 9 березня в Києві до 210-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка відбулася виставка килимів і картин лауреата Шевченківської премії Степана Ганжі.
Йому вже за 80, а він продовжує творити свої диво-килими, невтомно і радісно вичаровує українську культуру…
Вели вечір організаторка Світлана Панькова і Роман Коваль, промовляли геніальний скульптор Михайло Горловий, заслужена журналістка України, золотий голос Українського радіо в 1990-х Емма Бабчук, художниця Надія Віннік, танцюрист ансамблю Вірського Юрій Вернигор, танцюристка балету при хорі ім. Григорія Верьовки Лідія Вернигор та автор неперевершених шедеврів Степан Ганжа. Він, зокрема, згадав, як мама Мотря носила його в мішку у школу, бо черевики були одні на всю родину…
Емма Бабчук, яка сиділа зі Степаном за однією партою в 1949 році в рідному для обох Жорнищі на Вінниччині, виступила так щемно і лірично, що молодь (а її було чимало) аж заслухалась. На обличчях студенток Інституту журналістики я бачив тиху радість пізнання скарбів рідної культури і любов до незнаних досі українських світочів – Емми Бабчук і Степана Ганжі. Виступ пані Емми можна знову заносити до Золотого фонду Українського радіо! Але жодного журналіста ні з радіо, ні з телебачення не було… Добре, що Історичний клуб “Холодний Яр” попіклувався, організував відеозйомку і тепер має намір підготувати передачу про цю радісну подію.
Закохана у творчість Степана Ганжі художниця Надія Віннік сказала: “Я думаю, що секрет успіху його робіт – це результат світлого духу самого творця. Його внутрішньої краси. Ця внутрішня краса передається на полотно. А також у його вірші. Мені дуже до вподоби палітра кольорів, яку він використовує. Степанові Ганжі немає рівних, він жива легенда. Так каже і моя мама Ганна Лялька, яка теж розуміється на килимах, бо створювала їх… Його роботи довершені”.
Художник Михайло Горловий був категоричний у своєму виступі: таких робіт ніхто у світі створити не зможе. Ніхто! Крім Степана Ганжі. “Наш геніальний мистець Степан Ганжа є цивілізаційним майстром, – сказав Михайло Горловий. – Він упізнаваний, у його творах заховані сила і велич українського духу, міць і краса українського космосу. Майстер до глибини душі любить зашифровану в орнаментах душу наших пращурів. У його творах звучать усі археологічні культури, що панували на українській землі, – мізинська, трипільська, скіфська, козацька і сьогодення. Майстер відчуває загадкову глибину космосу української землі. Його твори струменять теплом душі і серця. Я пишаюся, що поряд з нами живе такий патріот України”.
Я радів любові й повазі моїх друзів-геніїв один до одного.
На початку я нарахував понад 30 шанувальників, потім прийшло ще стільки ж, а потім іще… Просторі зали Музею Грушевського ледь умістили захоплених творчістю Степана Ганжі поціновувачів.
З Еммою Бабчук ми згадали і Степанового батька – божественного гончаря Олександра Ганжу, до якого в селі ставились як до дивака. Мовляв, замість працювати на городі якісь фігурки ліпить…
А ще Емма Бабчук зачитала надзвичайні вірші Степана Ганжі…
Тепла атмосфера взаємоповаги і любові надихала.
Радію за пана Степана – у цей день він був щасливий. На жаль, держава нічого не робить для популяризації його геніальної творчості. Якби такий скарб мали інші європейські народи, вони б цінували його і всіляко популяризували, заслужено підносили б до небес, бо такі митці – це національна гордість. У нас, на жаль, не так…
У своєму вірші “Гончарний круг”, присвячений світлій пам’яті батька, Степан Ганжа писав: Ви пішли, а вершники все скачуть,
Вас нема, а кобзарі співають… Висловлюю впевненість, що козаки, Мамаї, гетьмани, гуцули (і дивовижні півні, леви та коники козацькі!) з диво-килимів Степана Ганжі відстоять честь української культури в будь-якому герці!
Історичний клуб “Холодний Яр” бажає своєму другові Степанові Ганжі, творчість якого наскрізь просякнута козацьким духом, довгих творчих літ у Самостійній Україні!
Подільським козакам слава! Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр” На світлині Юрія Вернигора – Степан Ганжа і Михайло Горловий. Київ, 9 березня 2024 р. Штрихи до біографії Красівського У червні 1956 р. вступила у Львівський університет ім. Івана Франка (заочне відділення)… Тричі на рік (під час шкільних канікул) нас викликали на сесію. Ми слухали лекції, складали заліки… Важко було, але цікаво. Втому долали молодість і радість від здобутих знань. Привертала увагу група хлопців, які постійно відвідували лекції у вишиванках… Пригадую розмову Зеновія Красівського з викладачем української літератури Левченком (він завідував заочним відділенням). Якими мудрими були судження Зеновія! Його обличчя випромінювало таку глибину знань і щирість, що поглинали співрозмовника.
Я була вражена його глибокою обізнаністю з польською літературою (саме на цю тему велась розмова). Зеновій – сама доброта. Чого не скажеш про Меленя, який любив похизуватися, відчувалася його зверхність. Студенти поважали Зеновія за простоту і доброзичливість.
Під час випадкової зустрічі зі старостою нашої групи я вперше дізналася про арешт З. Красівського і допит Мирослава Меленя. Меленя відпустили: відмовився від своїх поглядів, а Красівський дістав 25 років… Їхні дружини – рідні сестри… У часи незалежності Мелень обіймав високі посади у Стрийському районі. Марія СИДОРЕНКО
Львівщина 
|
