| Передплата |
Untitled Document
“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.
|
|
| На Буковину і Прикарпаття |
 Я вже не один рік передплачую газету “Незбориму націю”, трохи допомагав її редактору під час упорядкування книги “Гуцули у Визвольній боротьбі” і ось вирішив запросити його в подорож на буковинську Гуцульщину та Прикарпаття.
У Чернівцях ми відвідали пам’ятник героям Буковинського куреня, музично-драматичний театр ім. Ольги Кобилянської, оглянули Міську ратушу, будинок крайового уряду часів Австро-Угорщини, колишню резиденцію буковинських митрополитів, храми, побудовані за сприяння митрополита Буковини і Далмації Євгена Гакмана (1793 – 1873), а потім взяли курс на гори.
Переїхавши Сторожинецький район, опинились у с. Лукавці – першому гуцульському селі на нашому шляху. Зупинились у Берегометі, де народились визначні діячі Українського визвольного руху: барон Микола Василько (21.3.1868 – 2.8.1924), посол Ілля Семака (23.9.1866 – 4.1.1929) та генерал-чотар УГА Антін Кравс (23.11.1871 – 13.11.1945). Зайшли до колишнього маєтку Миколи Василька (зараз тут лікарня). Про барона Василька, мецената і захисника національних інтересів українців, у Берегометі не забули. Люди висловлюються винятково позитивно. А ось про генерала Кравса, командувача Центральної групи українських армій, які 31 серпня 1919 р. здобули Київ, мало хто з місцевих мешканців міг щось путнього сказати…
За селом Долішній Шепіт почався затяжний і складний підйом на Шурдинський перевал. Час од часу ми зупинялись, щоб сфотографувати гірські краєвиди. Шурдин – найвищий гірський автомобільний перевал в українських Карпатах. Його висота 1173 м. на рівнем моря. За ним уже – Путильський район. Досягнувши с. Руська, ми поїхали вздовж державного кордону з Румунією, який проходить тут по річці Сучава.
Заночували у Селятині, де 20 листопада 1914 р. барон Василько зібрав півтори тисячі стрільців-гуцулів на боротьбу з Росією. Після польового богослужіння він гаряче промовив, закликаючи “лицарів-Гуцулів до оборони свого народу, краю і держави”. По його виступу “завзяті Гуцули зложили військову присягу” і вирушили на фронт.
Отаке було у Селятині!
Вранці 31 травня ми вирушили до Путили – найвисокогірнішого в Україні районного центру. У с. Сергії зупинились біля пам’ятника Лук’яну Кобилиці, легендарному ватагу опришків, який 1840 року підняв повстання на Буковині. В селі є і школа ім. Лук’яна Колибиці та його музей, але вони були закриті – всі вирушили у Путилу, де мало ось-ось початися свято виходу на полонину буковинських гуцулів “Полонинська ватра-46”. Із навколишніх гір верховинці їхали фірами та верхи, звичайно, і машинами. Коні були прикрашені різнокольоровими квітами та стрічками. У Путилі трембітали трембіти, грали музики, лунали пісні про красу гір, гуцули з гуцулками водили танок і співали співаночок. Запалала й полонинська ватра, відбувся й парадний хід гуцульських народних колективів.
Відвідали ми в Путилі й музей-будинок, в якому народився український поет та фольклорист Юрій Федькович. До слова, його іменем у Галицькій армії було названо Запорозьку гуцульську козацьку сотню. А скульптор з Полтавщини Михайло Гаврилко, четар УСС та повстанський отаман, спорудив погруддя Юрія Федьковича. Оце і є соборність на ділі, а не на словах!
Повертаючись вздовж Черемошу, зупинились, щоб вклонитись воякові УПА Федору Бельмезі-“Високому”, який загинув тут 1950 року. Схоплений ворогами, він вирвався і “скочив у скалу”…
З Чернівців ми взяли курс на Галичину. У м-ко Солотвин приїхали вже як сіло сонце. Зупинилися в родині Сенчаків. Господар, Іван Сенчак, у повоєнні роки був зв’язковим надрайонного референта СБ ОУН Станіславівщини “Ворона”, свого двоюрідного брата Василя Сенчака.
Першим літнім ранком Іван Сенчак повіз нас в урочище Люблінець до могили хорунжого УСС Петра Дутчина, піднятого польськими окупантами на багнети в 1919 році. Прадід Петра, кубанський козак, повоювавши проти наполеонівських військ, оселився в Солотвині. Всі покоління родини Дутчиних називали Козачками.
Зупинились ми й поблизу мосту через р. Бистрицю-Солотвинську. Підійшли до хреста, де емґебісти закопали тіла сімох вояків УПА, що загинули 8 жовтня 1946 р. в бою з оперативною групою МҐБ у с. Манява Солотвинського району, – повстанця В. Д. Феданка, сотника “Іскри” (Федора Гречанюка), командира 4-го куріня “Сивуля” 22-го Станіславівського ТВ “Чорний ліс”, а також п’ятьох невідомих вояків. 1994 року всіх їх з почестями перепоховано на цвинтарі смт Солотвин.
Далі поїхали в с. Яблуньку, щоб вклонилися праху отця Антіна Могильницького, автора поеми “Русин-вояка”, в якій він оспівав подвиги гуцулів у боях проти Наполеона.
А ось і Заломище – місце однієї із трагедій нашого народу. Тут 27 липня 1944 р. дикі московські “освободітєлі” напали на санітарний обоз УПА. В нерівному бою загинуло близько сотні поранених і хворих вояків. Небайдужі нащадки поставити на місці трагедії пам’ятник полеглим.
Далі дорога пролягла до православного монастиря “Манявський скит”, на території якого за однією з версій поховано прах гетьмана Івана Виговського. Побували ми й в усипальниці, де на пам’ять про гетьмана встановлено меморіальну плиту. Схилили голови ми й на могилі Марти і Мирона Свідруків у Надвірній. Про їхнє героїчне життя в лавах УПА писала “Незборима нація”.
На горі, що на околиці Надвірної, хмурилися руїни колись неприступного Пнівського замку. Цю польську твердиню восени 1648 року з допомогою козаків Богдана Хмельницького здобув полковник Семен Височан. На жаль, тут і досі не має ні знаку, ні меморіальної таблиці, які б розказала подорожньому про цю славну сторінку історії в історії українського народу. Із Пнева походить народний артист України Богдан Бенюк, доведеться йому власним коштом виправити цю несправедливість і таки вшанувати повстанців Семена Височана…
За півгодини ми вже були в с. Пасічна. Розшукавши на старому цвинтарі могилу хорунжої УСС Софію Галечко (1891 – 1918), віддали шану і цій славній козачці.
Наступного дня через гуцульські села вимандрували до Косова, де взяли участь у відкритті меморіальної дошки усусусу Михайлові Горбовому на будинку, де він жив наприкінці 1930-х років. Вже за годину в Косівському інституті декоративного та прикладного мистецтва почалася презентація книги “Гуцули у Визвольній боротьбі. Спогади січового стрільця Михайла Горбового”.
На презентацію з’їхались усі упорядники книги – Роман Коваль, Юрко Юзич та Петро Арсенич. Вів презентацію заступник голови Косівської районної державної адміністрації Микола Васкул. Серед почесних гостей були сотенний УПА Мирослав Симчич¬-“Кривоніс” та його побратим Михайло Мамчук. Упорядників та гостей вразило виконання гуцульських енергетичних мелодій віртуозами Косівщини – Василем і Романом Григорчаками та Ігорем Капаком. Слава їм! На жаль, такої народної могуті не побачиш на українському телебаченні, там у фаворі зовсім інше… А таких музик треба посилати державним коштом на закордонні фестивалі, де вони уславлять нашу Батьківщину!
Слід зазначити, що Косівська райдержадміністрація закупила для бібліотек і шкіл району 160 примірників книги “Гуцули у Визвольній боротьбі”. Гарний приклад і для інших керівників, зокрема керівників Верховинщини, які вперто не помічають вихід книги про історію свого краю, про звитягу своїх дідів і прадідів…
Врешті наші шляхи розійшлися. Шкода було розлучатись, але свято душі закінчилось. Роман Коваль поїхав на презентації у Коломию та Івано-Франківськ, а мені час було повертатися до родини – дружини Лесі та донечки Каріни.
Дмитро ПРОДАНИК
м. Чернівці
Від редакції.
Висловлюємо щиру подяку Людмилі Луканюк, Ользі Руданець, родині Сенчаків та Чайковських, Петрові Васкулу, Ростиславу Мартинюку, іншим нашим друзям за організацію презентацій і гостинність.
|
|
| Подяка |
Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”! Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 300 грн
Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віктор ДРУЗЬ (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн.
Передплачуйте газету “Незборима нація”
Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!
|
|
