Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Живемо надією…


Живемо надією…

Щодня, прокидаючись, починаю день єдиною думкою: як там мій Роман, як там мій син у тій далекій, страшній невідомості?.. Сідаю снідати – а чи ж він там снідає?.. Лягаю спати – як там йому спиться?..
Мій син Роман зник безвісти ще 13 вересня 2022 р. біля селища Миколаївка Друга, що на Бахмутщині. З тих пір у нашій хаті немає ні радості, ні спокою. Дружина злягла зовсім, а я – наче й живу, і працюю, і бандуру беру до рук час від часу, а думка не полишає ні на хвилину: де зараз мій син? Якщо живий і в полоні, то як він витримує неволю і жорстокість тих недолюдів? Тим більше з цілою купою хвороб…
Пригадується його дитинство. Народився Роман 22 травня 1975 р. в нашому селі Великий Хутір. Десь, певно, у 2-му класі опитували дітей: хто ким хоче стати, як виросте. Роман тоді сказав, що буде археологом. Більшість його однолітків, мабуть, тоді ще й слова такого не чули. Просто в нашій сім’ї багато читали дітям, велися розмови про історію України, про археологічні розкопки. Але археологом Роман не став – став геологом, закінчивши Київський геолого-розвідувальний технікум. Учився в жахливих умовах початку 1990-х, коли нувориші-скоробагатьки привласнювали все, що могли, навіть гуртожиток технікуму, всіма способами витісняючи з нього студентів, щоб зробити там готель. Але вдалося успішно закінчити навчання. Роман дуже любив свою справу. Мав цілу колекцію камінців з експедицій і міг годинами розповідати про те, де, коли, за яких умов утворилася ця порода. Як не дивно, але за тодішніх нелегких умов працевлаштування йому вдалося потрапити на роботу техніком-геологом у геологічну експедицію в м. Кам’янці на Черкащині. Шукали уран і золото, поки прем’єр Азаров не зруйнував українську геологію. Потім Роман учився заочно в Дніпровському гірничому університеті, працював маркшейдером на урановій шахті на Кропивниччині. Дуже підірвав здоров’я і мусив звільнитися. Далі, після знищення Кам’янської геологічної експедиції, були біржа, сільська ферма, працював інженером з техніки безпеки у Великохутірській ОТГ.
Найпомітнішою рисою його характеру була старанність у будь-якій роботі: у геології його цінували за те, що він дуже скрупульозно робив описи кернів. Тоді як багато хто з його досвідченіших колег при описі видобутих зразків часто висували власні “гіпотези”, спираючись на свої знання і досвід, не завжди звертаючи увагу на реальний склад керна. Роман же записував усе, що бачив, і тому часто доходив цікавих висновків. На урановому руднику він як маркшейдер щодня обходив усю шахту, відчуваючи відповідальність і за вибір правильного напрямку виробки, і за безпеку шахтарів, хоч його попередники так не робили і дивувалися з його такої старанності. Як інженер з техніки безпеки, дуже відповідально ставився до цієї справи, вишукував в інтернеті всі потрібні зразки і форми документації, щоб ніхто не міг, як кажуть, “прикопатися”. А коли прибули з району інспектувати його роботу, то самі переписували в нього деякі документи, бо в них у районі їх не було.
 А ще Роман дуже любить українську культуру, музику. Грає на баяні, гітарі, сопілці. Має добрий слух і гарний голос. Завжди був учасником хору, фольклорного гурту, грав на сопілці у троїстих музиках. Він дома зробив дизайн обладнання кухні і ванної, робив речі з дерева, з цегли. Навіть вишив і пошив собі дві сорочки-вишиванки, виплів кілька солом’яних брилів, умів плести лозові кошики, обплести лозою пляшки та глеки…
 Коли почалися напади з боку московії у 2014 році, то без жодних вагань пішов в АТО – 6-та хвиля. Так само й у 2022-му, у перший же день московитського нападу, 24 лютого, пішов у військкомат. Воював у військовій частині А0409. Його військова спеціальність – зв’язківець. В АТО він і був зв’язківцем, причому досить кваліфікованим. Освоїв найновішу на той час техніку. А в повномасштабній війні чомусь був стрільцем-санітаром 3-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 8-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону в/ч А0409. Військова частина переміщалася по різних місцях, а у вересні її перекинули на Харківщину, а потім уночі проти 13 вересня зверху на БТРі дуже швидко переїхали до Бахмута. Саме тоді ми востаннє почули на кілька секунд голос сина. А вдень їхній взвод кинули в наступ у районі Миколаївки Другої. Олександр Лемех, земляк із Драбівщини, йшов поряд із Романом (на відстані десь метрів 20 – 30), вели перестрілку з рашистами-вагнерівцями, і раптом ударили гармати. Сашко бачив, як Роман упав, але попадали тоді всі. Сашко був поранений, і його втягли в БМП, біля якого теж недалеко розірвався снаряд. Поранений водій зміг вивезти тих, кого встигли забрати, але Романа врятувати не вдалося. Командира роти біля хлопців не було: він сидів перед монітором кілометрів за 10 від місця бою. А коли на другий день послали дрон з відеокамерою, то ні мертвих, ні живих не побачили. Кажуть, що місце обстрілювалося, а може, й узагалі було зайняте московитами. Тому пошуків не робили. Того дня зникли безвісти десь осіб 15.
(А це ще одна річ – це так, між іншим. Там узагалі, кажуть, командири робили дивні маніпуляції із хлопцями: бувало, посилали їх на вірну смерть. А ротного досить швидко кудись перевели, після того як одна з енергійних матерів одного зі зниклих хлопців зуміла добратися до нього і сказала, що він мав би бути біля своїх підлеглих і що вона цього так не залишить, а він відповів:
– Скаржся куди завгодно – мені нічого не буде).
 Оце така доля мого сина. Невідома доля. Тим тяжче таке переживати. Дуже старанний і добрий. Усе вмів робити. Своєї сім’ї не створив. Ніби передчував. Сподівалися, що буде нам і підтримкою, і опорою. Єдине, що залишилося, – це надія: надія таки побачити живим свого сина і надія зустріти Перемогу України.
Слава Україні! Героям слава!

Михайло Дмитрович КОВАЛЬ, кобзар
Село Великий Хутір Золотоніського району Черкаської обл.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 150 грн
Іван КАЧУРИК – 400 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 3000 грн
Леся КОЗЕНКО (Київ) – 3000 грн
М. КОВАЛЬ – 5000 грн.

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ