7 квітня 1930 р. російські окупанта розстріляли останнього отамана Київщини Пилипа ДРАНИКА-“КОСАРЯ”, просвітянина, підпільника, голову повстанкому Київського повіту та 10-го району ППШ, сотника Армії УНР. Він вів збройну боротьбу проти російських окупантів 12 років.
Разом з ним окупанти безжалісно позбавили життя і його п’ятьох побратимів. Розстріляли їх у час, коли по всій Україні вибухнули повстання проти російської окупаційної влади. З 20 лютого до 2 квітня 1930 р., за даними ҐПУ, в Україні відбулося 1716 повстань, 15 з яких чекісти кваліфікували як широкі повстання проти їхньої влади.
Причиною арешту отамана “Косаря” стала українська пісня.
Ось протокол допиту Олександра Синявського із с. Ясногородки, стрільця охорони Південно-Західної залізниці. 9 грудня 1929 р. на допиті в ҐПУ він розповів: “В х. Балки Київського району мешкає Олександра Якимівна Башенко, на якій 20 листопада одружився. Перебуваючи в неї вдома, я якось заспівав пісню: «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, чому я не сокіл, чому не літаю».
Олександра сказала: «Ех, якщо б ти знав, хто цю пісню співає».
На моє запитання, хто її співає, вона відповіла, що не скаже.
Пізно ввечері, вже всі спали, дружина почала розпитувати, чи знаю я «Пилипа із Княжичів». Відповів їй, що знаю, тоді дружина призналась: цей Пилип переховується у них. Далі розповіла, що Пилип дуже добре озброєний: має три револьвери системи маузер, наган і браунінг, карабін і п’ять-шість гранат. Потім переповіла, що Пилип казав їй, що весною 1930-го обов’язково буде війна з Польщею та іншими західними країнами.
Коли ж почнеться війна, Пилип підніме на Київщині повстання. І, як казав Пилип, за ним підуть всі молоді селяни, а зброї в нього є нібито дуже багато”.
І ось фінал... “Дело «Забытые» (...) После сознания БАШЕНКО у него на квартире была организована засада в составе трех человек, усиленная 25 декабря еще двумя сотрудниками. В ночь на 27/12 [1929] в 10 ч. вечера КОСАРЬ-ДРАННИК по приглашению жены БАШЕНКО явился от своей сестры на квартиру БАШЕНКО, где он и был арестован... При задержании оказал сопротивление”.
Ми маємо із вдячністю пам’ятати тих, хто не змирився з поневоленням, хто продовжував боротьбу проти російських окупантів.
Роман КОВАЛЬ, Владислав КАРПЕНКО |
