 У жовтневому числі “Незборимої нації” ми опублікували прощальне слово “Микола Соляр, онук козака Армії УНР”. Про Миколового діда Корнія ми писали ще 2018 року – у ч. 8 нашої газети...
25 – 26 квітня 2015 р. в Чигирині та Холодному Яру відбулися 20-ті вшанування героїв Холодного Яру за участю Патріарха Філарета та героїв українсько-російської війни. Микола з батьком відвідали ці вшанування. “Микола був вражений і вже 5 травня пішов до війська”, – згадував його батько Олексій.
Наприкінці жовтня 2022 р. прибила страшна звістка – Микола безвісти пропав під час бою біля с. Павлівки Волноваського району Донецької області. До квітня 2024-го про долю сина нічого не було відомо – хоч тіло повернули за обміном ще торік у травні. З’ясувалося, що Микола загинув 29 жовтня 2022 року.
За кілька днів до похорону до Олексія Соляра в с. Долинське Дніпровського району приїхала делегація від сільради з’ясувати деталі поховання. Влада урочистостей не планувала. Заступник голови ОТГ Юрій Шаповал не посоромився сказати батькові полеглого героя: “Взагалі, це справа кожного особисто – йти до ТЦК чи не йти”. Мовляв, захищати Батьківщину не обов’язково. Олексій відповів йому словами сина: “Колаборантів і сепаратистів – на перегній, а не на перевиховання!” А похорон сина провів як належить – по-козацьки...
Микола прийшов у цей світ з першим снігом – 12 грудня 1981 року. Вранці землю вкрив сніг. Олексій зауважив це як віщий знак – він, мисливець, вірив у прикмети.
Батько із сином завжди розмовляв як з дорослим – із самого малечку. Звичайно, не забував, що це дитина. Олексієві було цікаво, як його дитя реагує на недитячі питання. Ось приклад. Було Миколці 6 років, батько каже: “Мати боїться курку різати, і я теж не можу, а менша сестричка їсти хоче”. Микола постояв, подумав, пішов, узяв ніж… Батько запитав: “Що це буде?” Почув відповідь: “Ну треба ж”. Звісно, батько ножа від сина забрав...
У 2017-му (чи у 2018-му) Микола приїхав з війни у відпустку. Згадали дитинство. Микола каже: “У мене була моя кобила Квітка”, а Олексій йому: “А може, наша? Де ти її взяв, батьки ж купили лоша”. Микола відповів: “Я син Божий, не раб Божий. Я знав, що мені з тобою буде нелегко, але прийшов у твою сім’ю. А лоша змусив тебе купити силою думки”.
Олексій Соляр багато разів розмірковував над цією розмовою...
І ось 20 липня 2024 р. зустрів батько сина в закритій домовині. Став на коліно, правицю притиснув до серця, схилив голову і мовив: “Прости, сину”.
Потім підвівся, на домовину наніс солярний знак Колоброд, укрив труну червоно-чорним прапором. І про тютюн та кварту не забув. Розпалив вогонь обрядовий, поклав туди требу, підняв руки до неба і промовив: “Відправляю золотую лодію на Луки Сварожі. Золотую лодію із захисником нашим, який розумом своїм, думками своїми, силою своєю, животом своїм захищав нас до останнього подиху”.
Після обряду із сумним прапором Холодного Яру, червоно-чорним і жовто-блакитним знаменами під “Плине кача” скорботний кортеж рушив до центру Миколаївської об’єднаної територіальної громади.
Сотні людей уздовж дороги ставали на коліна і схиляли голови у скорботі.
Під час прощання промовляли козак Історичного клубу “Холодний Яр” Віктор Кобзар; військовий капелан, Оксана Скорик (Миколова класна керівниця), волонтерка Тетяна Матина й Андрій Лагода, начальник воєнізованої охорони з Миронівки, де служив до широкомасштабного вторгнення Росії Микола.
Вийшов і батько. Поклонився на чотири сторони світу, став на коліна перед домовиною і сказав: “Прости, козаче”. Підвівся і звернувся до людей: “Гинуть молоді, найкращі, ті, хто найбільше заслуговує жити в цій країні. Хто винен, що зараз війна? Винні всі. І я в тому числі. Одні свідомо кликали ворога на нашу землю, а інші нічого не робили, щоб цього не сталося. Бездіяння – це допомога ворогові”.
Після промов варта взяла на плечі домовину і рушила на кладовище…
Поховали Миколу 20 липня 2024 р. біля дідуся Корнія, козака Армії УНР.
На цвинтарі пролунала сальва. Старший варти вручив Миколовому синові Назару червоно-чорного прапора, а жовто-блакитного – батькові.
Прийнявши прапор, Олексій Соляр сказав: “За Україну, за її долю, за честь, за волю, за народ”.
Зробивши рукою “від серця до сонця”, вимовив: “Загинув смертю хоробрих”.
Олексій Соляр попрохав завершити цей спомин молитвою сповідника Рідної віри Івана Просяника. Ось ці слова: “Господине Господи Свароже всевоскресающий, упусти його у хороми свої небеснії вклонитися відцям і правідцям. Нехай возрадуються, що ревно стояв Микула за землю нашую святую і мислею, і гласом, і грудію. Господине Боже Свароже всевоскресающий, одари ласкою премногою Микулину душу правідную, аби онуки наші, на поріг ставши, увиділи нині упокоєнного новонародженим і возрадувалися, як ми нині радуємося, на луки твої златії його проводжаючи”.
Слава борцям за волю України! Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр”
Київ, 26 листопада 2024 р. 
|
