Начальник Одеської обласної військової адміністрації Олег Кіпер 26 липня 2024 р. підписав історичне розпорядження № 694/А-2024 “Про перейменування об’єктів топонімії у населених пунктах Одеської області”. Починається розпорядження так: “Перейменувати об’єкти топонімії у населених пунктах, назви яких містять символіку російської імперської політики або присвячені особам/подіям, зазначеним у Законі України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії»”.
І пішли в небуття вулиці, названі на честь російських окупантів, і засяяли назви героїв українських!
Одеські вулиці ошляхетнили імена Михайла Омеляновича-Павленка (замість Маріїнської), Андрія Гулого-Гуленка (замість віцеадмірала Азарова), Олександра Кошиця (замість Дунаєвського), Всеволода Змієнка, Івана Луценка (на жаль, тільки провулок), Січових стрільців (замість Леваневського), Святослава Караванського, Ніни Строкатої, Ганни Михайличенко, Галини Могильницької та проспект Лесі Українки – замість проспекту Гагаріна! А ще з’явилися провулки Гайдамацький, Козацький, Кобзарський, Характерників і сквер Дмитра Дорошенка!
Вулиця Михайла Омеляновича-Павленка (легендарного командарма Першого зимового походу!) з’явилася також в Ананьєві, у селах Білине, Новосільське, Михайло-Олександрівка, а Андрія Гулого-Гуленка (генерала-хорунжого Армії УНР) – в Ананьєві, у селах Крижовлин і Сахарове.
У Балті тепер милуватимуть око вулиці отаманів Якова Кощового і Семена Заболотного, І в Кодимі вже є вулиця Семена Заболотного.
Вулиці Миколи Міхновського осяяли селища Долинське, Ширяєве, села Сухолужжя та Стрюкове. У Стрюковому можна нині пройтися вулицями Симона Петлюри, Андрія Мельника, Романа Шухевича, Олени Теліги, Якова Кощового та славного Євгена Чикаленка! Дивовижно. Щира подяка ініціаторам!
Не забули на Одещині й Дмитра Донцова (село Бірюкове), В’ячеслава Липинського (село Іванове), Симона Петлюру (село Блонське), полковника УСС Василя Вишиваного (село Доброолександрівка), генералів-хорунжих Армії УНР Марка Безручка (села Софіївка, Воробіївка) і Всеволода Змієнка (село Роксолани), Олександра Кошиця (м. Кілія, селища Сахарове, Ширяєве, села Вікторівка, Плавні), Мартирія Галина (м. Білгород-Дністровський), Івана Луценка (село Немирівське), Івана Липу (села Дальник, Вікторівка, Шабельники), його сина – геніального письменника Юрія Липу (село Велика Михайлівка), Івана та Юрія Лип (замість Ільфа і Петрова! – село Петродолинське).
Закарбували на Одещині імена історика Дмитра Дорошенка (міста Ізмаїл, Кілія, с. Городнє), Олени Пчілки (сел. Саврань) та Григорія Сковороди (село Михайлопіль).
Вшановано діячів ОУН Євгена Коновальця (село Великодолинське), Андрія Мельника (м. Татарбунари), Олену Телігу (с-ще Саврань, села Крижанівка, Стрюкове), Степана Бандеру (село Причепівка), діячів УПА Романа Шухевича (село Санжійка) та Ніла Хасевича (м. Балта, село Нерубайське).
Не забули й наших гетьманів: у селі Зорі віднині є вул. Івана Виговського, у селі Козацькому – Петра Сагайдачного, у селі Михайлополі – Івана Мазепи, а в Холодній Балці – кошового отамана Костя Гордієнка. Увічнено в назвах вулиць й ім’я Гетьмана України Павла Скоропадського – у селах Мирони і Криничне.
Ушановано й шістдесятників – Святослава Караванського (Одеса, села Першотравневе, Перельоти, садовий масив “Новодофинівський”), Ніну Строкату (міста Одеса, Татарбунари, Подільськ, с-ще Саврань, села Петрівка, Нерубайське), Аллу Горську (село Михайлопіль), Євгена Сверстюка (м. Кілія) та Степана Хмару (м. Балта, село Великодолинське).
А що ми “втратили”?
Пішли в небуття вулиці, названі іменами російських воєначальників, – Олександра Невського, Нахімова, Суворова, Ватутіна, Ковпака, Маліновського, Швигіна, Петрова, Цветаєва, Гудовича, Толбухіна, Марінеско, Гастелло, лейтенанта Шмідта, Сидора Ковпака, Чкалова, Матросова та інших.
“Невинними жертвами українізації” стали русифікатори – російські письменники Короленко (приклад для полтавців, які досі шанують цього російського авторитета!), Бабель, Багрицький, Бунін, Чехов, Лермонтов, Пушкін, Горький, Єсенін, Лев Толстой, Віра Інбер, Паустовський (тепер вулиці Олени Теліги в с. Крижанівці та Романа Шухевича в с. Санжійці!), Гайдар, Микола Островський, Висоцький...
Дісталося на горіхи і російським композиторам – Ісаку Дунаєвському (з його “вєсьолимі рєбятамі”) та Чайковському – тепер вулиця композитора Дмитра Бортнянського в с. Молодіжному!
“Пішли під ніж” вулиці Дворянська, Піонерська, Колгоспна, Ленінградська, Першотравнева, Мічуріна, Гагаріна, Ломоносова та Олега Кошового (тепер вулиця отамана Якова Кощового в с. Стрюковому!).
Для мене ця подія радісна ще й тому, що чимало діячів, іменами яких тепер названі вулиці в цьому непростому південному краї, є героями моїх книжок. Йдеться про Миколу Міхновського, Івана Луценка, Мартирія (Мортира) Галина, Якова Кощового, Семена Заболотного, Андрія Гулого-Гуленка, Михайла Омеляновича-Павленка, Олександра Кошиця, Євгена Чикаленка, Олену Телігу... Тож відчуваю і свою причетність до очищення Одеси й Одещини від російського намулу та повернення до українських першоджерел.
Одеським козакам і козачкам слава!
Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр” |
