18 травня йому буде поставлено пам’ятник у Холодному Яру, на Меморіалі козакам-добровольцям. Андрій народився 24 червня 1996 року в с. Хутори Черкаського району. Добрий, світлий, чуйний. Із дитинства мав глибоку повагу до людей, був щирим, уважним, чесним. Завжди казав: “Мамо, я мушу жити так, щоб за мене тобі не було соромно”.
Уже в дорослому віці з усмішкою згадав, як у дитинстві вірив, що черкаський завод “Азот” виготовляє хмари – бо той завжди димів. А коли дізнався правду – то було його перше дитяче розчарування.
Коли вітчим Андрія (грек) приїхав уперше в Україну, Андрій узявся “вчити” його любові до цієї землі. Він розповідав про українську історію, козацький дух, про мову й красу рідного краю. Казав йому, що в Україні все найкраще – і небо синіше, і море глибше, і ліси густіші, і дівчата красивіші, і трава пахучіша. Він так говорив, бо справді так думав.
Андрій мав чорний пояс із тхеквондо, відкрив власну школу бойових мистецтв у Греції. Знавець шести мов – української, грецької, польської, англійської, французької та мови ворога.
Особливе місце в його душі посідали українські письменники. Тарас Шевченко, Василь Симоненко і Ліна Костенко були його натхненням. Він не просто читав – він жив їхніми словами. Андрій розмовляв літературною українською. У школі посідав призові місця з історії та математики. Пишався, що народився на Черкащині – землі Холодного Яру.
Коли почалася повномасштабна війна, Андрій залишив усе й добровольцем повернувся в Україну.
Тут він зустрів дівчину – Іринку, волонтерку. Тендітну, добру, щиру. Закохався з першого погляду. Писав їй листи від руки, надихаючись Симоненком. Про силу цих почуттів я дізналась уже з розповідей самої Іринки.
У середині березня 2023 р. Андрій мав отримати відпустку після бойових позицій. Хотів поїхати до Іринки й освідчитися їй у коханні. Уже сів у потяг – але пролунав телефонний дзвінок командира, і мусив повертатися. Відпустку скасували. Точка призначення – Бахмут...
У березні та на початку квітня Андрій разом із побратимами прикривав “дорогу життя” – єдиний шлях евакуації поранених. Завдяки його точності, знанням математики та ювелірній роботі з мінометом були врятовані десятки життів.
2 квітня 2023 р. ворожий танковий снаряд обірвав його життя.
Йому було лише 26 років.
Молодшого брата він завжди називав “Козаком”. І з Бахмута написав йому:
“Козак, в моєму серці завжди жила мрія, щоб ти виріс справжнім патріотом нашої України. Тому я прошу тебе, вчи рідну мову та нашу історію, бо вона вчить нас мужності, мудрості та гідності. Хай любов до рідної землі буде твоїм щитом, а знання – мечем. З любов’ю...”
Андрій жив чесно, віддано, з любов’ю до України.
І пішов у вічність зі світлим серцем. Оксана СИРІГОС
На світлині – Ігор Семак, “Андрій Воробкало-«Грек»”, глина.  |
