Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2021 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


“Щоб народ дізнався правду”


“Щоб народ дізнався правду”

15 липня 1919 р. в Переяславі отаман Дніпровської повстанської дивізії Зелений (Данило Терпило) урочисто, у присутності священників, війська та населення, скасував Переяславську угоду 1654 року.
Тим часом розвідка принесла Зеленому радісні вісті: з Поділля на Київ наступає об’єднане українське військо. Жмеринка вже наша! Й отаман вирішив іти назустріч, щоб повернутися переможцем разом із Директорією – і до столиці, і до Трипілля. Була ще одна вагома причина: в обозі страждало понад три сотні поранених, яких треба було рятувати. Тільки там, за фронтом, можна було б їх помістити в шпиталь.
І все ж рідне Трипілля залишилося на поталу ворогові... Більшовики вирішили відомстити селянам: “взыскать из него все расходы”, мобілізувати все чоловіче населення віком 18 – 40 років і відправити його за межі України. Для цього в села призначались коменданти і політкоми. У Трипілля був призначений “старий большевік”, співробітник Київського окружного військового комісаріату М. С. Петренко. У першій половині серпня 1919 р. він командував мобілізаційною комісією в Трипіллі.
Аспірант Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя Володимир Баров у ЦДАГО України знайшов його спогади. Вони збереглися в “Колекції спогадів учасників революційних подій, громадянської і Великої Вітчизняної воєн, соціалістичного будівництва, кінець ХІХ – середина ХХ ст. (1870 – 1988)” (ЦДАГО України. – Ф. 59. – Оп. 1. − Спр. 1032). Подаємо їх у перекладі українською, який здійснила Олена Артюшенко.
“За моєю пропозицією, – писав М. Петренко, – було ухвалено рішення: мобілізувати в Трипільському районі здорових чоловіків віком від 18 до 40 років в армію і послати подалі в Росію, у Сибір, а також мобілізувати придатних для армії коней, чим позбавити Зеленого бази і знешкодити район”  (арк. 107 – 108).
“[Люди Зеленого] рекомендували йти в мобкомісію тільки явним калікам, непридатним до військової служби, а решта мали ховатися в лісах, лозах на Дніпрі або піти в інші села, поки не піде мобілізаційна комісія” (арк. 109).
“…Зранку відряджені були по селах агітатори нашої агітбригади. У село Жуківці пішло два матроси Дніпровської флотилії. Дорогою між Трипіллям і Жуківцями бандити (тут і далі читай: козаки. – Ред.), що ховалися в лозах, убили їх” (арк. 110).
“…У волревкомі (волосному ревкомі) працював телефон, і на пошті теж був телефонний зв’язок з Києвом. Я подзвонив до Києва, у штаб Дніпровської флотилії [Андрієві] Полупанову (кат українського народу. – Ред.) і повідомив йому про загибель двох матросів і про те, що банда ожила і тримає нас в облозі. Полупанов відповів: тримайся, зараз висилаю пару кораблів.
Через три години, майже вдосвіта, ми почули гарматний залп. Це був сигнал, що кораблі прибули. Моментально все в Трипіллі затихло, жителі заметушилися (вже знали, що таке гарматний обстріл Дніпровської флотилії. – Ред.). Коли розвиднилося, я з частиною загону підійшов до кораблів. Матроси вимагали від мене, як старшого начальника, дозволу розгромити з гармат Трипілля. У моєму загоні переважно була молодь і комсомольці, і [вони] теж наполягали помститися трипільцям за загибель комсомольців – випустити по Трипіллю кілька залпів” (арк. 110.)
“Я теж був налаштований так само, як і решта. Я дуже був сердитий на бандитське (тут і далі читай: козацьке. – Ред.) гніздо – Трипілля, у мене свербіли руки пальнути з гармат по Трипіллю, дати відчути бандитам і жителям, що у збройній боротьбі сила на нашому боці, що якщо ми захочемо, то знищимо бандитське гніздо, що від Трипілля можемо залишити попіл. Але я відчував і розумів на собі відповідальність, і особливо політичну. Я думав: чи буде розгром Трипілля політично правильною дією з нашого боку? Адже бандитів ми не знищимо, вони вже в лісі і в лозах поховалися, а знищимо жінок, дітей та старих і не учасників банди Зеленого та їхні хати.
Я вирішив подзвонити до Києва, до оквійськкома (окружного військкома) т. Богданова і проконсультуватися з ним. (…) Добившись по телефону до т. Богданова, я доповів йому обстановку і наш намір, спитав його думку. Богданов сказав хвилинку почекати біля телефону. Мабуть, радився з кимсь, і через 5 хвилин сказав мені: розгрому Трипілля не робіть, це політично не буде виправдано. Не хочуть іти в Червону Армію, ну і чорт із ним. Переловимо з часом і замість Червоної Армії посадимо в тюрми, а кого треба знищимо. Кидай Трипільський район, переходь у Ржищівський.
Діставши таку установку від Богданова, я наказав скликати, точніше, зігнати на мітинг усе населення Трипілля. Загін червоноармійців виконав цей наказ. (…) Загону червоноармійців наказав оточити кільцем натовп і не випускати нікого, доки не закінчиться мітинг, і спостерігати, щоб збоку не було провокаційних бандитських пострілів.
Я був дуже сердитий, дуже незадоволений становищем, що склалося, незадоволений провалом мобілізації, незадоволений, що бандити-зеленівці провели свою тактику і нікого не пустили на мобілізацію. Я вагався, чи правильно я вчинив, коли не дозволив розгромити Трипілля, покарати бандитів і тих, хто їх підтримує, а тепер я вже пов’язаний вказівкою тов. Богданова.
Доводиться залишати Трипілля ні з чим. Бандити будуть задоволені і будуть сміятися з нас, і ті, хто підтримує банду Зеленого, більше будуть допомагати зеленівцям.
Ось у такому стані я обдумував, як мені краще мітинг провести, як піти сьогодні з Трипілля, піти з Трипілля так, щоб бандити не думали, що ми злякалися їх і що ми безсилі боротися з ними.
Я вирішив так: перед початком мітингу, коли я вийду на трибуну, кораблі, що стоять напроти Трипілля, за сигналом дадуть залп по Трипіллю з таким розрахунком, щоб снаряди пролетіли низько над Трипіллям і лягли за Трипіллям у степу чи лісі. Кільце червоноармійців щоб не випускало людей, поки закінчиться мітинг, щоб народ дізнався правду” (арк. 111 – 112).
Ось текст виступу Петренка на мітингу в Трипіллі: “Подивіться навколо себе і подумайте, що ми можемо зробити з вами, з вашим Трипіллям, Злодіївкою, Халеп’ям, із гніздом банди Зеленого. За дві години ми можемо знести з лиця земля ці гнізда наведеними на вас гарматами кораблів із запалювальними снарядами. Матроси з нетерпінням чекають сигналу відкрити вогонь і помститися вам за вбитих учора вами матросів.
Подивіться: он у кутку наведений на вас кулемет «Максим», варто дати команду відкрити вогонь по вас – і червоноармійці відплатять вам за вбитих вами тут, на цій площі, комсомольців, молодих людей. Якщо наші червонофлотці й червоноармійці готові зараз знести з лиця землі ваше бандитське гніздо разом з вами і вимагають цього від нас керівники, то подумайте, як вони ненавидять вас, і ви це заслужили.
Ви зараз бачите і розумієте, що ми можемо все зробити з вами і ніхто не завадить нам. Ваші бандити – герої з-за кущів убивати, як учора матросів, а вночі підняли свист, виття, як вовки і собаки, зчинили стрілянину, намагаючись налякати нас, а де вони зараз, чому не йдуть рятувати вас? (…) Я залишу в Трипіллі військового комісара волості тов. Луторя (мадяр, але добре розмовляв по-російськи, вірний бойовий товариш. – М. П.) і невеликий загін червоноармійців з ним” (арк. 114).
Як не згадати тут вислів місцевої мешканки: “Красні як прийшли, так і пішли. А в Зеленого тут в кожній горі – склад зброї, а в кожній хаті – друг-товариш. Вибить його з Трипілля було – це все одно, що он того дуба вирвать” (Карасьов М. “Бандит” Зелений. – Київ: Український письменник, 1992. – С. 31 – 32).
Свідчення “старого большевіка” М. П. Петренка переконливо спростовують твердження москалів, що їхню владу зустрічали в Україні з хлібом і сіллю.
Щиро дякую Володимиру Барову, Марині Гогулі та Олені Артюшенко за допомогу в підготовці цього повчального матеріалу.

Роман КОВАЛЬ,
Історичний клуб “Холодний Яр”
На світлині – отаман Зелений (робота Михайла Горлового).

  



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Віктор ДРУЗЬ (с. Зорине, Сумщина) 260 грн.
  Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (Калуш) – 300 грн.
  Олександр РОМАЩЕНКО (дід Карбала, с. Цвітна, Кропивниччина) – 600 грн.
  Український конгресовий комітет Америки (відділ на Лонг Айленд) – 500 ам.  дол.




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ