 Це – Женатік.
Женатік – це 229 днів на передовій позиції, у парі сотень метрів від противника. Із серпня до березня.
Женатік – це 153 дні пліч-о-пліч на захисті цього останнього клаптика української Луганщини.
Женатік – це обличчя, яке я не впізнаю, коли таки зустрінемось у тилу, бо знаю його лише з отакенною бородою та шевелюрою.
Женатік – це з нуля викопане укриття, з якого ми розбудували нашу підземну фортецю під безіменною лісосмугою.
Женатік – це три терміни за ґратами і безумовно-безстрокове звільнення на війну.
Женатік – це ефективний ремонт мертвонародженого генератора і дохлих ліхтариків з допомогою матюків і синьої ізострічки.
Женатік – це радісне і досить влучне кидання 2-3 ВОГів з підствольника по росіянах з будь-якого приводу та й без нього.
Женатік – це фанатичне, повсякчасне, всепроникне захоплення власною великою родиною, що цілком відображене у позивному.
Женатік – це найсмачніша шаурма, зроблена з усього, що ми знайшли того ранку в посилці: вірменського лаваша, хмельницької тушонки, польських спецій (вони дали ідею), якоїсь зелені і ще хтозна чого.
Женатік – це майже мільйон гривень адміністративних штрафів “у минулому житті”, що половинять його солдатську зарплатню й досі.
Женатік – це специфічне відчайдушно-батярське захоплення дрифтами та перегонами. Не лише на треку.
Женатік – це найсмішніший карикатурний вигук “ето война”, як у Дондуса з “Гладіатор ІІ”.
Женатік – це архітектор власних життєвих проблем та виконроб їх вирішення. Як і кожен з нас.
Женатік – це ходяча автомобільна енциклопедія та майстерня водночас. Коли Женатік повернеться додому, у власників чернівецьких корчів буде свято.
Женатік – це наш обмін запрошеннями на буковинську Маланку та екскурсію в Холодний Яр.
Женатік – це мій спокійний сон вночі, коли чергує він, і його неспокійний сон вдень, коли чергую я. Женатіку потрібно в якийсь санаторій заспокоїти нерви. Як і усім нам.
Женатік – це кращий будильник для “Сєдого”, коли той намагається поспати на чергуванні у спостережному пункті.
Женатік – це наймиліший подарунок від святого Миколая – шоколадка у мене під “подушкою”.
Женатік – це смартфон, у якому я міг зберегти спогади з перших днів перебування у нашій норі під лісосмугою.
Женатік – це завжди “профілактика” парою магазинів у туман на голоси рускіх.
Женатік – це кумедне “ілі” перед дієсловами та прикметниками, коли він спілкується російською.
Женатік – це день народження на позиції, що плавно перейшов у Новий рік.
Женатік – це завзятий колекціонер кавових стіків та антисептичних серветок
Женатік – це 85 фільмів і мультиків на телефоні, кожен з яких у “доінтернетну” епоху на позиції ми передивилися щонайменше двічі.
Дякую, друже, що допомагав допомагати тобі тримати цей крайній клаптик української Луганщини.
Нехай ти та твоя родина нарешті будете поруч і щасливі!
Зараз Женатік збирає на пікап, аби ротації були швидшими. Юрій БОТНАР
Луганщина, жовтень 2025 – березень 2026
На світлині – Женатік і Юрій Ботнар 
|
