 ХХХII вшанування героїв “Товариство кревне і сердечне! Пролунала прощальна мелодія «Був у мене один товариш» – на пам’ять про друзів, яких сьогодні вшановуємо”, – з цих слів Романа Коваля почалися у Холодному Яру ХХХII вшанування героїв.
Ведучий запросив до слова голову оргкомітету ХХХII вшанувань Богдана Легоняка, який і оголосив про початок важливої події у духовному житті українського народу.
Історичною подією стало відкриття на Меморіалі козакам-добровольцям 23 травня, у День Героїв, пам’ятника полеглим воякам “Карпатської Січі” всіх епох та 10 горельєфів героям, полеглих в українсько-російській війні: Олександрові Грачову-“Графу”, командирові 3-ї стрілецької роти 9-го Окремого стрілецького батальйону; Дмитрові Кізімову-“Луганю”, воякові батальйону ім. генерала Сергія Кульчицького бригади “Хартія”; Мирославові Мислі-“Мисливцю”, добровольцеві батальйону спецпризначення “Січ” (з літа 2014) та ОДЧ “Карпатська Січ” (у 2015 – 2016), командирові взводу 93-ї ОМБр ЗСУ; Михайлові Ніколенку-“Соупу”, штурмовикові 3-ї роти 1-го мехбатальйону 3-ї ОШБр ЗСУ; Вікторові Панаску-“Іранцю”, командирові підрозділу 67-ї ОМБр ЗСУ; Андрієві Приймаченку-“Архангелу”, командирові 1-го Окремого штурмового загону спеціального призначення “Омега”, Героєві України; Миколі Соляру, воякові 24-ї ОМБр ім. короля Данила і 128-ї гірсько-штурмової бригади, онукові козака Армії УНР Корнія Соляра; Олексієві Старікову-“Албану”, стрільцеві-снайперу 505-го Окремого батальйону морської піхоти; Петрові Хижняку-“Діду”, головному сержанту 95-ї Окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ; Ігореві Климовичу “Африці”, молодшому лейтенантові 3-ї Окремої штурмової бригади ЗСУ.
Освятили пам’ятник небесним воякам “Карпатської Січі” і горельєфи героїв митрополит Іоан (голова Синодального управління військового духовенства ПЦУ), митрофорний протоієрей Василь Цириль із Чигирина, отець Михайло з м. Городка на Львівщині та інші панотці. Панотці провели і панахиду за братами Чучупаками (Василем, Петром, Олексієм, Орестом та Дем’яном), отаманами Холодного Яру Андрієм Чорнотою, Іваном Деркачем, Іваном Петренком, Іваном Компанійцем, козаками полку гайдамаків Холодного Яру та усіма полеглими в боротьбі за волю України. Згадали в молитві й Симона Петлюру, адже 25 травня виповнюється 100 років від його трагічної загибелі.
Після цього заступник командира 49-го ОШБат Валерій Зетченко-“Зеніт” вручив нагороди “Лицар Карпатської Січі” (посмертно) родичам полеглих, а саме добровольцю “Карпатської Січі” Юрієві Свистуну-“Суму” (батькові полеглого Святослава Свистуна-“Свята”), Ірині, дружині Станіслава Скрипіна-“Тора”, та матерям Артура Світухова-“Святого”, Романа Левченка-“Льови”, Івана Рожкова-“Гоцула”, Геннадія Дуброва-“Бізона”, Тараса Кузьміна-“Арго” – Наталії, Тетяні, Наталії, Наталії та Ользі.
Перед кожним нагородженням кобзар Максим Трубніков виконував фрагмент “Запорозького маршу” Євгена Адамцевича. Полеглим була віддано почесну сальву, розкати від якої полетіли ярами Холодного Яру. Як колись у добу УНР.
Щиро вшанували Героя України Андрія Приймаченка-“Архангела”, командира 1-го Окремого штурмового загону спеціального призначення “Омега”, який захищав Україну від 2014 року. Він не допустив висадки російського десанту в аеропорту “Київ” 24 лютого 2022 року. Про “Архангела” розповів командир “Омега” полковник Євген Кривов’яз-“Самурай”, командир 1-го Окремого загону спеціального призначення “Омега” Центру спеціального призначення “Омега”. Промовляла й Андрієва дружина Ольга. Поруч із нею стояли їхні діти – Олександра і Тимофій.
Роман Коваль оголосив хвилину мовчання за Андрієм Приймаченком та всіма, хто загинув у боротьбі за вільну Україну. Далі промовляли головний сержант 93-ї ОМБр “Холодний Яр” Віталій Пясецький, представники ЧОВА і ЧРВА Олександр Шабатин, Олександр Іванов та Віталій Мацюк, голова Корсунь-Шевченківської громади.
З нагоди 100-ліття від дня загибелі Головного отамана Армії УНР Армії УНР Симона Петлюри кобзар з Одеси Максим Трубніков виконав пісню “Думаю про Петлюру”. Цю пісню співали харківські кобзарі, серед них і Іван Кучугура-Кучеренко. Його росіяни розстріляли 24 листопада 1937-го. У графі “вирок” було коротко зазначено причину: “Кобзар”.
Вшанували героїв піснями також народна артистка України Світлана Мирвода, пречудовий вокальний гурт “Жоржини” зі Звенигородщини, репер Артем Лоїк, оркестр 93-ї ОМБр “Холодний Яр” (художній керівник Сергій Довгополий), головківські та черкаські діти.
“Сьогодні ми віддаємо шану «Іранцю» – Вікторові Панаску, – сказав ведучий Роман Коваль. – Віктор народився в Чернігові, загинув у Бахмуті. Він молодший сержант, командир підрозділу 67-ї Окремої механізованої бригади ЗСУ. Учасник націоналістичного руху з 15 років. Командир Чернігівського обласного осередку ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери. Сотник Майдану. Доброволець ДУК «Правий сектор». Учасник першого бою під м. Слов’янськом у квітні 2014 р. та багатьох інших боїв. Сьогодні з нами його мама Ганна, тітка Валентина Миць, дядько Микола Набок, тітка Лілія Набок, теща Людмила Медведенко, тесть Анатолій Медведенко і сестра Юлія Тимич”.
Від родини виступила мама Ганна. Вона розповідала, як запали слова командира її сина: “Земля народу – це могили. Тому вона недоторканна і священна!” Нагадала про синове бажання, щоб Верховна Рада ухвалила закон: “Ухилився від обов’язку – забувай про свої права, адже права й обов’язок завжди йдуть пліч-о-пліч”.
Ганна Панаско подарувала Історичному клубові “Холодний Яр” власноручно вишитий тризуб на тлі колосків і синьо-жовтої стрічки.
Рідних полеглих було багато. Зокрема, з Корсуня-Шевченківського на ХХХІІ вшанування борців за волю України приїхала родина Михайла Ніколенка-“Соупа”, а саме мама Наталія, батько Григорій, бабуся Євдокія Ніколенки, тітки Ольга Якубенко та Надія Ковалентна, тітка Людмила Лозинська, її син Артем, дядько Анатолій Василенко з дружиною Наталією, двоюрідна сестра Вікторія Вальчук, а від усіх промовляла сестра Альона. Поклали квіти Лариса та Іван Старікови – батьки Олексія Старікова-“Албана”, та Аскольд Грачов, син Олександра “Графа” з Мельників.
Приїхали й рідні козаків, яких ми вшанували в минулі роки: Василь і Людмила Карасі (батьки Володимира Карася), Роман Дадак (батько Юрія Руфа), Марія Педченко (дружина Степана Педченка) та їхня дочка Наталія Дубовик. З Одеси приїхала Ольга Санжара (мама Тараса “Арго”), з Корсуня-Шевченківського – рідні Руслана Стороженка-“Творця” – мама Світлана і брат Віталій. Обійняли ми й Олександра Тарасенка, батька Героя України Георгія Тарасенка, похованого на холодноярському пантеоні.
Учасник події поет Владлен Ковтун зауважив: “Церемонія вшанування була на такому надвисокому духовному, державницькому, а ще й щемному для кожного учасника вшанувань рівні, що важко було впоратись із клубком у горлі і сльозою”.
Роман Коваль провадив далі: “Ігор Климович-«Африка» із с. Грабовця, що під горою Маківкою. Народився напередодні проголошення незалежності – у червні 1991 року. Напевно не раз брав участь у вшануванні січових стрільців на Маківці”. Ігор – молодший лейтенант 3-ї Окремої штурмової бригади ЗСУ. Поет, фотохудожник, історик, реконструктор. Творив і зберігав українську військову традицію. Врятував 900-літню половецьку кам’яну бабу з Донеччини. Загинув на Харківщині 30 липня 2025 року. Лицар ордена Данила Галицького (посмертно). Сьогодні з нами його дружина Олександра”.
Після її слова прочитав “Молитву українського націоналіста” Ігорів побратим Руслан Филипович-“Друг”, хорунжий 3-ї ОШБр. “Сьогодні ми відкрили горельєф Мирославу Мислі, – продовжив Роман Коваль. – Це вже другий (після Києва) пам’ятник героєві. Мирослав Мисла народився 1992 року на Закарпатті. Він історик, ідеологічний референт ВГО «Сокіл», член ВО «Свобода», доброволець ОДЧ «Карпатська Січ», командир взводу 93-ї ОМБр ЗСУ, молодший лейтенант ЗСУ. Людина високого духу. Україну захищав від 2014 року. Загинув у ближньому бою. Лицар ордена Богдана Хмельницького III ст. (посмертно). Почесний громадянин м. Тернополя і Тернопільської області”.
Про Мислу розповів і його побратим Тарас Байдала-“Байда”, учасник бойових дій від 2014 р., кулеметник і снайпер 93-ї ОМБр “Холодний Яр”. Друг Олега Куцина. “Байда” не раз був поранений і травмований, найтяжче – множинне! – поранення сталося 10 березня 2023 р.: важка черепно-мозкова травма, фізична втрата очей, часткова втрата слуху, контузія, лівобічний параліч, подвійний пневмоторакс, місяць у комі… Він, інвалід 1-ї групи, приїхав з мамою Богданою.
Промовляли військові – Іван Войналович (заступник командира батальйону 3-ї ОШБр), Володимир Загазей-“Вій” (капітан ЗСУ, член проводу національно-визвольного руху “Правий сектор”), старший лейтенант Віктор Кущин; генерал-майор СБУ запасу Віктор Ягун, а також народний депутат 5-го і 6-го скликань Станіслав Аржевітін і доброволець “Карпатської Січі” Роман Роман.
Капітан Дмитро Шаповал розповів про свого командира: Олександр Грачов-“Граф” із с. Мельників, командир 3-ї стрілецької роти 9-го Окремого стрілецького батальйону. Капітан ЗСУ. Учасник боїв за звільнення Херсонської області і Донбасу. Лицар ордена “За мужність” ІІІ ступеня. Він міг врятувати своє життя: командування запропонувало його персональну евакуацію, але він вибрав залишитися з товаришами в оточенні. Загинув у Бахмуті 25 березня 2023 року.
Вшанували в той день й онука козака Армії УНР Корнія Соляра. Микола родом із Січеслава. Він член “Правого сектору” та УНСО. Учасник 25-х вшанувань героїв Холодного Яру. Доброволець батальйону “Донбас” (із 7 травня 2015). Вояк 24-ї ОМБр ім. короля Данила і 128-ї гірсько-штурмової бригади. Оператор “Стугни” 72-ї ОМБр Чорних запорожців. Лицар ордена “За мужність” III ст. (посмертно). Похований біля діда Корнія в с. Долинському Дніпровського району. Про Миколу розповіли його батько Олексій та Ігор Мазур-“Тополя”, співзасновник УНСО, офіцер ЗСУ.
“Петро Хижняк-«Дід» – немолодий козак! – продовжував Роман Коваль. – 1963 року народження! Курінний Черкаського куреня Українського козацтва. Головний сержант 95-ї Окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Загинув на Харківщині 16 березня 2022 року. Лицар ордена «За мужність» ІІІ ст. (посмертно). Сьогодні з нами його брат Олексій, сестра Ніна Кушнерук, дружина Тамара, онук Роман Хижняк”. Від імені родини виступила племінниця Ліна Кушнерук.
А розповідь про найкращих синів нашої Батьківщини лилася… “Тепер у небесному колі друзів і Олексій Старіков-«Албан» із Сумщини. Стрілець-снайпер 505-го Окремого батальйону морської піхоти. Загинув у м. Торецьку. Мав лише 24 роки. Похований у с. Суботові – колишньому маєтку Богдана Хмельницького, де спочиває Тиміш Хмельницький. Ось так поєднались їхні долі… Сьогодні з нами його мама Лариса і брат Іван… Дмитро Кізімов-«Лугань» родом з Луганщини. Учасник АТО з 2015 року. Вояк батальйону ім. генерала Сергія Кульчицького та в/ч 3102 «Хартія». Лицар ордена «За мужність» III ступеня. Загинув на Січеславщині 23 квітня 2024 року. Сьогодні з нами Дмитрова дружина Валентина та Дмитрові побратими”.
“За спинами наших титанів-захисників росте нове покоління українців, – поділилася роздумами учасниця події Леся Козенко. – Наші діти мають світлі, але й водночас не по роках мудрі очі та погляди на росію. Я зробила цю світлину під час ХХХII вшанувань героїв, і вони викликають у мене сльози. На першій – маленький хлопчик, стоячи на Пантеоні Героїв, довго і вдумливо вдивляється в прапор «Холодноярських вовків», що майорів у небі, а сестричка, неначе відчуваючи сміливість, що формується в його маленькому українському серці, турботливо його обіймає”.
“Для мене велика честь бути причетним до заходу такого масштабу, – признався поет Артем Лоїк. – Важливість історичної спадщини повстанців Холодного Яру безмежна. Такі особистості, як Василь Чучупак, Юрій Горліс-Горський, Андрій Чорнота, Іван Лютий-Лютенко, надихають сучасних героїв Сил оборони. Вже для багатьох українців землі Черкащини стали місцем сили та осердям справжнього українського, націоналістичного духу. Очільник Історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль та очільник Національного природного парку «Холодний Яр» Богдан Легоняк провели величезну копітку роботу для збереження пам’яті про славних предків та про вже сучасних героїв нашої війни. Героїв, які відповідають величі нескорених попередників. Героїв, які, попри все, тримають кордони! Героїв, яким я присвячую всю мою творчість!”
Приїхали на урочистості й батьки художника Дмитра Бур’яна, який зник на полі бою торік у вересні. Його мама Тамара написала: “Пане Романе, завдяки Вам ми підзарядилися холодноярською силою, але найвагоміше – коло одноплемінників, це середовище наснажує. Нехай і не таке широке, як би хотілося, але таке потужне у своїй щирій відданості побудові таки нашої України. Втішена, що мала змогу поспілкуватися зі Світланою Мирводою. Раніше слухала її по радіо, а це вживу, і навіть пригорнулася до улюбленої і такої близької за духом людини. Таке по-родинному тепле коло дає відчуття віри – нехай у майбутньому – в торжество справедливості.
Найстрашніше – не смерть. Найстрашніше – бути покинутим. Ту титанічну роботу, що Ви проводите, мала б робити держава, але владці незалежної України ніколи не були відданими їй... Ваші заходи, організовані в аматорський спосіб, набагато глибші й потужніші від пропонованих адміністраціями «для галочки». Ті не залишаються надовго ні в пам’яті, ні тим більше в серці. Ви знахідка для простого, Богом і владою забутого, народу. Переконана, що потуги жахливих років війни не будуть змарнованими і Кобзареві заповіти збудуться – зусиллями ЗСУ та спільноти, яку Ви розбудували на ґрунті пам’яті про героїв Холодного Яру. Оцей ланцюжок поколінь закує наших клятих – як зовнішніх, так і внутрішніх – ворогів. Щиро Ваші родина Дмитра Бур’яна”.
Як подію державної ваги оцінив ХХХII вшанування Іван Парчук з Рокитного на Волині. А ось відгук отця Михайла з Городка на Львівщині: “Це була неймовірна подорож – Канів, Суботів, Чигирин, Козацький хутір, Дикий хутір, Холодний Яр... Місця, де кожен камінь дихає історією, де вітер носить пам’ять про боротьбу, честь і нескореність українського духу. Ми їхали не просто дорогами Черкащини, ми торкались живої історії. Стояли там, де творилась Україна. Де козаки боролися за волю. Де Шевченко молився за свій народ. Такі подорожі не минають безслідно. Вони залишають у серці щось більше – любов до свого, гордість за предків і ще сильніше бажання берегти Україну сьогодні. Це були емоції, які залишаться з нами надовго”.
Щиро дякуємо всім, хто допоміг Історичному клубові “Холодний Яр” гідно вшанувати полеглих героїв! Ось імена наших однодумців, нагороджених грамотою-подякою ХХХII вшанувань героїв: Ігор Семак, скульптор, автор горельєфів на Меморіалі, козак Історичного клубу “Холодний Яр”; Василь Ковтун, поет, організатор літературно-музичної сцени Всеукраїнських вшанувань героїв Холодного Яру, козак Історичного клубу “Холодний Яр”; колектив Національного природного парку “Холодний Яр”, Максим Коляденко, волонтер, благодійник; Леся Островська, віце-президент Історичного клубу “Холодний Яр”, Григорій та Олександр Проценки, козаки села Мельники; Володимир Сапа, керівник підприємства “ЧеркасиМехБуд”; Катерина Колтунова, заступниця начальника Кіровоградської обласної військової адміністрації, співорганізаторка ХХХII вшанувань героїв; Віталій Останній, начальник управління стратегічних комунікацій Кіровоградської обласної військової адміністрації, співорганізатор ХХХII вшанувань героїв; Микола Христенко, староста Розумівського і Миколаївського старостинського округу Олександрівської селищної ради. Козакам слава!
Подяка закарпатцям – Романові Роману, Богданові Колодницькому та їхнім друзям – вони подарували “Карпатській Січі” бус, наповнений подарунками воякам. Ще один добродій офірував авто військовим, але, на жаль, ми не зафіксували ім’я добродія і якій частині він подарував машину. Сердечно дякуємо! Історичний клуб “Холодний Яр”
Світлини Григорія Юрика, Олександра Степковського, Анатолія Бабича, Леоніда Ключнікова та Лесі Козенко. Андрій Мельник знову в Києві Пласт узяв участь у перепохованні Софії та Андрія Мельників – за участі Президента України та інших очільників держави. Далі заплановано повернення праху Євгена Коновальця, Степана Бандери та інших діячів Визвольного руху.
Протокол не дозволив (поки що) розгорнути пластових прапорів. Держава ще не розуміє, що це за символи. В руках вихованця Київського Пласту – прапор ОУН. Синій із золотою відзнакою тризуба з мечем, автором якої є Роберт Лісовський, співавтор відзнаки Пласту.
Прапор із мечем із тризубом у пластуна – історичний. Саме він розгортався над трунами Євгена Коновальця та Андрія Мельника. Як і пластові прапори, його не було можливості розгорнути. Але він таки був на церемонії перепоховання провідника ОУН та пластового приятеля Андрія Мельника, пластунки Софії Мельник.
Ця подія історична. Ми почали повертати героїв, яких доля розкидала по всьому світу. У Новій Зеландії, Австралії, Бразилії та Австралії, США і Канаді, у країнах ЄС, навіть в Африці та Азії.
Символічно, що перше перепоховання відбулось у 100-століття вбивства московським агентом Головного отамана Симона Петлюри.
Велика подяка всім, хто започаткував повернення героїв на рідну землю! Юрій ЮЗИЧ 
|
