 23 листопада в Івано-Франківську та Стрию з’явилися вулиці Олега Куцина, 1-го комбата 49-го стрілецького батальйону “Карпатська Січ”. В Івано-Франківську відкрито меморіальну дошку на пам’ять про Олега Куцина, а у Стрию проведено вечір його пам’яті. Порівнюючи творця добровольчих вояцьких формацій Олега Куцина з отаманами минувщини, ведучий вечора Роман Коваль навів слова українського командарма Михайла Омелянович-Павленка: “Особа командира-отамана... відігравала найбільшу ролю, то була персона-грата. То був тип, що сильно наближався по своїй вдачі до корсарів, з тією різницею, що імпульсом були не грабіжницькі інстинкти, а розпалений до білого гарту патріотизм, помста за заподіяні кривди… В умовах походу… вони були бажані, більше того – їм належало віддати першенство, й елементи регулярні це зрозуміли, навіть більше скажу – уважливо й пильно переймали від них їхні способи боротьби. Звичайно, як правило… з виходом даної особи зі строю, спинялося й організаційне життя частини, й, навпаки, народжувалося там, куди вона переносилася, подібно до ролі матки в бджолиному рою…” Далі Роман Коваль дав свою оцінку батькам-отаманам. “Вони перші йшли до бою, – сказав він, – останні з нього верталися. На відпочинку останніми йшли спати – і тільки після того як переконалися, що всі козаки повечеряли та спочивають і що всі коні доглянуті. Таким був, зокрема, командир полку Чорних запорожців Петро Дяченко. За оцю дбайливість до своїх товаришів, своїх побратимів і називали його батьком- отаманом. Коли ми відзначали 40 днів по Олегові Куцину на Байковому кладовищі, доброволець «Карпатської Січі» «Віскі» сказав: «Хоч він і називав мене братиком, я по його смерті зрозумів, що він був для мене батьком». Важливе свідчення! Думаю, що подібні відчуття мають усі, хто воював під проводом Олега Куцина. Олег – унікальний: піклуючись про своїх друзів, він діставав задоволення. Тому його любили, йому вірили, його готові були слухати навіть буйні типи. А служити під його командуванням для багатьох було просто за щастя. Так колись було і в полку Чорних запорожців під проводом Петра Дяченка. Чорношличники хвалилися, що ніде не може бути так гарно, як у полку Чорних. «Розповідали, яке добре життя вони там мають, – згадував Валентин Сім’янців. – Добрі коні, а хлопці-побратими – золоті душі. Старшини і козаки живуть дружно... Розказували про командира – батька Дяченка. Підносили його просто до небес: перший іде в атаку, з козаками жартує, до кожного завжди знає, що сказати. Знав у своєму полку кожного козака і коня. І всюди, куди не прийде, його вітають із радістю». Говорю про Петра Дяченка, – продовжив Роман Коваль, – а думаю про Олега Куцина, свідчу про полк Чорних запорожців, а думаю про «Карпатську Січ». Сподіваюся, що Олегові побратими знайдуть час і залишать свої спогади про Куцина – напишуть про те, що ніде не було так гарно служити, як у «Карпатській Січі»”. Теплі слова про комбата сказали також Леся Островська, добровольці “Карпатської Січі” Василь Здирко-“Хмара”, Богдан Легоняк-“Єгер”, Василь “Орел” Сергій “Свобода”, Тарас Олегович Куцин та батько героя Іван Куцин (на вечорі була присутня і мама героя Ліда). Юрій Юрченко (Юркеш) виконав пісню про Олега Куцина, марш “Карпатської Січі” та низку інших українських пісень. У грудні заплановано вшанування Олега Куцина на його батьківщині в Тячеві. Слава Україні! Слава Олегові Куцину! 
|
