Два роки тому, 23 квітня 2021 р., померла Лідія Дмитрук – молодша дочка члена Центральної Ради Василя Шкляра. Я мав щастя її знати. Вона виступала на наших заходах, разом з нею та її сестрою Леонтиною їздили в родинне село її батька Синявку на Чернігівщину.
Лідині спогади та спогади її сестри Леонтини я використав у реставрації образу їхнього батька під назвою “Василь Шкляр, директор Департаменту політичної інформації МВС”…
На початку літа 2006 р. ми зустрілися – і з Лідою, і з Леонтиною. У Комарні в церкві провели панахиду і вечір пам’яті Василя Шкляра в Будинку культури. Перший за пів століття! Схилили серця на його могилі, де розрослася червона калина.
Минуло 11 років, і вшанування героя відбулися на його малій батьківщині – у Синявці, тепер Менського району Чернігівської області. На школі, де він колись навчався, зусиллями Олександра Ясенчука та його друзів було відкрито меморіальну дошку. Я запросив дочок Василя Шкляра взяти участь у цьому святі справедливості. Вони наважились. І приїхали. Наважились, – бо козачки вже немолоді – 1932 і 1935 років народження! Вже 80-ліття “відтанцювали”.
І ось вони на рідних стежках свого батька. Вперше в житті! Звичайно, без сліз не обійшлося. “За ці зворушливі моменти в м. Синявці дуже дякуємо організаторам, дирекції школи, учителям, односельцям і учням. Особлива подяка п. Роману Ковалю, який і словом, і своїми творами вміє зробити свято, – написала Леонтина Плахтій. – Велика подяка п. Тарасу Силенку за чудові пісні”.
А ось згадка про ту важливу подію її сестри Лідії: “Ми із сестрою завдяки історичному клубу і його голові Роману Ковалю побували в Синявці – батьківщині мойого тата, про що він мріяв. Я дістала від тої поїздки колосальне задоволення! Радувало, що, незважаючи на близькість кордону з Росією, всі були у вишитих сорочках, розмовляли українською мовою, а не суржиком. Директор школи також був у вишитій сорочці. Концерт був чисто українським. Ні одної російської пісні!”
19 вересня 2017 р. – щасливий день і в моєму житті. Які вони гарні, теплі, красиві й мудрі ці Шклярівни! Було радісно спостерігати, як вони ходять батьківськими стежками.
Ми поїхали, а меморіальна дошка на будівлі колишньої земської школи в Синявці на пам’ять про Василя Шкляра залишилася! Олександр Ясенчук слушно назвав його “головою СБУ Української Народної Республіки”.
Участь у вшануванні пам’яті Василя Шкляра, окрім дочок – Леонтини Плахтій і Лідії Дмитрук, – взяли його онуки – Ярослав, Тарас і Роман. Усі вони приїхали зі Львова.
Велика подяка й членам Історичного клубу “Холодний Яр” сл. п. Тарасові Силенку, Ігореві Гаврищишину, чудовим діткам і вчителям школи, до якої від 1897 р. ходив Василь Шкляр, тоді десятилітній хлопчик!
І ось Ліди вже немає два роки.
На моє прохання її сестра Леонтина написала про сестру спогад. Ось уривок з нього: “Я ще вчилася в Львівській Політехніці. Коли Ліда приїздила мене провідати, то підкормлювала пиріжками на 4 коп., який то був делікатес, бо все хотілося їсти! На моє весілля в 1954 р. (5-й курс) Лідуся вдіває мене в свою новеньку сукню, а сама надягає мою стару, бо «молода» має бути в новому. Тепер це згадую і плачу”.
А наприкінці коротка довідка про їхню маму Євгенію.
Ось наказ № 54 завідувача районного відділу освіти Жука: “Шкляр Євгенія Ігнатівна працювала класоводом з 1.Х.1945 року по 15 липня 1949 року. Працюючи класоводом, тов. Шкляр Євгенія Ігнатівна не забезпечувала комуністичного виховання молодого покоління. На уроках арифметики розв’язувала задачі, зміст яких був ворожий нашій радян. дійсності. Російської і української мови не знає і не вивчає їх (у навчальному процесі використовувала невелику кількість діалектизмів, яких не знав педагогічний персонал, присланий зі Східної України. – Ред.). (…) Виходячи з вищенаведеного, наказую: зняти тов. Шкляр Євгенію Ігнатівну з роботи класовода Комарнівської середньої школи як таку, що не забезпечила комуністичного виховання покоління. Зав. Райвно (підпис)”.
Ось така була ця родина! На жаль, не пошанована вона в Комарному. А як було б гарно, щоб у цьому місті з’явилася вулиця родини Шклярів!
Вічна пам’ять Ліді та її батькам – Василеві та Євгенії Шклярам! Роман КОВАЛЬ
На світлинах дочки – Лідія Дмитрук і Леонтина Плахтій – на батьківщині батька, у с. Синявці. Чернігівщина, 19 вересня 2017 р. 
|
