Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2021 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Героїня Йосипина Лисогор


До 100-ліття Другого зимового походу

...Останній трагічний акт Листопадівського рейду наближався до кінця, як з Малих Миньків (Міньок. – Ред.) виплигнули широкі просторі селянські санки і понеслися навпростець по багнистому вигоні, ліворуч містка, який уже був поторощений ворожими стрільнами, – наздогін за Повстанчим штабом. На санках і побічних повозках стреміли в бойових позах дружина полковника Лисогора Йосипина і декілька вояків Немирівського полку. Тяжко ранений полковник [Степан] Лисогор лежав на дні санок, у соломі. 
10 листопада він одержав від Повстанського штабу завдання захопити стацію Чоповичі поблизу Коростеня. На чолі повстанчого куреня Лисогор стацію здобув, але ж був при тім тяжко ранений.
Йосипина винайняла на селі санки, поклала на санки чоловіка і простувала в арієргарді кольони з твердим рішенням, що ні вона, ні чоловік живцем у руки большевиків не дістануться. Була вона середня на зріст, струнка, з блідим круглим обличчям, темно русява, з великими ясними очима, що завше палали юнацьким завзяттям. (…)
Широкі селянські санки, які 17 листопада винеслися з Малих Миньків (Міньок. – Ред.) і простували ліворуч містка, спіймалися на очі червоній кінноті, що оперувала на селі та повздовж подертої кольони. Кіннота кинулася за санками в двох напрямках: наздогін і навперейми. Наближившись до санок, большевики вигукнули: 
– Таваріщи, астановітєсь! Савєтская власть всєх мілуєт.
Йосипина зорієнтувалася в незвичайних обставинах. Вона зрозуміла, що лишатися далі воякам на санках було страшною небезпекою: большевики перестріляли би всіх, немов померзлих куріпок на сніговій борозні. По-друге, навіть випадкові стріли могли покалічити коней і зупинити рух санок. Вона зупинила коней, зігнала зі санок приголомшених козаків, розсипала їх навкола санок і строго скомандувала стріляти з коліна сальвами по большевиках. Перша стрілила вона і ранила під верхівцем коня, який повалився на сніг і почав рвучко копатися ногами.
Пролунала сальва, ще раз сальва, ще сальва. Кіннотчики раптом зупинилися, і видко було, що розгубилися... Вибухла нова сальва, ще раз сальва, ще сальва. Кіннотчики несамовито заметушилися і нагнали коней з поворотом. Йосипина, користуючись ментом, посадила вояків на санки, які знову нагнала наздогін Повстанчого штабу.
Червона кіннота по дорозі очуняла, повернула і кинулася наздоганяти санки. Санки зупинилися. Сальва, ще раз сальва, ще сальва...
– Таваріщі, нє стрєляйтє! Сдавайтєсь! Савєтская власть всєх мілуєт! – розпучливо запрошували большевики, тримаючись на пристойній віддалі.
Однак знову нагналися за санками, коли вони рушили з місця. Починало сутеніти. Ворожа кіннота не тратила гумору і переслідувала санки до околиць с. Матейки (правильно: с. Мотійки Народицького р-ну Житомирської обл. – Ред.). Декілька разів зупинилися санки. Був забитий поручник Ковальський і тяжко ранено двох козаків.
– Я тримала в руці револьвер, – пізніше оповідала Йосипина Лисогорова, – з наведеним курком. Прийняла тверде рішення, що ні мене, ні чоловіка большевики в свої руки не дістануть. 
Ворожа кіннота, переконавшися в безцільности своєї погоні, погрозила санкам нагаями і вернула на Міньки.
Санки наздогнали Повстанчий штаб, з яким 20 листопада о годині 5-й ранку перейшли польський кордон.

Михайло СЕРЕДА, сотник Армії УНР.
Ширше читайте у книзі Романа Коваля “Жінки у Визвольній війні. Історії, біографії, спогади. 1917 – 1930” (Київ, 2020).



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Віктор ДРУЗЬ (с. Зорине, Сумщина) 260 грн.
  Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (Калуш) – 300 грн.
  Олександр РОМАЩЕНКО (дід Карбала, с. Цвітна, Кропивниччина) – 600 грн.
  Український конгресовий комітет Америки (відділ на Лонг Айленд) – 500 ам.  дол.




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ