Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2021 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Микола Міхновський


3 травня 1924 р. пішов із життя Микола Міхновський. Наприкінці травня побачить світ книга Романа Коваля і Юрія Юзича “Микола Міхновський”. У ній буде 944 сторінки. Вміщено в ній і посмертну згадку Ананія Волинця. Ось коротка біографія автора спогаду: отаман Вільного козацтва Гайсинщини, Окремого гайсинського куреня ім. отамана Симона Петлюри і 61-го Окремого гайсинського пішого дієвого полку 19-ї дивізії Армії УНР, Головний отаман Селянської повстанської армії (05.1919, до 10000 селян і козаків), командир Гайсинсько-Брацлавської бригади, 13-го Гайсинського пішого полку Київської групи Армії УНР, підполковник Армії УНР, відповідальний секретар та редактор газети “Дзвін”, поет, член Української народної партії (відродженої на еміграції Володимиром Оскілком і Ананієм Волинцем), лицар Хреста Симона Петлюри (посмертно). Загинув 14 травня 1941 р. від московської кулі. Отже, 14 травня 2021 р. виповнюється 80 р. від його загибелі. На пам’ять про цих визначних діячів публікуємо згадку А. Волинця про Миколу Міхновського, свого вчителя.

Історичний шлях нашого народу колючий, тернистий... Пролито море крові, потрачено мілійони зусиль, загублено незлічимі скарби в змаганні пробудити маси з лєтаргії і порвати (спонукати. – Ред.) їх до великої праці – відбудови своєї держави. Москва добре нас приспала… Москва чуйно нас стерегла... Москва зрадливою своєю рукою так нас уярмила, так обезкровила тіло, висушила мозок, викривила душу, затроїла (отруїла. – Ред.) її ядом інтернаціоналізму, “малоросєйщиною” і “всеросєйщиною”, – що народ став свого власного імені лякатись... Вона ж загарбала нашу церкву й її обезличила, задушила школу, замкнула уста (указ 30.V.1876 р.), розрила могили, висуши­ла ріки і в душу “гадюк напустила”... А все то для того, щоб народ наш у неволі тримати, щоб багатствами України своїх дітей наділяти, а українськими руками для них землі здобувати... Для того, щоб українську націю обернути в етнографичну, аморфну масу, податну для найдикіщих експериментів “аракчеївщини” і “распутинщини”...
Ще студентом кипуча і світла нату­ра М. Міхновського не могла миритись з тою “хуторянщиною”, національним самозакопуванням, безкритичним підпорядкованням московській політичній і культурній гегемонії, і він рішуче виступає проти загального психозу, кидає гасло “Україна для українців” і, гуртуючи коло себе “Брат­ство Тарасівців” для боротьби з найтяжчим і віковічним ворогом України – Московщиною.
Треба мати сміливість Цезаря, мужність Олександра Великого, любов Алківіяда і саможертву Лєоніда Спартанського, щоб виступити зі жменькою Тарасівців на боротьбу з таким колосом, як бувша Росія! Шість молодих екзальтованих юнаків-студентів на чолі з М. Міхновським кидають московським царям визов, підіймають бойовий прапор з вогненним і страшним – для своїх і чужих гаслом Самостійна Україна!.. Це було те “слово”, про яке говорив духовий Батько Тарасівців Великий Кобзар Т. Шевченко. Слово Кобзаря говорило до серця рабів, а слово Міхновського промовляло до їх розуму й волі.
Яке ж воно страшне було слово Міхновського для його сучасників! Налякана розгромом Кирило-Методієвського братства і засланням Т. Шевченка українська інтелігенція ува­жала божевіллям програм Міхновського, відмахувалась від “самостійників” руками й ногами, відрікалась їх, як колись апостол Петро відцурався Христа.
Дивним і незрозумілим для них було недовір’я Міхновського до московської соціялістично-революційної демократії, його сепаратизм і явна ворожнеча до “сестричної” культури московської… Одначе М. Міхновський не відходить від політичної роботи. Працювавши в Харкові як адвокат, він згуртовує коло себе молодь і закладає поважну політичну організацію “Революційну Українську Партію”, для неї і пише програм під заголовком “Самостійна Україна” та видає його у 1900 р. у Львові (Е. Косевич). В цій хвилі можна рахувати повстання українського самостійництва як політичної національної ідеології нової трудової генерації. 1900 рік є народженням нової державницької, цілком уґрунтованої ідеології, є переходом від українофільства до українства, до революційного націоналізму; від “обласництва” і федералізму – до самостійництва; від культурної єдности з москалями – до духового розриву і визволення від опортунізму, до одвертої і революційної боротьби. Р.У.П. викинула стяг війни московським царям, московській культурі, московській мові, московській психології в українстві, московській демократії... I це все зробив Міхновський – це його орлиний погляд заглянув далеко в майбутнє, це він своїм розумом і гарячим українським серцемвідчув глибоку думу-мрію українського народу. Це він був хоругвою партії, її душею, її серцем і мозком…
М. Міхновський не знає компромісів, він і не бачить і не знає иншої форми національного відродження... Самостійна Україна – його віра, боєве гасло, його самоціль…
Це було, здається, вчора, це діялось на наших очах... Ми дуже добре це все пам’ятаємо. Здається, ще бачиш перед собою його кремезну, певну се­бе, постать, чуєш на собі погляд його чистих, правдивих очей, чуєш його натхнене, вогненне слово... Міхновський умів заглянути в душу глибоко-глибоко... Там, серед московського дикого намулу, умів він вишукати золоту, чисту струну української душі і промовити, заграти так, що тисячі таких золотих струн починало радісно бреніти, тисячі сердець починало битись в унісон з його великим серцем, а червона українська кров починала горіти бажанням покропити широкі лани рідної землі, змить ганьбу московської неволі і у власній хаті знайти ту “правду іволю”, яких Україна не мала і не мог­ла мати в чужій.
Сіра, безлична салдацька маса... большевизм, деморалізація, росклад... Здається, пропащі люде і пропаща спра­ва. А заговорив Міхновський – і чудо! В сірій масі заблисло золото пшениці, в темнім лісі росцвілись волошки. I за хвилю – золото й волошки уже були для цієї маси гаслом, а над цим горував той великий Каменяр, що розбудив їх до життя. Військовий клюб ім. Гетьмана Павла Полуботка… Перший всеукраїнський військовий з’їзд, потім Перший український ім. Гетьмана Богдана Хмельницького полк, за ним полк [ім. гетьмана Павла] Полуботка, далі Запоріжський корпус (автор мав на увазі спробу Міхновського у січні 1919 р. нав’язати співпрацю із Запорозьким корпусом і його командиром Петро Болбочаном. – Ред.)... Скрізь Міхновський першим, скрізь видно його руку, скрізь його організаційний хист, його чиста віра, енергія і рішучість... Бачимо його самопосвяту, його відданість. Боже мій! Це ж для України – Самостійної України! Це для його укоханої Батьківщини, за яку “мало й душу положить” – це для її оборони шикуються молоді орли в лави, це українські – Самостійної України – прапори лопотять!..
Розмір газетної статті не дає можливости ширше зупинитись над освітленням життя і кипучої діяльности нашого учителя... Та й ще не час тому... Ще занадто вчорашні події близькі нам, щоб можна було давати об’єктивну їх оцінку. З поглибленням аналізу минулих невдач – невдач і без­дарности “третьої” генерації – тільки четверта генерація дасть правильну оцінку діяльности Покійного і відведе йому в національному Пантеоні почесне місце…
Ми ж, його учні, можемо, одначе, уже й сьогодня одверто признати, що Покійний був завеликий для своєї епохи,і своїми ділами, і своїми помилками він переріс її на ціле покоління!..
Не маючи змоги склонити свої голови над дорогим прахом Учителя, складаємо жмут цих рефлексій замісць він­ка на дорогу могилу...

Ананій ВОЛИНЕЦЬ



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Віктор ДРУЗЬ (с. Зорине, Сумщина) 260 грн.
  Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (Калуш) – 300 грн.
  Олександр РОМАЩЕНКО (дід Карбала, с. Цвітна, Кропивниччина) – 600 грн.
  Український конгресовий комітет Америки (відділ на Лонг Айленд) – 500 ам.  дол.




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ