Великою проблемою у війську є самовільне залишення частини. Які причини СЗЧ та як до цього ставитися?
У нашій роті перші СЗЧ-шники з’явилися влітку 2024 року. Це були військовослужбовці зазвичай не найкращі (боягузи, пияки, балаболи, “зальотчики”), переведені до нас з інших частин.
Почалося з того, що наш підрозділ передали в підпорядкування до іншої бригади. І ротний втрачає можливість повноцінного управління своїми людьми. Командир стає адміністратором-спостерігачем, і це негативно впливає на особовий склад. А коли воєнні дії постійно активні, дехто ламається психологічно, дуже рідко фізично. Виявляється, що мотивації недостатньо або вона майже зникає. Основна причина цього – це страх втратити життя. Тільки одиниці в цьому можуть признатися (“краще в тюрму, зате живий”).
Ті, хто вживав алкоголь у цивільному житті, вважають нормою вживання його й у війську. Іноді, щоб приборкати страх, – перед виходом на позиції, іноді, щоб зняти стрес, – після. Біда ще й в тому, що деякі командири з “радянським мисленням”, не знаючи традицій українського війська, сприяють цьому.
Той, хто перед виходом на бойові запевнятиме, що “рватиме ворогів на шмаття”, – перший кандидат на СЗЧ після повернення з позицій.
Втома. За першими хвилями СЗЧ-шників з’явились нові. Не раз чув від них: “Нехай інші повоюють, нам досить, ми втомились”. Фізична втома в цій війні явище рідке, втома морально-психологічна – часте. Якщо порівняти втому вояків УНР у Першому зимовому поході, воїнів УПА і ситуацію в ЗСУ – це абсолютно різні явища. Якщо вам хтось скаже, що він рік воює, це зовсім не означає, що він навіть шість місяців “сидів на нулі”. У нас такого і близько не було.
Якщо військовослужбовець відмовлявся виконувати бойовий наказ, силою його ніхто не змушував. І до кримінальної відповідальності не притягували.
Оскільки швидкої та жорсткої відповідальності за СЗЧ немає, то, керуючись принципом “нас багато, всіх не посадять”, пішли й інші.
Допоки не буде реального механізму покарання за СЗЧ, ніяких масових повернень до військових частин не буде. Жоден із СЗЧ-шників нашої роти, які втекли ще до листопада минулого року, досі не повернувся до війська.
Вважаю, що СЗЧ-шники – негідні, слабкі, безвідповідальні громадяни нашої країни, зрадники, які покинули своїх побратимів, зрадивши військову присягу.
Боляче та гидко ще й тому, що серед них трапляються ті, у кого ми вірили. На жаль, за чиюсь слабкість розплата може прийти для всіх.
Учіть історію своєї країни, бісові діти!
Про СЗЧ-шників в інших підрозділах говорити не берусь (кожен випадок потрібно розглядати окремо). Гадаю, що після війни списки цих “героїв” мають бути у відкритому доступі.
Суспільний осуд та певні обмеження для цієї категорії громадян мають бути обов’язковими.
Ігор ГАВРИЩИШИН, командир роти 135-го батальйону 114-ї бригади,
Історичний клуб “Холодний Яр” 
|
