Владислав Карпенко вислав мені в месенджер посилання на фільм “Трипільська трагедія”, який уважався втраченим. Була думка, що московська влада знищила його – через неоднозначність деяких сцен. Фільм створено у 1925 р. в Ялті на 2-й фабриці Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) за сценарієм Григорія Епіка, у 1937 р. розстріляного в Сандармосі. Режисер фільму – Олександр Анощенко-Анод, оператор – В. Лемко. Окремі фотокадри фільму вважалися єдиним свідченням існування твору – я їх використав у книзі “Отаман Зелений” та в газеті “Незборима нація” в публікації про Зеленого Валентини Стрілько-Тютюн (вона й дала ці кадри). І ось, виявляється, фільм живий-здоровий, навіть озвучений. І я його вперше подивився.
Спочатку здивувався – антиукраїнський за задумом фільм наповнений чудовими українськими піснями – “Їхав, їхав козак містом”, “Ой у лузі червона калина”, “Запорозький марш”, “Ой на горі та й женці жнуть”, “Їхав козак за Дунай”, “Їхали козаки”. Кожна з них повторювалася у фільмі по 2 – 3 рази – то коли зеленівці йшли в бій, то коли червоні атакували. Звичайно, дивно, коли московська піхота йде війною на Трипілля під “Червону калину”, зокрема під слова “машерують стрільці січовії”, “розпочали стрільці січовії з москалями тан” (фільм озвучений значно пізніше і, як бачимо, не зовсім професійно).
Важливо, що всі українські пісні лунають із повним текстом, лише “Запорозький марш”, звичайно, без слів.
У фільмі лунають і бойові кличі українських націоналістів: “Слава Україні! Героям слава!”, “Слава нації! Смерть ворогам!” Звісно, з уст отамана Зеленого…
А ще у фільмі отаман Зелений каже: “Кац-и і ж-и не дають нам спокою” (каже російською мовою). А далі продовжує: “Самостійна Україна приречена на успіх. Європа нас прийме”.
Дисонансом звучить у фільмі “Калінка-малінка”. Саме під цю дурнувато-веселу московську “пєсєнку” наші повстанці винищують московських окупантів.
Зелений – негативний герой фільму, але найбільший антигерой для атеїстичної Москви – український священник. Він і переховування хліба від Красної армії освячує, він і пиячить та ще й каже щасливо: “Дезертирами нас Бог не обділив” (“нє обідєл”). А ще показує повстанцям, де в кукурудзі від них сховалися перелякані більшовики. Та і зовні панотець несимпатичний, а от Зелений – красень у козацькій шапці, голлівудського рівня зірка (його зіграв Георгій Астаф’єв). Правда, він часто вишкірює зуби, б’є селянку у вишитій сорочці, наказує повісити дядька у вишиванці, каже спалити хату іншого дядька, теж вбраного у вишиванку, з люттю вимовляючи слово “Червоний!”. А коли хату козаки підпалили, каже: “Гарно горить, не загасити!”
Такого у Трипіллі бути не могло. Із земляками Зелений жив у згоді й великій дружбі, та й “своїх червоних” у селі не було. Селяни Зеленого любили та обожнювали, піднімали до небес.
Деякі кадри фільму озвучені гарно: під слова пісні “Гей, вернися, Сагайдачний” кінні зеленівці вливаються в сільську вулицю. У цьому поетичному рядку можна почути: “Гей, вернися, отаман Зелений”.
Звичайно, у фільмі звучать російські комуністичні пісні, наприклад “Смєло, таваріщі, в ноґу”… І оці “дєті сєм’ї трудавой” вирішили йти на Трипілля. “Долґо іх ґолод томіл”. Видно дурнуватий плакат: “Смерть помещикам и фабрикантам”. Тю! Де ви бачили в 1919-му “помещиков и фабрикантов”?! Та ще й в українському селі! Але ж треба Москві якось “виправдати” своє насилля до селянства, тому й вигадали цю дурницю.
От ще правдиві кадри: селяни ховаються від червоних, які впевнено входять до їхнього села, а от кінні зеленівці від’їжджають у похід під “Запорозький марш”.
І ось нарешті бій! “Бандітов ґараздо больше, чєм ми прєдпалаґалі”, – каже з тривогою червоних командир, спостерігаючи в бінокль, як на червоне військо насувається грізна селянська хмара. А ще в Зеленого є гарматка і вона влучно стріляє – набої розриваються в червоній лаві. А от зеленівці під пісню “Ой на горі та й женці жнуть” переходять в атаку і вже під “Калінку-малінку” нещадно калічать та вбивають московських окупантів. І знову чудовий кадр: наші коні топчуть їхні трупи, кінь б’є копитом в обличчя “бідному” окупанту. У цій масовці грав майбутній класик ракетобудування (а перед тим в’язень московських таборів) Сергій Корольов. Виникає питання: кого ж він грав? Червоного займанця чи трипільського козака?..
От наші хлопці розстрілюють комунара, стягують чоботи. Чому ж добру пропадати? Якомусь козакові буде винагорода, не світитиме пальцями...
Звичайно, автори фільму намагалися приписати зеленівцям риси розбійного московського воїнства. “Спалити їх живцем!” – наказує отаман Зелений, коли отару московських розбійників загнали в клуню. Хто ж палитиме свою стодолу? Повна дурниця!
Неправдоподібною є сцена і з криницею. Хто ж у криницю, з якої п’є воду, скидатиме московські трупи?! Насправді було ось як (цитую свою книжку “Отаман Зелений”): “Трупи бандитів поскидали у глибоку яму. Викопали її ще навесні для криниці, але місце виявилося невдалим. Тепер трипільці тішилися, що їхня праця не пропала даремно. Вони змусили скакати у сухий колодязь полонених москалів – на тіла товаришів-поплічників. «Багато їх там набилося. Як хрущі копошилися, – розповідав Андрій Олексійович Воловенко, 1911 р. н., який на власні очі бачив безславний кінець комунарів. – Деякі майже до верху дотягувалися, так їм... того... руки... – Андрій Олексійович, замріявшись, махнув правицею, ніби шаблею. – Тоді Науму сказали: «Бери камінь і кидай у колодязь». А камінь був великий. Наум не хотів його кидати. Тоді на Наума навели рушницю, мовляв, кидай, не то... Наум ледь підняв той камінь... Ну і кинув... А тоді землею присипали, та й годі... Земля тоді ще довго ворушилася»”.
До слова, у фільмі селяни топили більшовиків у колодязі під пісню “Ой у лузі червона калина”… Так і хочеться поставити смайлик…
А от чергова брехня: отаман Зелений за столом у шапці (!) п’є горілку. Але ж отаман не мусульманин, щоб у шапці сидіти за столом! Ну, а випивши, разом з товаришами починає ґвалтувати огидних московських комсомолок. Та в цьому не було потреби! Жіноцтво Трипілля та інших сіл безмежно любило отамана! Не одна мріяла про нього.
А ось ще… Зелений каже селянці: “Пашла вон!” Отак московську дикість намагалися приписати Зеленому!
І от головна сцена фільму.
“Ж-и, кац-пи і комуністи, 5 шаґов впєрьод!” – наказує Зелений.
Полонені з гордістю зробили ці кроки… Вже смішно!
Жаль, що режисер забув про китайців, а вони були серед полонених. І ці “дєті сєм’ї трудовой” хотіли дармового хліба.
І знову отаман Зелений: “Переходьте до мого загону. Я вам пробачу”. Повна дурниця! Такого сказати отим “парням” він не міг. А українцям-червоноармійцям таке запропонував. А хто не захотів, все одно відпустив з полону, ще й дав по буханці хліба, а хто був з лівобережжя, перевіз на той берег Дніпра. І порадив приєднуватися до отамана Ангела.
Епічною вийшла сцена, як наші дядьки скидали ворогів з високої трипільської кручі у Дніпро, стріляли їм услід і, жартуючи, кидали гранати! А Зелений з люлькою лише милувався роботою своїх хлопців. Краса! Гарні кадри!
Детальніше про цей епізод української справедливої помсти можна прочитати в моїй у книзі про отамана Зеленого. Розділ називається “Трипільська розплата”.
А ще Зелений у фільмі сказав такі прості й справедливі слова: “Будемо вас убивати. Щоб жодного комунара не лишилося”.
Письменниця Докія Гуменна зазначала, що під час перегляду фільму в 1930-х, під час сцен мордування червоних, з темряви зали неслися вигуки: “Так їх, сучих синів, так їх!” Очевидно, через це прокат фільму було зупинено і його поклали на темну поличку на довгі десятиліття…
Думаю, що багато українських режисерів документального кіно використають кадри з цього прецікавого фільму для створення нових фільмів, які продовжать боротьбу на фронтах битв за історичну правду. Роман КОВАЛЬ
На світлині – отаман Зелений (кадр із фільму).
Фільм можна подивитися тут: https://youtu.be/ug_wFvdze74
Київ, 12 січня 2023 р. 
|
