Отаман Мірошниченко уродився в с. Піщана на Кременчуччині в старій заможній козацькій родині. Мав він 29 років. Росту був середнього, чорнявий, мав бороду й вуса. Був рішучий, відважний, вдачі сильної, а проте дуже доброї й лагідної. Освіту здобув вищу, був інженіром.
Завжди боровся із собою, коли треба було когось покарати. У війську не служив. З військовою справою познайомився тільки під час Визвольної боротьби. Своїми політичними переконаннями наближався до хліборобів-демократів. Мав великий вплив на своїх підлеглих. Був людиною дуже скромною, не честолюбною і маловажив значіння своєї роботи. Мав великі організаторські здібності. Не посідаючи ні теоретичного, ні практичного військового підготовання, все надолужував своєю хоробрістю й холодним спокоєм у бою.
Загін отамана Мірошниченка складався із селян Піщаної та околичних сіл. З цим загоном він разом з отаманом Григоріївим відійшов до ст. Знаменка. Коли цю стацію захопили большевики, він знову разом із Григоріївом відійшов до ст. Хирівка. Тут Григоріїв остаточно зліквідував свої поїзди й рішив покинути залізницю.
Старих, вірних от. Григоріїву, козаків залишилося всього на всього коло двох десятків, а взагалі повстанців на cт. Хирівка було до 700 людей. Половина з них це був кавказький кінний дивізіон, який під час успіхів повстанців перейшов на їх бік від большевиків. Коли кавказці побачили, що от. Григоріїв залишає залізницю й мав перейти на партизанку, вони постановили захопити його й знову повернути[ся] до большевиків, щоб здобути їх ласку. Довідавшися про це, Мірошниченко, що мав у свойому відділі до 200 козаків, розігнав цю продажну зграю кулеметним вогнем.
Вкупі з от. Григоріївом він залишив після цього ст. Хирівку й відійшов до найближчого ліса. Залишивши там отаману Григоріїву до 50 козаків, він вирушив на північ. На Київщині вибухло в тому часі повстання, й він мав на думці підвести свій відділ під команду повстанчого центру.
3 червня 1919 року от. Мірошниченко вирушив з району ст. Хирівка із своїм загоном у кількості до 150 козаків. Старшин у цьому відділі було п’ять. З-поміж них відзначався Сердюк. Була це людина здібна до командування невеликим відділом, але національно малосвідома. Всі люди у відділі мали рушниці, було 2 кулемети Максима й один Люїса. Набоїв було мало. Постачали відділ селяни. Марші роблено піхотою.
За 3 і 4 червня отаман Мірошниченко перейшов до с. Лебедина. У Лебедині в тому часі відпочивав загін отамана Юрка Тютюника. Разом із от. Тютюником відділ Мірошниченка, перейшовши через м. Шполу, заночував у с. Лозоватці. При переході через Шполу червона влада розбіглася, залишивши великі харчові склади. Все те отаман Мірошниченко використав для свого постачання. Із Лозоватки 6 червня він вирушив до с. Топільна, де згідно з умовою з отаманом Тютюником мав відпочити 2 – 3 дні.
Мірошниченко вирішив переводити свої операції координовано з Тютюником.
8 червня о годині 5-й пополудні на с. Топільну наскочили недобитки 7-го совітського стрілкового полку. Цей полк того самого дня робив наступ на с. Козацьке, де перебував отаман Тютюник. Тютюник большевиків розбив, і вони втікали на село Топільну.
Отаман Мірошниченко зустрів большевиків кулеметним і рушничним вогнем і пішов на них в наступ. Большевики втекли до м. Шполи, залишивши один кулемет, набої, рушниці, п’ятеро коней із сідлами і з десяток полонених.
Увечорі 8 червня відділ от. Мірошниченка перейшов до с. Кирилівки, де остаточно приєднався до загону Тютюника. Його відділ залишився й надалі окремою частиною, підлягаючи от. Тютюникові. Згодом отаман Мірошниченко вкупі з Юрком Тютюником приєднався до Армії УНР і брав участь у захопленні Жмеринки. Пізніше він уступив із свого становища – як невійськовий. Події кінця 1919 року дуже тяжко вплинули на Мірошниченка. Він передбачав катастрофу ще за декілька місяців перед любарськими подіями.
Про дальшу долю отамана Мірошниченка нічого певного невідомо; згідно з одними вістками, він помер на тиф у початку зими 1919-20 рр.; а за другими – емігрував за кордон. Частина людей із відділу отамана Мірошниченка з одним старшиною опинилася [в полоні] у добровольців, звідкіля негайно втікла до своїх. Поручник Сердюк перейшов до москалів і пізніше служив в армії генерала Перемикіна (яка в 1920 р. приєдналася до Армії УНР. – Ред.). Олександр ДОЦЕНКО
Дж.: Доценко О. Рейд отамана Мірошниченка: ст. Хирівка – с. Кирилівка (з циклу: Чотири повстанські рейди і їх ліквідація) // Літопис Червоної Калини. – 1933. – Ч. 1. На світлині – Олександр Доценко, автор спогаду. 
|
