Письменниця Валентина Овод народилася 18 травня 1947 року. 18 травня 2023 р., у свій день народження, вона мала намір вийти на харківські вулиці у вишиванці. Я ще встиг її привітати через ФБ. Написав: “Слава незламним харківським козачкам!”
А в обід на її сторінці з’явилося дивне поетичне повідомлення: “Дорогі друзі, з Днем вишиванки вас. Сьогодні в мене день народження. Так сталося, що не тільки народження… Я померла, не сумуйте. Мені тепер краще. Я буду з вами. Мій телефон – у мого чоловіка Григорія Бурхая. Моїми словами зараз пише до вас Ігор Алексєєв. Я буду з вами. У книжках, спогадах, моїх архівних матеріалах і в тій науці, яку я все життя передавала. Дякую всім, з ким ми були знайомі. «Життя – це дорога, якою душа людини прямує до Бога». Я пройшла важливий етап, і ми всі його пройдемо. Дуже дякую за привітання, я зараз у кращих світах, ми не прощаємось. Згадуйте мене та цінуйте все, що я за це життя напрацювала. Будьте щасливі. Валентина Овод”.
Потім у месенджер прийшов лист: “Вельмишановний пане Романе! Вам пише названий онук Валентини Овод Ігор Алексєєв. Пані Валентина померла сьогодні, виходячи на свято вишиванки – у присутності чоловіка Григорія Бурхая та моєї дружини Ольги Волкової, якій було доручено довезти її на подію”.
Пані Валентину і її чоловіка Григорія я знав з 1990-х.
Якщо коротко, вона – обличчя українського Харкова, Харкова козацького, войовничого, нескореного. Щира, привітна, доброзичлива, жертовна, завзята, непоступлива. Пасіонарна. Невгамовна. Просвітянка, рідновірка, членкиня Національної спілки письменників України.
Вороги били її, підпалювали квартиру, а вона знову бралася за своє – повертала Україну в Харків.
Вічна пам’ять, дорога пані Валентино!
Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр” |
