 Під час зйомок документального фільму “Краса правічна Михайла Горлового” художник Володимир Гарбуз, роздивляючись роботи Горлового, прорік: “Скульптор у кожному своєму творінні бачить себе, свій автопортрет”.
Виходячи з цієї логіки, автор сценарію Роман Коваль (під час прем’єри фільму) нагадав назви Михайлових робіт, які є його своєрідними автопортретами: “Арій”, “Скит”, “Мамай”, “Літописець кам’яної могили”, “Мізинський сопілкар”, “Трипільський Орій”, “Скит – мій пращур”, “Атілла і Одонацер”, “Князь Кий”, “Кирило Кожум’яка”, “Князь Острозький”, “Іван Богун”, “Іван Виговський”, “Пилип Орлик”, “Петро Болбочан”, “Василь Вишиваний”, “Григорій Косинка”, “Отаман Зелений”. “Це все Михайло Горловий. Це його лики”, – зробив висновок Роман Коваль.
Прем’єра фільму відбулася 12 березня 2025 р. в Києві в Музеї Революції гідності. Відкрив її бандурист Степан Щербак піснею “Чорна рілля ізорана”.
Далі промовляв Володимир Гарбуз, з яким Горловий ще 1994 року провів у Києві художню виставку “Ми – трипільці”. Це було вперше в українській історії. “Михайло – духовний воїн, – наголосив Володимира Гарбуз. – Його твори одухотворені. Він спілкується з духами наших мізинських предків, бере від них енергію. Його твори в камені та бронзі випромінюють світло, яке бачать тільки ті, кому дозволив Бог, – справжні українці, герої нашого часу, воїни духу. Михайло, довбаючи камінь, повертає нам пласти, яким тисячі років”.
Горловий глибоко шанував художницю Марину Соченко. Завдяки операторові Юрію Дереневському збережено думки Горлового про Марину. Вони звучать у фільмі.
На прохання Романа Коваля Марина Соченко відтворила образи діячів Визвольного руху, світлини яких не збереглися, – на основі їхніх словесних портретів, які розшукали Роман Коваль і Владислав Карпенко. Чому художниця зобразила їх разом? Бо вони наречені. Отже, вітайте: кошовий Таращанського коша “Запорозька Січ” Оверко Куравський і легендарна Маруся Соколовська знову разом!
І Марина Соченко вперше показала свою картину, яку шляхетна публіка зустріла оплесками.
У той вечір Марина ще й намалювала прекрасні портрети Степана Щербака та кінорежисера Михайла Іллєнка.
Промовляли народний художник України Олег Пінчук, який товаришував з Горловим з 1976 р., і молодий художник із Трипілля Ярослав Ткаченко, до якого Михайло Горловий ставився з шаною та надією.
Лауреат Шевченківської премії Валерій Франчук нагадав поетичний рядок Горлового: “Горю, цвіту, полум’янію”. І продовжив: “Цей чистої води першовідкривач кришталю прадавнини так високо ткав свою «основу», що дивуєшся його глибинному розумінню неперевершеного тисячолітнього пласту скіфо-сарматської, трипільської ріллі, того святого карбу нашого праукраїнського світу”.
Художник Василь Корчинський про Горлового сказав просто і значущо: “Де б він не лишав знак, то цей знак був український”.
Леся Козенко зачитала останню поезію Михайла Горлового. Присвятив він її своєму другові Роману Ковалю. І слава пращурів наш меч гострила.
Гримлять бої пекельні у степах,
Сини Вкраїни ворога зламають,
У нас козацький дух і шлях,
А вороги у пеклі хай палають. Роман Коваль сердечно подякував меценатам фільму – Лесі Козенко, Тетяні Лемешко і Сергієві Лакизі, а також директорці Музею Михайла Грушевського Світлані Паньковій, Арсенієві Білодубу й лідерові гурту “Кому вниз” Андрієві Середі за допомогу у створенні фільму. Андріїв містичний голос допоміг гідно представити образ Михайла Горлового. Це неймовірні миті, коли геній говорить про генія.
22 січня 2014 р. беркутівці вбили Сергія Нігояна і Михайла Жизневського. Того дня Горловий був на вулиці Грушевського. На пам’ять про Сергія Нігояна та козаків Небесної сотні Василь Ковтун прочитав свій вірш “З неба тримаю слово”.
“Учасником Революції гідності був і сл. п. Ілля Гайдук із Кривого Рогу, – продовжив Роман Коваль. – Він командир Криворізької самооборони Майдану. Сповідував гасло Холодного Яру «Воля України або смерть». Навесні 2014 р. пішов до війська. Сержант 25-ї Окремої повітряно-десантної бригади. Загинув у небі над Луганськом 14 червня 2014 р. (у літаку Іл-76, який збили росіяни). Ілля – лицар ордена “За мужність” III ст. (посмертно). Ми прийняли його до лав нашого клубу (також посмертно), а відтак і до сонму козаків Історичного клубу «Холодний Яр», які загинули в боротьбі за Україну”.
Мати Іллі Надія Гайдук розповіла про свого сина, яким він був, як формувався. Роман Коваль вручив холодноярське посвідчення його мамі Надії та сестрі Іляні.
Уже перед самою прем’єрою фільму бандурист Степан Щербак зачитав вірш “Музика у камені і глині”, присвячений Михайлові Горловому – “Скиту з трипільських праглибин”.
Кінокартина про козака Історичного клубу “Холодний Яр”, лицаря Золотої Сварги Михайла Горлового тривала 22 хвилини... Про те, як вона творилася, розповів оператор і режисер Юрій Дереневський. Юрій наголосив, що такі фільми роблять творчі команди, а знімальна група цієї стрічки складалася лише з двох осіб...
Кінорежисер Михайло Іллєнко оцінив роботи скульптора Горлового як “частину захисного муру України”. “Ми не встигаємо за часом, – сказав Іллєнко. – Нині настільки змінився статус України, що це вимагає від нас переосмислення. Ми не встигаємо за нашими бійцями. Вони сформували такий портрет України, до якого нам треба ще поспішити. Сьогодні на екрані я побачив роботи, які випереджають свій час. Ці роботи своєю захисною енергією адекватні до нового статусу України. Я побачив дуже цікаві кадри, почув щирі слова і познайомився з людиною, з якою, на жаль, не був знайомий. А це людина-монумент! Я побачив на екрані роботи, які є частиною захисного муру України. І вони розставлені в больових точках. Якби зібрати цей мур, він буде фундаментальний... Це очевидно самоцінно. І я вдячний, що про нього створено такий екранний образ”.
А після прем’єри фільму (в інтерв’ю Софії Компаніченко) Михайло Іллєнко про творчість Горлового сказав: “Це вже не мистецтво, це щось вище”.
У вечорі пам’яті взяли участь заступниця генерального директора Музею Революції гідності Катерина Романова, поет Владлен Ковтун, мистецтвознавиця Анна Бартосік, краєзнавці Сергій Шевченко та Олександр Ірклієвський, письменники Володимир Петрук та Олександр Мельник, журналісти Володимир Дзюба, Софія Компаніченко та Ольга Дубовик, архітектор Кий Данилейко, викладачка хореографії Світлана Іллєнко, члени Історичного клубу “Холодний Яр” Ігор Гаврищишин, Надія Віннік, Микола Гребінник, Марко Мельник, Оксана Герасимюк, Максим Селюзкін, Іляна Гайдук, Марина Соченко, Микола Владзімірський, Олег Заварзін, Анатолій Зборовський, громадські активістки Ольга Барик, Ірина Оксинь і Сталіна Чубенко, мама Степана Чубенка, якого закатували росіяни в липні 2014 р. на Донбасі.
Щира подяка Ігореві Рубцову, Володимиру Кривобоку, Олександрові Вакуленку за пам’ятні світлини з цього вечора та Євгенії Євдокименко за трансляцію вечора в мережі.
Завершив теплий товариський вечір бандурист Степан Щербак піснею на слова козака 3-го Гайдамацького полку Володимира Сосюри “Любіть Україну” (на музику Віктора Лузана).
Слава батькам української культури, твори яких захищатимуть Україну вічно! Історичний клуб “Холодний Яр” На світлині Лесі Козенко – кінорежисери Михайло Іллєнко і Юрій Дереневський. Київ, Музей Революції гідності, 12 березня 2025 р.
Нижче – Михайло Горловий. 
|
