Гелій Снєгірьов народився 14 травня 1927 року. Його рідний дядько – письменник Вадим Собко – якось розповів, що Гелієва мати (сестра В. Собка) 1930-го була свідком обвинувачення у справі Спілки визволення України, яку сфальсифікували московські спецслужби, щоб кинути за ґрати українських науковців і літераторів дореволюційного покоління. Від переживань мати Гелія захворіла й швидко “згоріла” у 36 років.
Процес СВУ Москва замовчувала, та ще жили свідки. Снєгірьов почав їх розшукувати. Зустрічався з учасниками процесу СВУ, зокрема з Борисом Матушевським і Всеволодом Гансовим. І 1975-го написав твір “Ненько, моя ненько... Або Набої для розстрілу”. Так в СССР з’явилася перша правдива розвідка про цей політичний процес у “країні – хижаку, країні – нищивнику усього живого, країні, в якій усі без винятку кажуть не те, що думають”. Гелій віддав рукопис до надійних рук з умовою, що, коли з ним щось трапиться, твір переправлять на Захід. Віктор Некрасов, якого змусили емігрувати з СССР, опублікував його в закордонному російському журналі “Континент”.
19 вересня 1977 р. голова КҐБ Андропов направляє до ЦК КПСС документ такого змісту: “Комитетом госбезопасности Украины выявлена и задокументирована антисоветская деятельность Снегирева Г. И., 1927 г. рожд., украинца, исключенного в 1974 году из Союза писателей и Союза кинематографистов, бывшего режиссера Украинской студии хроникально-документальных фильмов… Систематически изготовляет и распространяет враждебные сочинения («Секретарь обкома», «Роман-донос», «Мама, моя мама», «Автопортрет – 1966», «Открытое письмо Советскому правительству», «Обращение к вождю» и др.), в которых клевещет на внутреннюю и внешнюю политику КПСС и Советского правительства… Радиостанция «Свобода» 18 июля с. г. передала очередной пасквиль Снегирева «Открытое письмо президенту США Картеру», в котором вновь возводится злобная клевета...”
Гелія Снєгірьова викликали до міськкому й обкому комуністичної партії. Вимагали письмово покаятися за антирадянські погляди. А козак Гелій публічно відмовився від громадянства СССР! Його заарештували вже 22 вересня. І кинули до внутрішньої в’язниці КҐБ УССР. Хотіли, що він публічно відмовився від “хибних поглядів” і виступив з відкритим осудом друзів...
Протестуючи, Гелій Снєгірьов 30 жовтня оголосив голодування. Протестував “проти 60-річчя Жовтня, 60 років насилля та брехні, проти нової конституції”. Його почали годувати примусово, вводячи поживну рідину через клізму. “Досвідчені тюремники швиденько мене нагодували – у кайданках, із виламуванням рук, до хрусту в хребті”, – згадував він у щоденнику.
Допити довели Снєгирьова майже до сліпоти, але він продовжував писати. Так з’явився його “Репортаж із зашморгом на шиї” – головний твір життя Гелія Снєгирьова...
“Я нікого не продав, не зрадив. І все. І крапка”, – підсумував він своє життя.
Рукопис зберігся в архіві КҐБ.
Після “заспокійливих” та “сердечних” уколів, зроблених тюремними медиками, у нього розвинувся параліч нижньої частини тіла. Він перестає випорожнюватися… Коли перевезли до Жовтневої лікарні, паралізоване тіло нагадувало мумію.
Практично сліпий, Гелій Снєгірьов помер у муках у палаті – під наглядом каґебістів. Коли друзі зійшлися до моргу на призначений час, виявилося, що Гелія Снєгірьова вже кремували і поховали.
Зарубіжні радіостанції передавали останній відкритий лист смертельно хворого Гелія Снєгірьова Леоніду Брежнєву: “Леоніде Іллічу, ви стара людина. Смерть уже зачіпає вас своїм крилом, від вас не відходять лікарі... Все своє життя ви прожили брехнею. Не в дрібницях – сусіду і дружині ви брехали. Брехали народам – ??своєму і всього світу. Невже ви так, на брехні, і помрете?”
Гелій Снєгірьов відійшов у вічність 28 грудня 1978 року.
Вічна слава! Лідія ІВАНЮК 
|
