Юрій Юрійович САМАНЮК-“ТРИНАДЦЯТИЙ” (10.04.1987, м. Ворохта Івано-Франківської обл. – 25.06.2023, с. Мала Токмачка Запорізької обл.). Військовий, громадсько-політичний і спортивний діяч, майстер спорту, тренер із фріфайту, музикант, майстер меблів; керівник Івано-Франківського обласного осередку ВГО “Всеукраїнська федерація фрі-файту, контактних єдиноборств та змішаних бойових мистецтв”, голова Івано-Франківської обласної організації партії “Пряма дія”, кулеметник, мінометник та оператор СПГ окремої мобільної групи вогневого ураження “Коршун-team” 93-ї ОМБр “Холодний Яр” (командир Анатолій Кохан-“Оріль”), командир окремої мобільної групи вогневого ураження “Оріль” 93-ї ОМБр “Холодний Яр”, командир взводу протитанкових керованих ракет роти вогневої підтримки
Захоплювався рукопаш-гопаком і спортивним туризмом. Грав на народних музичних інструментах (зокрема на варгані, дримбі та сопілці). Щоб його сопілка завжди була з ним, витатуював її на передпліччі.
“Наша ідея була потрапити туди, де війнонька”, – казав Юрій. Його друзі “були мотивовані люди, вони хотіли воювати, рвалися на війну, і дівчата, і хлопці, і старші, і молодші”.
На початку широкомасштабного вторгнення РФ він потрапив до своїх друзів в УДА, воював у с. Русанові Броварського району на підсиленні 72-ї механізованої бригади ім. Чорних запорожців. “Після Київщини, коли росіяни відступили, трохи перепочили, і нас відправили на Харківщину. Недовго були під Ізюмом, після чого нас перекинули у Харків на допомогу 92-й бригаді. Ми були на зачистках сіл та закріпленнях. Так було до початку літа [2022 р.], коли я вирішив, що потрібно переводитися з добровольчого батальйону [до ЗСУ]... Так почався мій шлях до 93-ї бригади”.
Під час вилазки “Коршун-team” на підсилення однієї з позицій піхоти потрапив в оточення. “Дуже «дєрзко», з напором, нахабно морально тиснули [«вагнери»]. Казали: «Здавайтеся, хохли!». Гранатами закидали нас. Ми прийшли підсилювати підрозділ і, врешті, вчотирьох лишилися. На повороті окопу стояв наш Толік. Він отримав важке поранення у шию... Був непритомний. Хрипів. Фактично не дихав. Поранення несумісне із життям. Ми намагалися його тягнути. Але наткнулися на тіло загиблого мінометника, якого теж відправили сюди на підсилення. У тому окопі розминутися було нереально. Нас зверху просто розстрілювали. Ми зробили все, що в наших силах. Навіть кинули гранати, які тримали для себе (тому що раніше визначили, що раптом що – ніяких полонів). Я дав команду відступати. Піднімаю голову – суцільні іскри над головою. Я усвідомлював, що працює кулемет. Ми почали навприсядки відходити. Вижили реально якимось дивом”. Після загибелі командира Саманюк очолив окрему мобільну групу вогневого ураження. На честь командира група взяла його позивний “Оріль”.
“Під Бахмутом якраз ми почали найбільше працювати. Ми у прямому сенсі слова жили «на передку» майже безвилазно. Як мобільна група, ми мали можливість жити у місті, а не в окопах. Але оскільки у нас багато засобів і на нас надіються, то...”. Воював і в Соледарі та інших гарячих точках Бахмутського напрямку.
Нагороди: орден “За мужність” III ст. (28.12.2022), відзнака Головнокомандувача ЗСУ “Золотий хрест”, відзнака командування 93-ї ОМБр “Сталевий хрест” II ст., медаль “Честь. Слава. Держава”.
Залишив у смутку батька, сестру, дружину і двох донечок.
“Глиба” – так оцінила його прес-офіцерка 93-ї бригади Ірина Рибакова.
Роман КОВАЛЬ
Дж.: Цензор.НЕТ, Новинарня.
Перша світлина Іванки Сьопковської. |
