Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2021 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Міхновський і тарасівці


Міхновський  і тарасівці

Роман Коваль і Юрій Юзич завершують підготовку книги “Микола Міхновський”, яка має вийти навесні. Пропонуємо невеличкий фрагмент із неї –  спогад Сергія Шемета про діяльність осередку Братства тарасівців у Києві на початку 1890-х і про його лідера Миколу Міхновського.
Давно це було. Тридцята, а може й більше, весна приходила і минала. З дивовижною виразністю згадується цей травневий ранок, повний сонця, світла, тепла і пахощів. Ніби в цю хвилину відчуваєш ніжний аромат яблуневого цвіту і бузку і бачиш, що нігде на світі немає такої чарівної весни, не пахнуть так сильно квіти, як у нас на Україні.
Студентом ще приїхав я одного разу на вакації на батьківський хутір на Полтавщині. Знаходжу там ціле юнацьке товариство: брата студента [Володимира] і його двох гостей, Гаврила та Миколу Міхновських. Найбільше молодечого запалу, вогню і радости було у цього чарівного хлопця – Миколи! Замерзлий після петербурзьких холодів і студій над технікою і математикою, я відігрівав себе в палких проміннях українського сонця, повними грудьми вбирав в себе і ці пахощі полтавської весни, і цю радість життя, і цю дивну, ніжну мрію свіжо пробудженого українського патріотизму, яку розпалював у всіх нас цей милий, чарівний юнак. Він усіх нас зачарував: і моїх старих, і всю молодь, що зліталась з околиць до нашого хутору на зов української пісні й українського слова, котрі бриніли як відроджена надія нації. З того часу це зачарування залишилося на все життя у мене і цілої нашої родини.
Він був сином священника на Прилуччині (в с. Турівці, тоді Полтавської губ., тепер Згурівського р-ну Київської обл. – Ред.). Виріс, як і ми, на селі, але відчував і любив село і селян якось инакше, ніж ми, – так, як ми із свого становища дідичів не могли села відчувати, бо не могли так наблизитися до його внутрішнього, інтимного життя. Він був тим, що допоміг мені, моїм близьким і товаришам пізнати “красу і силу” селянської України, відчути нашу національну гордість і усвідомити бажання України національно могутн[ь]ої, незалежної.
Микола Міхновський студіював тоді право в Київськім університеті. Він знався зо всіма “старшими” і “молодими” тогочасними представниками українського руху в Київі. В ті часи старі громадяне мали на молодь вплив і багатьох повернули на шлях чисто культурної, аполітичної праці. Цією культурною працею на початку займався й Міхновський. Це було для нього закінченням національного усвідомлення і завершенням загальної освіти. Він користався при цим поміччю і порадами особливо Олександра Кониського, що тоді багато сил і часу уділяв виховуванню молоді. Швидко, одначе, Міхновський переріс свого наставника. Він хотів поглибити українську ідею, з літературної зробити її політичною і од наукових студій перейти до реальної політичної акції. Він шукає нових шляхів, хоче українську політичну думку звільнити від чужих впливів і намагається самостійно знайти розв’язання української проблеми. Він обурюється вічним українським мавпуванням московських взірців, хоче найти рішення чергових завдань українського національного руху на підставі оцінки потреб і обставин самої України і силами самих українців. Він хоче обняти цілу українську проблему, додумати її до кінця, піднятися до найвищого пункту національної свідомости. І він мав смілість, одинокий тоді, до того найвищого пункту піднятися, кінцеву мету – Самостійну Україну – побачити і про неї тодішньому українському свідомому громадянству сказати.
За ним пішла і його підтримала невелика групка молоді, найближчих його товаришів, що в Братство тарасівців була зорґанізувалася. Їх було чоловік 6. Я знав чотирьох з них. Це була зав’язь українського самостійництва. Провідником був Микола Міхновський.
Їхній світогляд був такий – своя самостійна Українська Держава. Без своєї національної держави ніяка нація не може жити й розвиватися. Настав час почати боротьбу за оцю свою національну державність. Не досить культурницької праці старших поколінь. Треба перейти до праці активної політичної. Треба готуватися до оружної боротьби. Ціль наша – визволення цілої нації з московської неволі, сотворення Самостійної Української Держави. Наші методи і засоби боротьби повинні відповідати поставленій цілі. Методи і засоби революційних російських партій для нас, українців, – непридатні. Наші умови і наші цілі инші. Вже тепер, у перших фазах боротьби, ми – українці – не можемо йти разом з московськими революціонерами, бо московські революціонери не менше, ніж московські оборонці існуючого режиму, хочуть нашого національного поневолення, хочуть українські інтереси підпорядкувати інтересам московським. Україна для українців! Отже, всякий, хто хоче її визискувати, є наш ворог. Українська нація тільки тоді стане вільною, коли ми – українська інтеліґенція – звільнимо насамперед свою думку з-під впливу чужинців-експлуататорів нашої нації. Тоді ми зможемо знайти вірні шляхи і способи для визволення своєї нації. Наше покоління мусить сотворити свою українську національну ідеологію для боротьби за визволення нації і для сотворення своєї держави. Отже, ні проекти московських лібералів, ні соціялістичні програми московських революційних партій не можуть бути нами прийняті як наші проекти, як наші програми. Хай ця висока московська культура не приваблює і не дурить нас. Будемо жити своїм розумом, хоч-би він був і неотесаний, мужичий, бо инакше ми своєї нації ніколи не визволимо. В протилежність московському революційному інтернаціоналізму і соціялізму наш шлях іде по лінії індивідуалізму і революційного націоналізму.
Такі думки роїлись тоді в головах тарасівців. Проти них було все: і старе – культурницьке, і молоде – соціялістичне українство.
Справа тарасівців здавалася зовсім безнадійною.
Опріч як на свої сили, ні на кого і ні на що було рахувати. А своїх сил всього кілька чоловік. І все-таки Микола Міхновський дерзнув, зважився. Спираючись на невелику групку тарасівців, він кинувся зо всією силою свого темпераменту в боротьбу за поширення своєї віри, проти всіх і проти всього, що було проти неї.
Перше всього він проголосив війну “старим” – українофілам, – що були тільки за культурну працю, що ні про яку національну революцію не хотіли думати і виступали проти дiяльности революційної, яка, мовляв, накличе урядові репресії на всякий прояв українського національного руху, в тім числі й на чисто культурну працю лояльних елементів.
Його різкі виступи декого налякали і багатьох образили. Він був різкий у дебатах і в писанні. Його різких статей у галицькій пресі “старі” ніколи йому не вибачили. Ще різче нападав він на молодь за її захоплення московськими соціялістичними ідеологіями.
Виступи маленького гуртка тарасівців на велелюдних сходинах ріжноплеменного київського студентства робили вражіння якогось донкіхотства. Це були виступи людей якогось иншого світогляду, зовсім тоді не модного і масою студентства не визнаного. Загально визнані були ідеї всесвітнього соціялізму і всеросійської революції, які мали автоматично визволити й Україну. А тут раптом якийсь нечуваний сепаратизм, чудернацьке якесь самостійництво, – і ще більше чудне недовір’я до загальноросiйської революції і всесвітнього соціялізму! Багатьом здавалося це все просто “желаніемъ пооригинальничать”. Хіба можна про такі речі “серіозно говорити”? Словом, випростати українську інтеліґентську думку з-під впливу інтернаціональних ілюзій було ділом не-легким, настільки нелегким, що навіть страшна катастрофа наших днів далеко не всіх ще з-під цих старих ілюзій випростала. (…)
Найбільшою його заслугою було надання великого творчого розмаху українським національним почуванням. Малесеньку любов до пісень, вишивок і соціялістичних брошурок він розпалив серед українців в полум’я любови до Великої, Вільної, Самостійної України. Оце захоплення національних почувань великим, достойним великої нації, ідеалом забезпечило Миколі Мiхновському почесне місце в історії України навіки…

Сергій ШЕМЕТ
Дж.: Шемет С. Микола Міхновський (Посмертна згадка) // Хліборобська Україна. – Відень, 1924 – 1925. – Кн. V. – С. 3 – 7.
На малюнку Дмитра Бур’яна – Микола Міхновський.

  



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Віктор ДРУЗЬ (с. Зорине, Сумщина) 260 грн.
  Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (Калуш) – 300 грн.
  Олександр РОМАЩЕНКО (дід Карбала, с. Цвітна, Кропивниччина) – 600 грн.
  Український конгресовий комітет Америки (відділ на Лонг Айленд) – 500 ам.  дол.




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ