Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2020 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Упокорення вогнем


Упокорення  вогнем До 100-річчя трагедії села Лютеньки – 17 серпня 1920 р.

 

Не став би дивитись,
Хотів би забути,
Так сили забути нема:
То ріднії села, то ріднії люди,
То наша Вкраїна сама...
Борис Грінченко

Назавжди в пам’яті не тільки білорусів, а й інших народів залишиться трагічна доля спаленого німцями партизанського села Хатині. У радянські часи влада робила все, аби про знищену ворогом Хатинь дізнався весь світ, при цьому не бажаючи навіть згадати трагедію полтавського села Лютеньки, яка забрала в кілька разів більше і хат, і жителів. Тоді палали сотні будинків, сараїв, клунь, комор, скирт збіжжя і навіть колодязів, які вигорали до самої води...
Що ж сталося у селі Лютеньці Гадяцького району 100 р. тому і чому про це комуністична влада десятиліттями мовчала?
Відповіді на ці питання дають документи і факти того часу. Ось як співав про цю пожежу в думі про отамана Христового очевидиць тих подій, місцевий кобзар Петро Гузь:

 ...Із города із Зінькова військо виступає,
 Та на нашую Лютеньку дуже налягає.
 Як почали на Лютеньку із гармат гримати,
 То деякі стали люди з Лютеньки тікати.
 Загін їде, не минає, він січе, рубає
 І на це село Лютеньку дужче налягає.
 Обступали ту Лютеньку трьома сторонами;
 З четвертої сам Христовий стояв з козаками.
 Мало війська в Христового, несила встояти.
 Треба було Христовому до гаю втікати.
 Загорілася Лютенька, скрізь тріщить, палає, 
 А жителів у Лютеньці нікого немає.
 Ой Боже наш милосердний, що там вже творили!
 Одні других на вогнищі живими палили!
 Ой Боже наш милосердний! Що там наробили!
 Ограбили, зруйнували та ще й попалили!
 Де стояли хати й лавки, стало попелище.
 Прийшли туди, тужать люди, мов на гробовищі.
 Отакую та Лютенька претерпіла кару!
 Вісімсот дворів згоріло, пішов дим за хмари.
 І не треба тій Лютеньці і Страшного суду.
Там багацько й так пропало невинного люду.

Що ж то за загін, який не тільки січе, рубає всіх, хто трапляється на шляху, а й обстрілює Лютеньку з гармат?
Як свідчать документи Полтавського державного архіву, це була більшовицька 185-ма бригада ВОХР, що наступала з території Росії. А з Гадяча їй на підтримку рухався 226-й батальйон.
Десятитисячне село Лютеньку більшовицька влада назвала бандитським і опустила свій каральний меч на його жителів. Це сталося тому, що село було одним із центрів повстання проти комуністів. Усупереч брехливим твердженням московської пропаганди про тріумфальний похід радвлади, селяни її не сприйняли. Зокрема, під час виборів до Установчих зборів на Полтавщині від більшовицької партії не обрали жодного депутата. Про ставлення народних мас до більшовиків 21 березня 1918 р. писала гадяцька газета “Рідний край” (редактор Олена Пчілка): “Большевицькі орди біжать, грабуючи наші села й міста, руйнуючи залізниці, все, що здобуто руками українського народу, вбиваючи людей без сорому і совісті, все забирають вони і вивозять з України. Не жалують ні бідного, ні багатого, ні старого, ні малого. Чи знайдеться ще хоть одна людина з совістю, яка повірить поганим брехням большевиків про мир, землю, свободу, рівність і братство? Хто ще повірить дворянину Леніну, прохвосту Троцькому, приставу Муравйову і всій більшовицькій шайці після того всього, що вони зробили? Оббріхуючи всіх, оббріхуючи старих захисників народних, справжніх борців за народні права, темні большевицькі шайки бувших каторжан, справжніх дезертирів, злодіїв та інших хижаків організували неволю ще гіршу, ніж найстрашніші московські царі”.
Ці слова підтверджувалися щоразу, коли більшовицька влада поверталася в Україну, особливо після запровадження нею горезвісної “продрозкладки”. Продовольчі червоноармійські загони, яких селяни називали “золотошукачами”, забирали хліб, грабували населення. Як згадувала Василина Бездудна, червоноармійці нахабно лізли в пазухи жінок, зриваючи з них золоті хрестики, забираючи обручки. Та потім їм і цього ставало мало. Вимагаючи від господарів більше золота, ставили дітей до стіни, брали лаву і нею давили їх. Щоб порятувати дітей, батьки змушені були віддавати все. Як розповідала Бездудна, якщо в батьків золота не було, грабіжники безжально додавлювали дітей.
Така поведінка “золотошукачів”-продзагонівців повсюдно викликала шалений спротив селян, які у відповідь на грабунки, бралися за зброю. Всіх, хто чинив опір, більшовики називали бандитами. Про розмах повстань свідчать рядки із “Записки”, надісланої Гадяцьким повітвиконкомом 26 липня 1920 р. до Полтави: “Повіт весь охоплений хвилями бандитизму, організованого, Петлюрівського, наростаючого щогодини... Бандитами в зайнятих ними волостях проводиться добровільна і примусова мобілізація населення, і сили банд, що нараховують сьогодні до 3000 осіб, безперервно зростають... Половина повіту, таким чином, цілком у руках бандитів; в іншій половині радянській владі також ніхто не співчуває. Радянської влади в повіті немає. Неодноразові наші прохання про допомогу збройною силою залишаються голосом волаючого в пустелі...”
Російські продзагонівці-червоноармійці у своїх листах додому писали: “На Україні справжній саботаж проти радянської влади. Всі хохли – бандити.. Настрій жителів поганий. Червоноармійців ненавидять, як собак... Життя наше сповнене небезпеки: всі селяни борються проти радянської влади...” 
Боячись втратити Україну, російські більшовики кидали на її села свої війська, аби придушити опір місцевого населення. Зокрема, 17 серпня 1920 р. Лютеньку покарали не тільки снарядами, а й вогнем. Вороги спочатку пограбували покинуті хати, а потім запалили село. Вони скакали на конях, сідла яких часто були вкриті украденими плахтами, і без жалю підпалювали все нові й нові вулиці. Приречене село переповнювалося передсмертними зойками і стогоном худоби, а вогонь і дим здіймалися до небес...
У наступні дні у своїх телеграмах більшовики рапортували: “Гадяцький повіт. 19 серпня 1920 року. У повіті значне затишшя. Банди, що зосереджувались у Лютеньці, вступили в бій з нашими, не витримали натиску і відступили в напрямку Миргорода. Лютеньку спалено...”
Через десять днів до Полтави полетіла інша телеграма, у якій доповідали про нову каральну операцію проти Лютеньки: “…Нашими військовими частинами проведена операція з боротьби з бандитизмом. 29 серпня 1920 р. містечко Рашівку було очищено від бандитизму. Після захоплення Рашівки Політкомісією (ЧК. – Ред.) було скликане все чоловіче населення з метою виявлення бандитів і куркульського елементу, що сприяв бандитизму. Після опитування населення і належного фільтру 15 осіб явних бандитів і куркулів, що агітують проти радянської влади, були відразу на майдані розстріляні, 30 осіб заарештовані й відправлені в Полтаву в концентраційний табір. Решта населення відразу на мітингу після моєї пропозиції виявила бажання (під загрозою смерті. – Ред.) брати вила і лопати та вирушити з нашими частинами на боротьбу з бандитизмом. 30 серпня 1920 р. до шестисот (насильно зібраних. – Ред.) селян для прикриття з вилами і лопатами разом із червоноармійцями під командою Уначтилу вирушили на містечко Лютеньку, яке є дітищем бандитизму. Захоплене містечко Лютенька виявилось покинутим жителями. Нами було дано розпорядження, і всі будинки заможних селян були спалені, а також конфісковано декілька голів худоби. Лютенька, за винятком бідняцьких хатин, вся знищена... Голова повітвиконкому А. Кузьменко”.
За даними археолога Данила Щербаківського, який побував у 1921 р. у Лютенці, було спалено було 961 хат. За свідченням дослідника тих подій В. Андрієвського, у двічі спаленому містечку Лютеньці в серпні 1920 р. згоріло 1100 хат. Тож і через п’ять років після трагедії в Лютеньці значна кількість населення ще проживала в землянках.
Більшовицький терор не знав меж. Комуністична влада робила все, аби викоренити в селян волелюбний козацький дух, прагнення незалежності. Не мине й року, як у спаленій дотла Лютеньці будуть розстріляні заручники, а в роки “колективізації” багатостраждальне село буде серед шести найбільш покараних в Україні – його занесуть на республіканську “чорну дошку”. Ця постанова уряду обернеться тисячами репресованих і померлих від Голодомору. Тому багато років владою все робилося, аби ці злочини пішли в забуття.
Хотіли б забути, так сили забути нема... 

Іван ЧАЙКА, краєзнавець
Полтавщина

 

На світлинах – брати-повстанці Христові – Леонтій та Олександр  

 



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ