 Так заповів двадцятип’ятилітній захисник Харкова Георгій Тарасенко, командир добровольчого підрозділу “Фрайкор”. 25 березня 2022 р. він загинув при звільненні с. Малої Рогані під Харковом. 30 березня побратими виконали останню волю свого командира “Георгій – єдиний син у батьків, – написав Юрій Бутусов. – З початку війни у 2014-му був волонтером, потім проходив вишкіл у «Національному корпусі», виїжджав на фронт на ротації у складі добровольчих підрозділів. А о 9-й годині ранку 24 лютого 2022 р. він уже був у черзі на видачі зброї… 27 лютого його бойова група взяла активну участь у знищенні загону 2-ї бригади російського спецназу та піхоти 25-ї бригади ЗС РФ біля Лісопарку та у 134-й харківській школі. Георгій завжди прагнув іти на бойові завдання, вів бійців за собою... 26 березня, під час звільнення с. Мала Рогань, Георгій, як завжди, йшов попереду. З цього села російські нацисти обстрілювали з «Градів» житлові райони Харкова. Село звільнили, але Тарасенко загинув у цьому бою”.
У “Фрайкорі” зазначили, що Георгій належав до націоналістичного руху змалечку, з 2011 р., був одним зі співорганізаторів маршів до свята Покрови, учасником Революції Гідності, протистояв “руской вєснє” в Харкові, організовував ветеранські марші в Харкові на День Незалежності.
У 2014 році, маючи 17 років, пішов на фронт. У 2017 р. створив і очолив добровольчий підрозділ “Фрайкор” й однойменну організацію. Під його командуванням фрайкорівці здійснили сім бойових ротацій на Донбас, а на захист рідного Харкова хлопці стали з першого дня повномасштабного російського вторгнення.
Георгій Олександрович Тарасенко народився в Харкові 6 грудня 1996 р. – через місяць після того, як у Київському будинку вчителя я презентував книжку “Героїзм і трагедія Холодного Яру”… І ось тепер Георгій поповнив вічні лави святих холодноярців.
Історик за фахом, він добре знав історію Визвольної боротьби. Але Георгій не тільки вивчав історію рідного народу, а й писав її своєю кров’ю. У березні цього року він так і сказав: “Ми пишемо історію України своєю кров’ю”.
У Суботові зустрічали Георгія навколішках. Я ніколи не бачив стільки суботівчан, зібраних на одну подію! Відспівали козака-націоналіста 30 березня в Суботівській церкві, збудованій Богданом Хмельницьким. У цій церкві Великий Гетьман був відспіваний і похований. Поріг цієї церкви переступали найхоробріші люди українського всесвіту. У Суботівській церкві Георгій провів усю ніч, спілкуючись із душами воїнів Богдана Хмельницького, перед якими схилявся. Відспівав героя митрополит Черкаський і Чигиринський Іоанн (ПЦУ).
Поховали воїна Георгія на найвищій точці Холодного Яру, неподалік Мотриного монастиря і старого козацького кладовища ХVІІ ст., біля пам’ятного знака загиблим воякам 93-ї Окремої механізованої бригади “Холодний Яр”. “Мій син похований у найкращому місці, – сказала його мати Вікторія. – Ця земля його чекала”. А побратим Богдан Войцехівський додав, що Георгій “надихався подвигом холодноярців”, брав участь у вшануванні героїв Холодного Яру.
Прийшли попрощатись із Георгієм козаки “Правого сектору”, представниця Історичного клубу “Холодний Яр” Леся Островська, народний депутат України Ірина Фріз, 1-й заступник голови Черкаської обласної ради Роман Сущенко, мельничанський староста Олександр Мірошниченко та інші достойники.
Під час похорону товариш Георгія нагадав заповіт покійного: “Все буде Україна: і Донбас, і Крим, і Кубань!” Додам від себе: і Мотрин монастир! Як тільки буде ухвалений закон про заборону московської церкви в Україні, монастир треба негайно передати ПЦУ, перепрофілювати його на чоловічий (козацький) – щоб тут лікувалися або доживали віку ветерани українсько-російської війни і доглядали за козацькими могилами. Хто зна, може, поховання славного Георгія Тарасенка стане першим у Холодноярському пантеоні новітніх борців за Українську державу.
Вічна слава Георгію Тарасенку, вірному сину козацької України! Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” та газети “Незборима нація”
Роман КОВАЛЬ
Київ, 31 березня 2022 р.
Фото: Інформаційний відділ ВПО “Фрайкор”. 
|
