Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2021 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Володимир Рокецький


Володимир Рокецький Кати інкримінували Володимиру Рокецькому написання памфлету “Вітальна телеграма українському уряду з нагоди святкування 315-ї річниці кровопроводу «Україна – Москва»”. У Мордовії Володимир Рокецький вивчив 50 віршів Василя Стуса, після звільнення записав їх та передав для публікації Михайлині Коцюбинській.

Українців об’єднує пам’ять про історичні події минулих літ. Але цю пам’ять хочуть стерти... 6 червня 1972 р. суд Києва засудив на 5 років студента Володимира Рокецького – за “проведення антирадянської агітації і пропаганди”. Ось довідка і розповідь про людину, яка стала на боротьбу проти червоної Москви.
Рокецький Володимир Юліанович (3.11.1947, с. Носів, нині Підгаєцького р-ну Тернопільської обл. – 14.01.1999, м. Бережани Тернопільської обл.). Поет, автор самвидаву, підприємець, меценат, почесний громадянин м. Бережан (2006).
Рокецькі ведуть родовід від Богдана Рокецького – полковника Бережанського часів Богдана Хмельницького. Батько, Юліан Рокецький, узяв шлюб з Ганною Клюбою. Її племінник, 20-річний Володимир Клюба, пішов в УПА, 1946 р. разом із трьома односельцями прийняв бій з енкаведистами. Коли скінчилися набої, хлопці підірвалися в криївці. Ганна та Юліан дали його ім’я своєму синові.
Змалечку Володимир вирізнявся серед однолітків милосердям, готовністю допомогти стражденному. Вчився добре, любив літературу й історію. Після закінчення Завалівської середньої школи його запросили викладати літературу у восьмирічці с. Поплавів.
1964 р. призваний до війська, 3,5 р. прослужив на флоті в Сєвєроморську. Після демобілізації, у грудні 1969 р. став слухачем підготовчого відділення юридичного факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка. Тут подружив з філологами Василем Ісайчиком та Богданом Рокетським – краянином і далеким родичем, з Данилом Кулиняком, який побував під арештом ще 16-річним за створення організації “Вісники свободи України”.
Ставши студентом ЛДУ, Володимир перевівся на юридичний факультет Київського університету. Часто приїздив до Львова. Стеження з боку КГБ відчував уже на І курсі. У Києві відвідував музей Івана Гончара, мав широкі знайомства з київськими шістдесятниками, поширював літературу самвидаву, вірші колег.
На річницю перепоховання Тараса Шевченка, 22 травня 1971 р., Рокецький біля його пам’ятника в Києві прочитав вірш Данила Кулиняка “Ліс рубають”, за що був виключений з університету. Влаштувався робітником Київського спеціального будівельно-монтажного управління зв’язку № 2, жив у робітничому гуртожитку.
14 січня 1972 р. Рокецький був заарештований на вулиці Києва. 18 січня в батьків у Носові слідчі КГБ провели обшук. Вилучили навіть Володимирові дитячі записники.
Інкриміновані йому були вірші, зокрема “Ліс рубають” Данила Кулиняка, авторство якого Рокецький узяв на себе, незакінчену повість “Пам’ять чистих джерел”, політичний памфлет “Вітальна телеграма українському уряду з нагоди святкування 315-ї річниці кровопроводу «Україна – Москва»” та ін.
На допитах Володимир тримався мужньо, нікого не видав. 6 червня 1972 р. Київський обласний суд під головуванням Ю. І. Мацка ухвалив вирок: 5 р. таборів суворого режиму за ч. 1 ст. 62 КК УРСР “антирадянська агітація і пропаганда”. Відправлений етапом у табір ЖХ-385/3-5, с. Барашево Мордовської АССР.
Тим часом навесні 1973 р. у Львові було викрито підпільну молодіжну організацію “Український національно-визвольний фронт” (лідер Зорян Попадюк), студентські гуртки на історичному та філологічному факультетах.
Десятки студентів були виключені з вишів, хлопців рекрутували до війська. Студент Григорій Хвостенко неправдиво свідчив проти багатьох, зокрема й проти Володимира, у зв’язку з чим у вересні 1973 р. Рокецького привозили з Мордовії у Львів, щоб дав свідчення, зокрема, проти Богдана Рокетського, заарештованого 28 березня 1973 року. Та Володимир нікого не видав, організацію “Каменяр” ніколи не було викрито.
У таборі ЖХ-385/3-5 Володимир Рокецький карався разом з Василем Стусом, Василем Лісовим, Борисом Пенсоном. Після кількох покарань ШІЗО спроваджений судом 22 червня 1975 р. на тюремний режим у Владимирську тюрму. Там довелося бути в камерах з Левком Лук’яненком, Володимиром Буковським, Зоряном Попадюком.
Перед звільненням етапований до Тернополя. 14 січня 1977 р. повернувся до батьків у с. Носів тяжко виснажений: перед ув’язненням важив 95 кг, а при звільненні – 46. Мав виразку шлунка. Лікувався народними методами. Ще в Мордовії Володимир Рокецький вивчив 50 віршів Василя Стуса, після звільнення записав їх та передав Михайлині Коцюбинській для публікації.
Улітку 1977 р. одружився з Ганною Володимирівною, перебрався в м. Бережани, з труднощами влаштувався завідувачем складу в ПМК. Народилися два сини. Нагляд КГБ ослаб лише в другій половині 1980-х.
Наприкінці 1980-х зайнявся підприємництвом: постачав нафту й нафтопродукти в область і райони. З прибутків допомагав школам і дитсадкам, ініціював і вкладав кошти у створення меморіалу з церквою на горі Лисоні, де січові стрільці здобули славні перемоги.
Переважно його коштом збудовано церкву на хуторі Соколиця. Коли Рокецький дізнався, що на цвинтарі в Старому Місті (біля Підгайців) поховані бійці УПА, які загинули в криївці, і зокрема його двоюрідний брат Володимир Клюба, то ініціював відкриття символічної могили з пам’ятним знаком.
За добродійну діяльність та забезпечення селян нафтопродуктами під час сівби 1994 р. Рокецький був визнаний Людиною року Тернопільської області. Він не був членом жодної партії, але його вважали еталоном честі й сумління, йому пропонували висуватися кандидатом у народні депутати і гарантували перемогу, та він казав: “Усюди мають працювати професіонали. А «файний хлоп» – то не професія»”.
Помер 14 січня 1999 року. На похорон у Бережанах зійшлися тисячі людей. 3 листопада 2007 р. в Бережанах відбувся пам’ятний вечір Володимира Рокецького, де виступили його численні друзі. Літературні твори його досі не зібрані й не видані.

Василь ОВСІЄНКО, Харківська правозахисна група



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Віктор ДРУЗЬ (с. Зорине, Сумщина) 260 грн.
  Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (Калуш) – 300 грн.
  Олександр РОМАЩЕНКО (дід Карбала, с. Цвітна, Кропивниччина) – 600 грн.
  Український конгресовий комітет Америки (відділ на Лонг Айленд) – 500 ам.  дол.




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ