Сюрреалістична картина: їдемо до своїх вогневих і бачимо, як наш “Град” відправляє російським тарганам пекельні подарунки... І в цей же час назустріч, прямісінько над нами, летить лелека... Спокійно так летить, велично. Ніби це місце і не прострілюється ракетами, КАБами, 203- і 152-міліметровими снарядами вже понад півтора року...
Лелека спокійний як удав. Інколи такими ж здаються жителі сусіднього Оріхова, які неспішно проїжджають на своїх велосипедах, ризикуючи щомиті потрапити під удар колишньої “другої армії світу”. Їх у зруйнованому місті залишилося зовсім мало, однак вони є. І кожен з них у чомусь схожий на Будду, у своїй неспішній смиренності в цьому місті, яке зруйнувала війна.
Далі – наші бійці. Вони круті. Найкрутіші чоловіки і жінки країни, а може, й усього світу... Саме вони сьогодні протистоять Злу – не тому, міфічному злу з Біблії чи Корану, а справжньому, тому, яке можна “пощупати”, відчути. Тому, яке розстрілювало чоловіків у Бучі та багатьох інших містах і селищах України, Сирії, Чечні... Яке ґвалтувало жінок і дітей. Яке скидало багатотонні авіабомби на драмтеатр у Маріуполі та цивільні лікарні в Алеппо.
Сьогодні наші хлопці та дівчата мінусують це Зло, зменшуючи у світі його наявність. Часто ціною свого здоров’я чи життя, проходячи крізь біль, утрати, сумніви і страх, але не зупиняючись на шляху до своєї мети.
Ми переможемо – я бачив це сьогодні в багатьох очах. Очах колишніх комбайнерів і програмістів, водіїв і менеджерів, продавців і підприємців, які нині стали воїнами, що чавлять це огидне тарганяче стадо, що прийшло на нашу землю... Воїнами, яких поважає весь світ.
А я... просто радий бути причетним до цього історичного моменту. І дуже дякую усім, хто наближає перемогу, на фронті чи в тилу, живучи цією метою.
Володимир МІЛЯНЧУК |
