Хмельниччини, Івано-Франківська та Прикарпаття, Полтави, Чернігова і Чернігівщини, Закарпаття, Рівного, Херсонщини, Одещини, Львівщини, Житомирщини, м. Дніпра, Сумщини, Луганщини та Миколаївщини.
“Слава їхня не вмре, не поляже!”
Козакам слава! Роман КОВАЛЬ
Світлини Григорія Юрика. 
|
