Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Євген Валерійович Городничук


Євген Валерійович Городничук (12.05.1986, м. Лозова, Харківщина – 6.01.2022, м. Лозова)

 Несподівано помер айдарівець “Гриць” – Євген Городничук, член Історичного клубу “Холодний Яр”, читач моїх книжок. В одній з них він і знайшов свого героя – земляка Гриця з хутора Хмарин під Лозовою, командира Богдано-Дорошенківського куреня 1-ї Запорозької дивізії. З новоприбраним іменем “Гриць” Євген Городничук і пройшов запилюженими дорогами Визвольної боротьби проти того самого ворога, проти якого боровся його славний попередник Гриць Хмеленко (Хміленко).

Хорунжий Хмеленко загинув у переможній атаці 4 вересня 1920 р. під с. Медухою в Галичині 4 вересня 1920 року. “Лава за лавою підступали москалі… – розповідав сотник Максим Ломацький. – Ворог, збільшивши інтенсивність вогню, пустив свіжі резерви, і наша лава, стомлена кількаденними боями, крок за кроком стала відходити. Ззаду було село, а далі – холодні хвилі Дністра.
– Краще вмерти тут всім, як перепливати Дністер, – крикнув Гриць, вискочивши вперед куреня. 
Як електричний пруд пройшов по лаві, залунало «Слава!», і, напруживши останні сили, курінь пішов на багнети... Не витримали москалі цього раптового переходу від [нашого] відступу до атаки і покотились назад.
– Слава! Слава! – кричав Гриць, біжачи попереду. – Тікають... тіка...
Гостра ворожа куля, врізавшись у голову, не дала докінчити останнього слова, червона кров залила його очі. Відлетіла його шляхетна душа. Не стало дорогого життя для України, воно було віддано за перемогу...”
Євгена Городничука надихнув подвиг земляка, саме з його іменем на прапорі душі він і пішов боронити рідну землю. Євген Городничук-“Гриць” не раз міг загинути на полі бою. Про один з таких драматичних моментів на моє прохання він і написав спогад – про бій біля Луганська 4 серпня 2014 року. “Упав без шолома, але з АК-74 в руках, – згадував Євген. – Я пережив, певно, найстрашніші 30 секунд свого життя. Лежав на спині на випаленому обстрілами городі. Бачив, що руки і ноги є. Але не міг рухати ногами. Повернув голову ліворуч. Наша «беха» перетворилася на великий шмат зім’ятого металу, що димів. Навколо знищеної БМП – поранені й контужені. За 100 метрів від мене грізно ричав російський танк. До наших позицій – метрів 500 – 600. Ніби й недалеко, але я не можу рухатися. 
Наша броня і група розбиті. «Ще є 5 магазинів, у підсумку – патрони розсипом. Відстрілюватимусь, але головне – один патрон. Один патрон», – крутилося в голові. 
І тут над собою побачив закривавлене обличчя Льоні Єрьоміна з нашої роти.
– Гриць, ти як?
– Не знаю, Льонь. Наче все ціле, а рухатись не можу.
Навколо – черги з кулеметів, тріск автоматів, постріли, вибухи.
Льонька повернув мою ногу, виявилося, що гомілка розірвана осколком.
На двох у нас був лише джгут, намотаний на мій приклад. Льоня наклав джгут на праву ногу і змусив мене повзти до своїх. 
Я просив його залишити мене і йти за підмогою, а я відстрілюватимуся, скільки б вистачило набоїв. Але Льоня матюками змусив мене повзти. Навіть пхнув ногою:
– Повзи!
І я поліз – руками й зубами. Льоня робив короткі перебіжки. Коли він залягав і починав стріляти, я повз до нього. Так по 20 метрів я і проповз пів шляху. 
Коли перекотився через пагорб, який прикрив мене від ворожих куль, дістав гранату РГД. І так мені стало добре! Як у дитинстві, коли тобі дарують іграшку, про яку мрієш. «Тепер все завершиться добре». Адже страшним був лише полон. Полон, коли в тебе на нозі витатуюваний тризуб, на голові – чуб, а під кітелем – футболка «Гордий тим, що Українець»”.
Гриць Хмеленко не боявся смерті. Не боявся її і Євген Городничук-“Гриць”…
Євген приходив на могилу до Гриця Хмеленка – в Івано-Франківську, на кладовище за драмтеатром. Телефонував мені, щоб поділитися радістю – він знайшов могилу героїчного хорунжого, командира Богдано-Дорошенківського куреня (на могилі написано – полковник). Ще раз наголошую: цей зв’язок шляхетних українських душ став можливий завдяки спомину сотника Максима Ломацького, який описав останній бій хорунжого Гриця Хмеленка. На основі цього спогаду я й написав нарис “Максим і Гриць” у книжці “Багряні жнива Української революції”. І ця книжка потрапила у сердечні руки козака Євгена Городничука… 
Євген також залишив вояцькі спогади. На моє прохання він написав низку споминів про своїх бойових побратимів, які я опублікував у газеті “Незборима нація”, а потім у книжці “Донбас: радість і біль”. Ось їхні назви: “Герой України Геннадій Тома”, “«Горця» знають усі (Віталій Мороз)”, “Дякую, «Сороковий», за життя (Ігор Філіпчук)”, “Найромантичніший епізод мого життя”. Я спонукав Євгена писати і далі, хотів допомогти йому зробити книжку спогадів про російсько-українську війну на Донбасі, але через важке поранення він більшого зробити не міг.
У газеті “Незборима нація” ми писали про його проблеми. “Євген переніс три операції, дістав 2-гу групу інвалідності. Вийшов на роботу, але навколо гвинтів, вставлених під час операції у хребет, почалися резорбція кісткової тканини й омертвіння навколишніх тканин. Виник остеомієліт, який ускладнився свищем і заднім спондиладезом. Із лютого 2015 р. турбують постійні гнійні виділення. Завдяки активістам Історичного клубу «Холодний Яр», насамперед Орестові Абрагамовичу, Євгена поклали у гнійно-кісткове відділення Винниківського військового шпиталю під Львовом. Якийсь час хірурги не бралися за операцію, бо не було фахівців цієї спеціалізації. І ось нарешті два хірурги наважилися. Четверта операція відбулася 24 грудня… Євген – скромна людина і своєї біди не афішує, був навіть проти публікації про свої проблеми. Сказав, що вийде зі шпиталю й сам собі заробить на життя і лікування. Він член ВО «Свобода», але й до своєї організації не звертався, бо не хоче нікому бути клопотом. 24 грудня 2015 р., його прооперували, витягнули з хребта залізні штифти. Операція почалася о 13.00. Очуняв уже вночі. Сьогодні мені зателефонував. Ніби операція пройшла добре. Лікарі сподіваються на позитивну динаміку. Може, так і буде”.
 Спогад про бій, у якому він дістав важке поранення, Євген закінчив так: “Пишу ці рядки в Литві, де проходжу реабілітацію. Мені добре серед литовців, але я все думаю про війну. Знаю, що для мене вона не закінчилася. Можливо, напишу ще один спогад з назвою «Найдраматичніший епізод мого життя». А поки – щиро Ваш, ще живий «Гриць» з «Айдару». Слава Україні!”
“Ще живий”… Як жаль, що Євгена вже немає серед нас! Чи зустріне він свого земляка “Гриця” з Богдано-Дорошенківського куреня, я не знаю, але дуже хотілося б, щоб ці козацькі душі з’єдналися в обіймах і дружній розмові.
Вічна слава дорогому нашому товаришеві – козакові Євгенові Городничуку-“Грицю”! Щирі співчуття рідним! Козакам слава!

Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” та газети “Незборима нація”
Роман КОВАЛЬ

  



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віра САВЕНОК (Чернігів) – 450 грн
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 700 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ