Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Московський фільм про отамана Зеленого


Владислав Карпенко вислав мені в месенджер посилання на фільм “Трипільська трагедія”, який уважався втраченим. Була думка, що московська влада знищила його – через неоднозначність деяких сцен. Фільм створено у 1925 р. в Ялті на 2-й фабриці Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) за сценарієм Григорія Епіка, у 1937 р. розстріляного в Сандармосі. Режисер фільму – Олександр Анощенко-Анод, оператор – В. Лемко. Окремі фотокадри фільму вважалися єдиним свідченням існування твору – я їх використав у книзі “Отаман Зелений” та в газеті “Незборима нація” в публікації про Зеленого Валентини Стрілько-Тютюн (вона й дала ці кадри). І ось, виявляється, фільм живий-здоровий, навіть озвучений. І я його вперше подивився.
Спочатку здивувався – антиукраїнський за задумом фільм наповнений чудовими українськими піснями – “Їхав, їхав козак містом”, “Ой у лузі червона калина”, “Запорозький марш”, “Ой на горі та й женці жнуть”, “Їхав козак за Дунай”, “Їхали козаки”. Кожна з них повторювалася у фільмі по 2 – 3 рази – то коли зеленівці йшли в бій, то коли червоні атакували. Звичайно, дивно, коли московська піхота йде війною на Трипілля під “Червону калину”, зокрема під слова “машерують стрільці січовії”, “розпочали стрільці січовії з москалями тан” (фільм озвучений значно пізніше і, як бачимо, не зовсім професійно).
Важливо, що всі українські пісні лунають із повним текстом, лише “Запорозький марш”, звичайно, без слів.
У фільмі лунають і бойові кличі українських націоналістів: “Слава Україні! Героям слава!”, “Слава нації! Смерть ворогам!” Звісно, з уст отамана Зеленого…
А ще у фільмі отаман Зелений каже: “Кац-и і ж-и не дають нам спокою” (каже російською мовою). А далі продовжує: “Самостійна Україна приречена на успіх. Європа нас прийме”.
Дисонансом звучить у фільмі “Калінка-малінка”. Саме під цю дурнувато-веселу московську “пєсєнку” наші повстанці винищують московських окупантів.
Зелений – негативний герой фільму, але найбільший антигерой для атеїстичної Москви – український священник. Він і переховування хліба від Красної армії освячує, він і пиячить та ще й каже щасливо: “Дезертирами нас Бог не обділив” (“нє обідєл”). А ще показує повстанцям, де в кукурудзі від них сховалися перелякані більшовики. Та і зовні панотець несимпатичний, а от Зелений – красень у козацькій шапці, голлівудського рівня зірка (його зіграв Георгій Астаф’єв). Правда, він часто вишкірює зуби, б’є селянку у вишитій сорочці, наказує повісити дядька у вишиванці, каже спалити хату іншого дядька, теж вбраного у вишиванку, з люттю вимовляючи слово “Червоний!”. А коли хату козаки підпалили, каже: “Гарно горить,  не загасити!”
Такого у Трипіллі бути не могло. Із земляками Зелений жив у згоді й великій дружбі, та й “своїх червоних” у селі не було. Селяни Зеленого любили та обожнювали, піднімали до небес.
Деякі кадри фільму озвучені гарно: під слова пісні “Гей, вернися, Сагайдачний” кінні зеленівці вливаються в сільську вулицю. У цьому поетичному рядку можна почути: “Гей, вернися, отаман Зелений”.
Звичайно, у фільмі звучать російські комуністичні пісні, наприклад “Смєло, таваріщі, в ноґу”… І оці “дєті сєм’ї трудавой” вирішили йти на Трипілля. “Долґо іх ґолод томіл”. Видно дурнуватий плакат: “Смерть помещикам и фабрикантам”. Тю! Де ви бачили в 1919-му “помещиков и фабрикантов”?! Та ще й в українському селі! Але ж треба Москві якось “виправдати” своє насилля до селянства, тому й вигадали цю дурницю.
От ще правдиві кадри: селяни ховаються від червоних, які впевнено входять до їхнього села, а от кінні зеленівці від’їжджають у похід під “Запорозький марш”.
І ось нарешті бій! “Бандітов ґараздо больше, чєм ми прєдпалаґалі”, – каже з тривогою червоних командир, спостерігаючи в бінокль, як на червоне військо насувається грізна селянська хмара. А ще в Зеленого є гарматка і вона влучно стріляє – набої розриваються в червоній лаві. А от зеленівці під пісню “Ой на горі та й женці жнуть” переходять в атаку і вже під “Калінку-малінку” нещадно калічать та вбивають московських окупантів. І знову чудовий кадр: наші коні топчуть їхні трупи, кінь б’є копитом в обличчя “бідному” окупанту. У цій масовці грав майбутній класик ракетобудування (а перед тим в’язень московських таборів) Сергій Корольов. Виникає питання: кого ж він грав? Червоного займанця чи трипільського козака?..
От наші хлопці розстрілюють комунара, стягують чоботи. Чому ж добру пропадати? Якомусь козакові буде винагорода, не світитиме пальцями...
Звичайно, автори фільму намагалися приписати зеленівцям риси розбійного московського воїнства. “Спалити їх живцем!” – наказує отаман Зелений, коли отару московських розбійників загнали в клуню. Хто ж палитиме свою стодолу? Повна дурниця!
Неправдоподібною є сцена і з криницею. Хто ж у криницю, з якої п’є воду, скидатиме московські трупи?! Насправді було ось як (цитую свою книжку “Отаман Зелений”): “Трупи бандитів поскидали у глибоку яму. Викопали її ще навесні для криниці, але місце виявилося невдалим. Тепер трипільці тішилися, що їхня праця не пропала даремно. Вони змусили скакати у сухий колодязь полонених москалів – на тіла товаришів-поплічників. «Багато їх там набилося. Як хрущі копошилися, – розповідав Андрій Олексійович Воловенко, 1911 р. н., який на власні очі бачив безславний кінець комунарів. – Деякі майже до верху дотягувалися, так їм... того... руки... – Андрій Олексійович, замріявшись, махнув правицею, ніби шаблею. – Тоді Науму сказали: «Бери камінь і кидай у колодязь». А камінь був великий. Наум не хотів його кидати. Тоді на Наума навели рушницю, мовляв, кидай, не то... Наум ледь підняв той камінь... Ну і кинув... А тоді землею присипали, та й годі... Земля тоді ще довго ворушилася»”.
До слова, у фільмі селяни топили більшовиків у колодязі під пісню “Ой у лузі червона калина”… Так і хочеться поставити смайлик…
А от чергова брехня: отаман Зелений за столом у шапці (!) п’є горілку. Але ж отаман не мусульманин, щоб у шапці сидіти за столом! Ну, а випивши, разом з товаришами починає ґвалтувати огидних московських комсомолок. Та в цьому не було потреби! Жіноцтво Трипілля та інших сіл безмежно любило отамана! Не одна мріяла про нього.
А ось ще… Зелений каже селянці: “Пашла вон!” Отак московську дикість намагалися приписати Зеленому!
І от головна сцена фільму.
“Ж-и, кац-пи і комуністи, 5 шаґов впєрьод!” – наказує Зелений.
Полонені з гордістю зробили ці кроки… Вже смішно!
Жаль, що режисер забув про китайців, а вони були серед полонених. І ці “дєті сєм’ї трудовой” хотіли дармового хліба.
І знову отаман Зелений: “Переходьте до мого загону. Я вам пробачу”. Повна дурниця! Такого сказати отим “парням” він не міг. А українцям-червоноармійцям таке запропонував. А хто не захотів, все одно відпустив з полону, ще й дав по буханці хліба, а хто був з лівобережжя, перевіз на той берег Дніпра. І порадив приєднуватися до отамана Ангела.
Епічною вийшла сцена, як наші дядьки скидали ворогів з високої трипільської кручі у Дніпро, стріляли їм услід і, жартуючи, кидали гранати! А Зелений з люлькою лише милувався роботою своїх хлопців. Краса! Гарні кадри!
Детальніше про цей епізод української справедливої помсти можна прочитати в моїй у книзі про отамана Зеленого. Розділ називається “Трипільська розплата”.
А ще Зелений у фільмі сказав такі прості й справедливі слова: “Будемо вас убивати. Щоб жодного комунара не лишилося”.
Письменниця Докія Гуменна зазначала, що під час перегляду фільму в 1930-х, під час сцен мордування червоних, з темряви зали неслися вигуки: “Так їх, сучих синів, так їх!” Очевидно, через це прокат фільму було зупинено і його поклали на темну поличку на довгі десятиліття…
Думаю, що багато українських режисерів документального кіно використають кадри з цього прецікавого фільму для створення нових фільмів, які продовжать боротьбу на фронтах битв за історичну правду.

Роман КОВАЛЬ
На світлині – отаман Зелений (кадр із фільму).
Фільм можна подивитися тут: https://youtu.be/ug_wFvdze74
Київ, 12 січня 2023 р.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 300 грн
Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн.

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ