Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


“Новели про Зеленого, зеленівців та їхніх нащадків”


“Розписали матір з мертвим батьком…”

Козак отамана Зеленого Андрій Терпило побрався з односельчанкою Катериною 1923 року. Вінчалися в церкві. До сільради не пішли – не звикли ще до порядків нової влади, а, може, й не хотіли визнавати її.
У квітні 1938 р., у п’ятницю перед Великоднем, Андрія Йосиповича арештували – за участь у “зеленівщині”. Додому він уже не повернувся… По смерті Сталіна, 1956 року, Андрія Йосиповича Терпила посмертно реабілітували, а 1960 року, його дружина, Катерина Архипівна, почала добиватись пенсії за чоловіка.
І почалась тяганина, адже в документах сільради не виявилося запису про їхній шлюб. Довелося шукати свідків, які 37 літ тому гуляли на їхньому весіллі. Нарешті знайшли – Петро Терпило і трипілець Удод підтвердили – шлюб був. “Розписали матір у суді з мертвим батьком, – згадував їхній син Йосип, – і райсобез призначив матері пенсію – 6 рублів і 20 копійок”.
Розповідаючи це мені, Йосип Андрійович не міг стримати сліз…

“Радість була безмежна”

1938 року над Трипіллям та іншими селами, які давали людей до війська Зеленого, знову зібралися чорні московські хмари… У тюрми кидали всіх, кого ще не встигли пересадити. Декого ув’язнювали вже вдруге, навіть втретє. Остерігаючись репресій, люди кинулися нищити фотографії, листи, документи, бо за них могли і до в’язниці кинути.
У найменшого сина Софії Ільківни Мартиненко, рідної сестри отамана Зеленого, Петра, теж були фотокартки рідних, учасників Визвольної боротьби. Його дружина, Надія Андріївна (у дівоцтві Літковська), не наважилась знищити родинні фотокартки. Вирішила закопати їх. Перед тим, як здійснити задумане, показала дітям – п’ятнадцятилітньому Петрові, Галині, 1930 р. н., навіть семилітньому Борисові.
Хотіла, щоб діти запам’ятали рідні образи на все життя.
Після війни дочка Надії Андріївни, Галя, викопала фотографії. Та замість очікуваної радості зустрічі з рідними її охопив розпач – фотографії “потекли”, зображень не було видно.
І ось 2008 р. Галина Петрівна, вже не Мартиненко, а Жаворонкова, вже не юна, а 78-річна, отримала з Києва від молодшої сестри Софії бандероль. У ній була книга “Отаман Зелений”.
Усі починають “читати” книги з фотографій. Так зробила і Галина Петрівна. Серед образів земляків знайшла вона й образи рідних, які, здавалося, навіки втрачено.
Радість її була безмежна!

“Кєм вам приходітся Терпило Данило Ількович”

Софія Ільківна Мартиненко (в дівоцтві Терпило) найменшого свого сина Петра народила вже після смерті брата Данила, трипільського отамана.
Напередодні Другої світової Петро Мартиненко поступив у Києві до військового училища (тепер КВІРТУ). Але провчився лише місяць.
Останнім уроком для нього виявилася розмова з начальником училища.
– Кєм вам приходітся Тєрпіло Даніла Ільковіч? – запитав той.
– Дядьком, – щиросердечно відповів юнак..
– Забірайтє дакумєнти і знайтє, что ваші родственнікі до третьєґо калєна пусть і нє патикаются в висшиє учєбниє завєдєнія...
– І головне, що так і сталося, – підсумувала дочка Петра Мартиненка, Софія Терпило.
А її маму, Надію Андріївну, дружину Петра Мартиненка, 1947 року репресували за те, що зняла зі стіни портрет Сталіна і повісила хреста. Про це 19 травня 2008 р. повідала мені Софія Петрівна Мартиненко, 1942 року народження.

“Та його, дочко, не можна згадувати”

Зеленівця Микиту Партику червоні вбили на валах у Григорівці. Поховали козака таємно в рідній Матяшівці. Могили не насипали, хреста не ставили, щоб вороги не сплюндрували. Аж через 30 літ брат повстанця, Пилип Партика, насипав могилу і поставив хреста.
“Як я мала була, – розповідала Марія Партика, – чула, як батьки поминали Микиту, я запитала батька: “А хто такий Микита?” – “Та його, дочко, не можна згадувати, – відповів батько. – Чого? Він, дочко, боровся за вільну Україну, а росіяни не дуже хотіли вільної України”.
Про Микиту Євдокимовича Партику, як “посіпаку” Зеленого, написав в обухівській газеті статтю Ананій Закревський із Григорівки. Було то 1989-го чи 1990 року. Згодом, “як уже розкидали Союз”, він почав писати проти комуністів.
Про це розповіла двоюрідна онучка повстанця – Марія Тодосівна Партика, 1940 р. н., із с. Матяшівка Обухівського р-ну Київської області.

Роман КОВАЛЬ



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віра САВЕНОК (Чернігів) – 450 грн
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 700 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ