За підрахунками ҐПУ, у період між 20 лютого та 2 квітня 1930 р. в Україні відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 кваліфікувалися як збройні повстання. Цю публікацію підготовлено переважно на основі рідкісного видання:
Васильєв В., Віола Л. Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 – березень 1930). – Вінниця: Логос, 1997).
Масові виступи селян почалися в Київській, Шевченківській, Ніжинській, Вінницькій і Волинській округах. У квітні 1929 р. Запорізький окружний відділ ҐПУ повідомив про масові заворушення в м. Гуляйполі, у яких узяли участь 800 осіб. 28 квітня подібне сталося в Новомосковську. У травні 1929 р. вибухнули заворушення в с. Володіївці Могилів-Подільської округи, у с. Тернівці Шевченківської округи та с. Ротмістрівці.
У Березівці Долинського району Криворізької округи селяни вперто боронили церкву. На початку травня 1929 р. сутички відбулися в с. Нова Прага Зінов’ївської округи. 16 травня відбувся масовий виступ селян у Старобільську на Донеччині, а на початку червня – у с. Риковому Артемівської округи під час закриття церков.
На початку 1930 р. селянський рух значно поширився. Він проходив під гаслами: “Геть СССР!”, “Геть соввладу!”, “Геть комуністів!”, “Хай живе вільна Україна, геть СОЗи й комуни!”, “Колгосп – це стара панщина. Найкраще – це зробити повстання, знищити совєтську владу”, “Звільнимо Україну від московської влади. Хай живе Україна! Хай живуть захисники ваші!”, “Не треба нам СОЗу, а дайте нам волю і свободу, войни ми ждемо…”
Згідно з повідомленням Дніпропетровського окружного відділу ҐПУ від 5 квітня 1930 р., у Близнецівському та Петропавлівському районах зорганізувалися близько 80 повстанців, “озброєних обрізами, дробовиками й почасти гвинтівками”. Гасло було: “Давайте завойовувати іншу свободу, геть комуну!” Повстанці громили колгоспи, убивали комуністів та сільських активістів (села Каховка, Сонцеве, Мар’ївка, Путятине, Тернівка, Богданівка, хутори Осадчий, Нова Дача). Подібний повстанський загін організувався на початку квітня на межі Лубенської та Прилуцької округ.
Виступили селяни на Вінниччині – у с. Корделівці Калинівського району, у Шаргороді (до 1500 осіб), у селах Слобода, Травна, Клекотина, Заячівка, Копистирин та Михайлівка Мурафського району, у самій Мурафі.
Придушенням селянських повстань керував особисто голова ҐПУ УСРР Всеволод Балицький. У спецзведенні від 13 березня 1930 р. він зазначав, що “становище в Тульчинській окрузі, де останніми днями відзначалося безперервне загострення масових виступів, характеризується погіршенням обстановки. В цілому ряді пунктів констатується розвиток повстанських тенденцій. Масові виступи носять гострий характер і проходять під яскраво вираженими контрреволюційними гаслами”.
У Тульчинській окрузі навесні 1930 р. чекісти зафіксували 147 селянських виступів. Було розгромлено десятки сільрад. Найбільше поширився повстанський рух у Бершадському, Джуринському та Ободівському районах. Гасла повстання: “Геть совєтську владу!”, “Хай живе самостійна Україна!”
У Грабівцях селяни організували кінний загін у 15 козаків… У с. Козинцях Тростянецького району під натиском селян розбігся комуністичний актив села. Озброєні повстанці вчинили напад на комуністичний загін.
Аналогічною ситуація була у Брацлавському районі, де повстали села Чуків, Зятківці, Мачуха, Скрицьке, Самчинці… “Особливо гостре становище склалося в с. Баланівці та Поташній Бершадського району, де місцеві органи влади були ліквідовані, члени рад та організацій КНС утекли, партійці та комсомольці перебували у лісі. За даними окружного відділу ҐПУ, все населення озброєне вилами, лопатами, сокирами й іншими знаряддями. На околицях виставлено стежі. Натовпи селян у декілька сот осіб співають “Ще не вмерла Україна”.
За агентурними даними ҐПУ, у цьому районі велася підготовка до повстання, зокрема наступу на районний центр Бершадь. У зведенні зазначалося, що учасники заворушень об’єднуються, посилають гінців до сусідніх сіл. Гострий характер мав виступ у с. Гарячківці М’ястківського району, де “натовп у 1000 – 2000 осіб чинить опір прибулому до села загону, якому доводиться відступати з такої причини: попереду натовпу йдуть жінки і діти, які кидаються під ноги коням”.
19 березня 1930 р. секретар Тульчинського окружного партійного комітету М. Оскерко доповідав у ЦК про тривожний стан Тульчинської округи: повстанці розгромили й ліквідували 62 сільради, з них переобрано 12, у восьми селах обрано старшин… Зафіксовано 8 випадків збройних сутичок (Гарячківка, Вільшанка, Баланівка та ін.). Було зареєстровано дві “банди” повстанців. Один із загонів, який діяв у Гарячківці, вів бої проти військового підрозділу, але змушений був відступити… Показовими були гасла повстанців: “Геть совєтську владу!”, “Дайте другу державу!”, “Самостійну Україну!”
Не стояв осторонь і Чечельницький район… В околицях с. Метанівки діяв повстанський загін у 40 – 45 осіб… Збройні сутички з окупантами були в с. Верхівці Ободівського району… Довкола повстанських сіл рилися окопи… Збройний опір військовим загонам було вчинено в М’ястківському районі біля сіл Гарячківки та Вільшанки… З с. Баланівки Бершадського району до лісу “пішло 500 чоловік, озброєних вилами й сокирами”. У с. Конаші Ободівського району відслужено панахиду по “соввласті”.
Повстанські загони діяли в Бердичівській, Харківській, Роменській, Тульчинській і Шепетівській округах – усього не менше 18 збройних відділів (Зінченко А. Весна 1930 року. Українське селянство: “Геть комуністів! Дайте нам волю!” // Українське слово. – Київ, 2000. – Ч. 13).
Нова хвиля Національно-визвольної боротьби на початку 1930-х років на Наддніпрянщині продемонструвала, що українське село не лише не здалося, а й, поповнивши свої сили новим поколінням, перейшло у відчайдушний наступ на споконвічного ворога. Тому голод 1932 – 1933 років не був випадковим: саме апокаліптичним терором Голодомору чужинець намірився навіки упокорити, а точніше – всуціль знищити українське село, а з ним – і наш народ.
Роман КОВАЛЬ
З книги “Ренесанс напередодні трагедії” |
