Перше, що кинулося в очі після нашого переходу за Збруч, було те, що молоде, здорове покоління по широких просторах залитої народніми військами Великої України під час того, як ішла боротьба за життя і смерть, – спокійно сиділо в хаті, цікавилося надходячими жнивами та йшло між собою о заклад, “чия возьме”: Леніна, Петлюри чи Денікіна?..
Вечерами та ночами йшла по селі широка забава молоді від гри на гармонії аж до стріляння собі у вікна.
Галицький стрілець, збідований, знужденілий, обдертий, стужений за своєю землицею та ріднею, переходив боєм село за селом і, видячи це все, – кляв усіх та вся; не солодко він згадував і всіх тих, що колись йому говорили або писали, що з нашим приходом на Велику Україну підніметься все, що живе, до бою з ворогами...
З мемуарів сотника УГА Осипа Левицького “Галицька армія на Великій Україні (спомини з часу від липня до грудня 1919”
|
