Доля українських поховань у Чехії – це відображення розпачливих сторінок нашої історії, у якій покоління борців за Україну змушені були шукати прихисток на чужині. У міжвоєнний період демократична Чехословаччина Томаша Масарика стала домівкою для понад 20 тисяч українських емігрантів. У Празі працювали Український вільний університет, Український вищий педагогічний інститут імені Михайла Драгоманова, українська гімназія, а в Подєбрадах – Українська господарська академія. Ці установи стали важливими осередками українського життя. Чи зберігається сьогодні пам’ять про діяльність українців?
У дворі Подєбрадського замку – табличка, що скромно нагадує про славетні часи УГА, розташована поруч із місцем для паління і символізує байдужість, якою часто оточені українські історичні пам’ятки за кордоном.
На території Чехії (у Празі, Подєбрадах, Терезіні, Мельнику та інших містах) поховано чимало видатних українців – вояків, науковців, митців. Але сьогодні багато цих поховань залишаються без догляду. Дослідник Роман Коваль писав: “Уже давно немає на білому світі тих, хто жертовно дбав про українські могили, – Ольги Байлюкової, Ілька Шеленка, Тетяни Беднаржової. Хто ж тепер продовжить їхню роботу?”
А пам’ять про цих людей і їхню діяльність – це не лише наша історія. Це відповідальність перед майбутнім.
Серед похованих у Чехії – видатні діячі української культури й науки Дмитро Антонович та Євген Чикаленко. Їхні могили й життєві шляхи часто залишаються невідомими навіть самим українцям. Як писав Роман Коваль: “Якщо випаде ще колись побувати в Чехії, хотів би покласти квіти до монумента українським воякам у Йозефові, до поховань у Пардубіце, Штернберку, Терезині… Але чи буде кому покласти ці квіти після нас?” Що залишимо майбутнім поколінням?
Історія українців, розсіяних по світу, – це історія боротьби та жертовності, яка не має бути втрачена. У 2022-му тисячі українців знову опинилися на чужині, і багато з них залишаться там назавжди. Але яким буде їхній спадок?
Маємо пам’ятати, що догляд за могилами та збереження історії – це не лише питання поваги до минулого, а й приклад для молоді.
Звертаючись до українців Чехії, Роман Коваль писав: “Зберегти одну українську могилу – це зберегти частину нашої ідентичності”.
Історія вчить, що лише нація, яка плекає пам’ять, може будувати сильне майбутнє. Ми маємо пам’ятати про тих, хто жив і помер за Україну, і передати цю пам’ять наступним поколінням, щоб ніколи більше не загубити свого коріння.
“Майбутнє будується не лише силою, а й пам’яттю. Бо Україна живе, поки живе пам’ять про неї”.
Вічна пам’ять тим, хто любив свою Україну й у найгірші часи!
Руслана ВІЛЬЄГОРСЬКА
Чехія |
