95 років тому, 8 березня 1930 р., у с. Терешках, тепер Шполянського району Черкаської області, у бою загинув черкаський отаман Андрій Блажевський.
1 вересня 2004 р. в Києві тихо помер совєтський письменник Іван Логвиненко.
Який зв’язок між цими діячами?
Один – борець за волю України, другий – вірний слуга Москви, який у своїх творах ганьбив українського героя, борця проти російських окупантів.
Зі статті у Вікіпедії дізнаємося, що Іван Логвиненко – полковник міліції, кандидат юридичних наук, почесний працівник МВС, член Спілки письменників України, кавалер орденів Червоної зірки, Вітчизняної війни І ступеня, нагороджений медалями “За відвагу”, “За бойові заслуги”, “За оборону Ленінграда”, “За перемогу над Німеччиною”, медаллю ім. Макаренка, українським орденом Богдана Хмельницького III ст., медаллю “Захисник Вітчизни”.
Отак щедро відзначений захисник Москви. У Вікіпедії ні слова, що Логвиненко – автор творів проти борців за волю України. А ще у вікіпедійній статті є єзуїтський розділ “Окрема точка зору на твори”. Цитую: “Точка зору автора не завжди збігалася з поглядами дослідників історії. Зокрема, щодо книжки 1974 року «Без страху і докору» у дослідника історії Холодного Яру Романа Коваля існує окрема думка. Так, у розділі «Вовча зграя», котрий присвячений діяльності повстанців Блажевських, героями стали винятково чекісти та радянські посадовці”. Мовляв, що поробиш, є й точка зору, яка не збігається з позицією українського письменника Логвиненка...
Оця “окрема точка зору” – з мого нарису “Брати Блажевські”: “На завдання комуністичної партії совєтський письменник Іван Логвиненко написав 1974 року книгу «Без страху і докору». В ній був розділ «Вовча зграя», цілком присвячений діяльності повстанців Блажевських та їхнього батька Теофіла, дяка Покровської церкви села Ксаверового, що неподалік Городища. Героями книги, звісно, стали не вони, а ті, хто намагався знищити народних месників: чекіст Павло Олександрович Орлов, активіст Гурко Освітній та голова Орловецької сільської ради Пантелій Сидорович Одерій”.
Брехливу і підлу книгу написав Іван Логвиненко. Ось присвята до неї: “Чекісту ленінського гарту, моєму вчителеві, Михайлові Стратоновичу Бондаренку, присвячу. Автор”. Далі можна не продовжувати... Та все ж ось думка зрадника про героїчну родину Блажевських: “Революція позбавила сім’ю дяка всіх привілеїв – багатства, влади і, головне, права визискувати селян, – писав ні сіло ні впало Іван Логвиненко. – Отож і не дивно, що дяк і його сини стали скаженими ворогами нового ладу. Сини спочатку були в банді петлюрівського отамана Юрка Тютюнника, а потім організували вовчу зграю, яка наводила жах на жителів сіл». Блажевські справді наганяли страху, але на кого? На тих, хто закріплював на українській землі владу російського народу” (“Коли кулі співали”, Київ, 2006).
Які висновки може зробити сучасний читач Вікіпедії – школяр чи студент? Що був-творив український письменник, лицар ордена Богдана Хмельницького III ст., ну є, щоправда, “окрема точка зору на (його) твори”, але що з того?..
На мій погляд, це ідеологічна диверсія проти України, яка зараз особливо гостро потребує нових борців, нових Блажевських, нових захисників Батьківщини.
Злочин совєтського письменника не засуджено. Отже, його твори не втратили “виховного значення”.
Чи може Україна виграти війну з Росією, якщо не засуджено тих, хто опльовував борців за волю України?!
І держава не пропагує твори, у яких возвеличено борців за волю України.
Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр” |
