 Їду в Умань. На прощання зі справжнім українським героєм Олександром Цебрієм.
Командир кулеметного взводу, командир штурмової групи, молодший сержант 58-ї бригади, цілий рік безперервних бойових дій “на нулі” в піхоті, мер Умані понад шість років, зразковий громадянин, воїн, видатний українець…
Він надав мені честь – запросив та залучив 24 липня до штурмової операції під Новодонецьким, яку він очолив. Спочатку Сашко визначив мені місце у своїй групі, але за дві години до штурму, коли ми були вже на рубежі висування в атаку, сказав, що я піду у групі закріплення та евакуації.
Я був поруч, спостерігав за боєм. Побачив мінометні розриви і почув доповідь: “Мер – 300”...
Я провів останню добу життя Олександра Цебрія разом з ним. Спілкувався з ним, знімав на відео, він хотів, щоб його думки, його рішучість та впевненість у своїх вчинках були закарбовані.
Річ у тому, що нещодавно політичний ворог Цебрія – народний депутат Антон Яценко влаштував інформаційну кампанію в Інтернеті, знайшов якихось невігласів, які брехали, ніби Цебрій не воює, що він знайшов тепле місце на війні.
Я можу відповідально донести думку більшості бійців 2-го стрілецького батальйону та усієї 58-ї мотопіхотної бригади: дуже мало людей ризикували собою на війні так, як Олександр Цебрій, позивний “Мер”.
Найнебезпечніша робота на війні – це воювати у групах закріплення, тримати позиції “на нулі”, коли за тобою постійно полює ворог, коли небезпека з усіх боків – скиди з дронів, накривають міномети та артилерія. Позицію треба непомітно розбудовувати, укріпляти, щоб не побачив ворог. Якщо ж не укріпляти, то позицію знищать і захоплять.
В умовах небезпеки далеко не всі бійці риють, багато просто ховається. Але коли на позицію заходив “Мер”, усе мінялося – він працював і був прикладом для усіх. Одного разу міна вдарила в метрі від бліндажа, який будував “на нулі” Сашко, – його завалило, але він відкопався і продовжив роботу...
Солдат, а потім молодший сержант Цебрій був постійно на передовій, мотивував людей власним прикладом, завозив великі партії допомоги у бригаду, будівельні матеріали на позиції... Його внесок величезний у тому, що ці дві посадки, які тримає батальйон, залишаються нашими. Навіть дрони, на яких літає аеророзвідка батальйону, купив Сашко – зібрав гроші на свій день народження, і саме він забезпечив дронами нашу наступальну операцію.
Олександр Цебрій нагороджений орденом “За мужність” за те, що особисто взяв у полон російського штурмовика. Він кілька разів рятував поранених товаришів, особисто під обстрілом надавав медичну допомогу та витягував на точку евакуації.
Але Цебрію було мало боїв в обороні. Він хотів робити все можливе, щоб пришвидшити нашу перемогу. Саме він сформував штурмову групу в кулеметному взводі, підготував та повів на штурм.
Перед атакою Сашко сказав: “Я стільки провоював та прожив, стільки побудував у цій посадці, що після війни хочу її купити, зробити музей пам’яті усіх побратимів, яких ми тут втратили”.
Тепер це і твій музей...
Посадка наша. І завдяки штурмовій операції, у якій загинув Олександр Цебрій, воїни 58-ї мотопіхотної бригади відбили ще одну посадку, ще один кілометр української землі. Ця земля – найдорожча у світі...
Ми зробимо відео останнього дня та останнього бою – пам’ять має бути збережена.
27 липня Умань прощається з Олександром Цебрієм. Я їду також, їде і боєць із Сашкового взводу, щоб попрощатися на центральній площі з другом “Мером”…
На фото: 24 липня, на рубежі зосередження в посадці, за яку Сашко та 2-й стрілецький батальйон билися 10 місяців, до ворога пара кілометрів, час – кілька годин до штурму. Юрій БУТУСОВ 
|
