“Микола Савосік. Той шостий, який не був поранений, але залишився на позиції «Зеніт» з пораненими, яким обіцяли евакуацію. Сказав, що не може залишити друзів і буде з ними разом. Всі розстріляні окупантами. Микола – круглий сирота. Виховувався дядьком. Родом із Рівненської області. Все менше залишається відданих і справжніх”, – написала з болем Зоя Казанжи.
А Лариса Юсковець присвятила йому вірша.
Я тобі напишу листа.
Може, з неба його прочитаєш…
Чи почує твоя душа?
Над землею вона ж витає…
Я тобі напишу: “Пробач!
Що за мене помер ти вчора
Там, в Авдіївці”.
Серце, поплач…
Воїн-красень.
Савосік Микола.
Я пишу. І болить так мені…
Бо ж боліло тобі. Не інакше.
Гірко в світі бува сироті,
Де багато так бруду і фальші.
Я тобі напишу: “Прости,
Що так мало прожив на світі,
Що лишився отам, на війні…
Назавжди... У пекельнім «Зеніті»”.
Ти ж інакше і жити не вмів.
З побратимами – в пекло. Й до Раю.
Народився Людиною ти.
Із душею…
Що не вмирає…
Я вклоняюсь, Герою, тобі!
Вірний воїне! Славний юначе!
Ти по собі так мало лишив.
Так багато… В людському означенні.
Вільним птахом уже відлетів.
Захищатимеш землю із неба.
Вірю, Бог там тебе прихистив,
А душі більш нічого й не треба…
22 лютого 2024 р.
“Саме такі – віддані, справжні, як Микола Савосік, заслуговують на найвищу державну нагороду – звання Героя України”, – написала Лариса Юсковець.
|
