 Громадському діячеві, бандуристу, педагогу, барду, рок-музиканту, воїну Василю-Живосилу Лютому 31 липня виповнилося 50 років. Народився він на Черкащині – землі, яка подарувала українцям Великого Тараса. Навчався в Київському педагогічному університеті ім. Михайла Драгоманова, закінчив Сумський педагогічний університет ім. Макаренка (мистецький факультет). Написав дві наукові роботи: про виховання дітей засобами фольклору і про етногенез української бандури.
Пісня Живосила Лютого “Меч Арея” стала для багатьох українців справжньою молитвою. Сьогодні з нею українські воїни захищають Україну від московської навали. Живосил написав понад 300 пісень на власні тексти, а також на поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Мелетія Смотрицького, Маркіяна Шашкевича, Юрія Федьковича, Павла Грабовського.
Живосила Лютого називають мультиінструменталістом. Він грає на бандурі, гітарі, фортепіано, акордеоні, сопілках, барабанах, колісній лірі, кобзі, цимбалах, дуді... Досліджуючи свій родовід, Лютий дізнався, що на скрипці грали дід, прадід і прапрадід. Дід навчив бабу грати на мандоліні, балалайці і гармонії.
Василеві, окрім музики, доводилося викладати у школі суспільствознавство та етику. А в Рубіжному Луганської області, де мешкав 5 років, – ще й краєзнавство. Але там, на Сході України, про Краснодон і героїв “Молодої гвардії” він розповідав правду. Після цього Лютому заборонили викладати краєзнавство…
Побував він і в полоні московських окупантів…
А сьогодні Живосил – протитанкіст, у складі президентської бригади захищає Україну від ворога.
“На своїх уроках на перше місце ви завжди ставите патріотичне виховання. Поділіться секретом, як сьогодні виховати патріота”, – звернулася я до Василя Живосила із запитанням.
“Я написав наукову роботу «Інтеркультурне виховання підлітків засобами фольклору». Побачив, що діти 5 класу не хотіли вивчити 8 рядків поезії Тараса Шевченка. І я з викладачкою вирішив провести спільний урок української літератури і музики. Експеримент удався. Поки вчителька цитувала Шевченка, я виконував твори на його слова рок- і реп-музикантів. І це 11-літнім підліткам сподобалося настільки, що вони (29 учнів із 30) на наступне заняття вивчили напам’ять вірш Шевченка. Це дало поштовх до роздумів, що коли українська молодь не сприймає фольклор у чистому вигляді, то модернізм не завадить. Хоча в деяких речах я дуже консервативний. Такий підхід виправданий для досягнення мети. Консерватори мені закинули, що я паплюжу основи традиційної пісні. Але як зробити так, щоб донести до дітей Шевченка чи фольклор? Як достукатися до їхньої душі? Чи є в когось інший план? Немає. Тож легше критикувати, а не робити…
На концертах поряд із фольклором і власними піснями граю і популярну музику, і рок. Той, хто каже, що я знущаюся над інструментом, нехай спробує сам і щось зробить, аби зацікавити якомога більше людей. Наприклад, скрипаль-віртуоз Сергій Охрімчук може на академічній скрипці зіграти і Баха, і Бетховена, і джаз, і народну пісню. Це я вважаю майстерністю”.
Василь Лютий вважає, що українські письменники мають оспівувати наші перемоги. “Іван Білик або Володимир Малик, у них що не книга – то українська перемога! – каже Живосил. – Кажуть, що українці – мирний народ. Але це до пори до часу… Колись була Запорозька Січ, яка була поділена на курені, але вони були одним цілим. Тож треба уявити, що Україна – це Січ, а усі організації – курені. Об’єднатися можна лише навколо України, навколо її козацького минулого”.
“Що потрібно українцям, аби вистояти, перемогти у цій страшній війні?” – запитала я.
“Усі мають зрозуміти, що ми стоїмо над прірвою, – відповів Живосил. – Бо ж вивчаємо чужу історію і культуру більше, аніж власну. А врятувати нас як націю може лише усвідомлення того, хто ми є. Наші пророки, учителі Василь Литвин і Олесь Бердник казали, що відродження почнеться з України. Наша нація має жити і розвиватися на своїй землі, за українськими звичаями, які ми маємо захистити і передати своїм дітям. Потрібно правильно виховати своїх дітей. Як казав Тарас Шевченко, «і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Ми маємо відродити пам’ять про свою минувшину й усвідомити, що ми, українці, є нащадками трипільців, скіфів, козаків. Наші пращури були сильні духом, жили у злагоді з природою і Всесвітом, завжди прагнули до волі, до знань. А куди не приходять освіта і культура – туди приходить війна. І тільки тоді, коли ми це усвідомимо, зможемо перемогти і зовнішніх, і внутрішніх ворогів”. Лариса ГРОМАДСЬКА, Історичний клуб “Холодний Яр” На світлині – Василь Лютий з родиною. 
|
