 18 червня 2018 р. відійшла в засвіти козачка Надія Зубенко (в дівоцтві Паровишник). Народжена в краю териконів, вихована на спогадах та стражданнях українського села Мілерова (що на Донщині), прожила життя на Холодноярщині. Закінчивши з відзнакою Ворошиловградський педагогічний університет, вона могла сама вибирати, де починати професійну діяльність як вчителька української мови та літератури. І поїхала. У край її мрій. Край, який описував Тарас Шевченко. “Де гайдамаки ножі святили”.
Знайшла свою долю – механіка колгоспу Юрія Зубенка. Народила та виховала двох синів. Старший, Михайло, міряє морські милі. Менший, Григорій, намотує кілометри на колеса вантажівки.
Довший час працювала вчителькою у Світловодську та Черкасах, у денних та вечірніх школах. Не у всіх учнів була можливість закінчити 10 класів – у селах часто були лише 8-річні школи. Тоді й виявила, що радянська влада нещадно винищувала всі спогади про волелюбних українців. Про Холодний Яр.
Слухала розповіді місцевих жителів та згадувала розповіді своєї мами…. Її мама колись дописала дочці в метрику 3 роки (бо працювати на шахту брали з 18-ти), щоб врятувати від голодної смерті менших сестер, які проживали в селі. Тим, хто працював на шахті, давали пайку: 100 грамів хліба та 50 грамів ковбаси. Надійчина мама ковбаси не їла, а вимінювала в місцевих на хліб. Сушила сухарі і раз на тиждень відносила в село…
У Холодному Яру Надія прочитала Юрія Горліса-Горського…
Російсько-українська війна внесла суттєві корективи в спілкування з її родичами та знайомими з Донбасу… Бойові дії відбувалися в тих місцях, де вона народилася та закінчувала школу. Це Часів Яр під Бахмутом (раніше Артемівськ). Рідний брат, який живе в Росії, сказав, що українська мова “надумана”.
Надія Зубенко підтримувала обидва Майдани. Брала участь у патріотичних заходах. Допомагала воякам АТО. Багато років передплачувала “Незбориму націю”. Складала на неї і на вшанування героїв Холодного Яру пожертви. Подарувала Романові Ковалю декілька цінних вишивок із Мельників. Дарувала добрим людям мед, зокрема і сотенному Мирославові Симчичу-“Кривоносу”, який із Романом Ковалем завітав до неї на подвір’я. Була привітною і світлою.
Надію поважали всі. Вічна Їй пам’ять! Історичний клуб “Холодний Яр”,
редакція газети “Незборима нація” На світлині – Надійка і Юрій Зубенки. Село Мельники. 
|
