Як мало ми знаємо про це щире і чисте войовниче дитя – сина дорошенківського полку! Спасибі сл. пам. працівникам журналу “Дороговказ”, які зберегли дорогий для нас образ. Радіємо, що він увійшов до Юнацького пантеону борців за волю України, який ми творимо з Юрієм Юзичем, готуючи книгу “Діти у Визвольній війні”. Це розділ з неї.
На світлині 1918 року бачимо Миколу Сокола – малого козака 4-ї сотні 1-го полку ім. Петра Дорошенка Запорозької дивізії. Миколі 15 років. Біля нього – козак цієї сотні, видно, опікун, “дядько”.
Як мало ми знаємо про цього юного романтика Миколу!
Знаємо, що не погинув у боротьбі, опинився на еміграції, спершу, очевидно, у Польщі, а тоді перескочив через океан у Канаду, розшукав побратимів, став у лави комбатантської організації – був членом 5-ї станиці Союзу бувших українських вояків Канади.
За участь у Визвольній боротьбі за Українську державність під проводом Симона Петлюри нагороджений Хрестом Симона Петлюри (ч. 3321) та Воєнним хрестом (ч. 194, 19.10.1961).
Відійшов у засвіти 15 липня 1968 р. – на 65-му році життя, значить, народився орієнтовно 1903-го. Поховали його “зі всіма належними українському воякові почестями” на цвинтарі “Проспект” у Торонто. Прощальне слово виголосив Іван Липовецький, голова Генеральної управи СБУВ: “І знову стоїмо над свіжою могилою Українського Вояка, який назавжди залишає наші вояцькі лави. І хочеться переповненими смутком і болем душею та серцем звернутися в благальній молитві до Всевишнього: Милостивий Господи, завчасно приходимо ми тут, зачасто хилимо наші прапори в журбі і смутку над цими свіжими могилами наших побратимів”.
У некролозі Миколу Сокола називали то підпоручником, то поручником Армії УНР Насправді він був юнаком Армії УНР.
Слава нашим дітям – козакам-романтикам та учасникам Визвольної боротьби за волю і щастя нашого народу!
Роман КОВАЛЬ |
