Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2020 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Вони зродилися великої години


Коваль Роман. Житомирщина в боротьбі / Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – Київ: видавець Мельник М. Ю., Історичний клуб “Холодний Яр”, 2020. – 512 с. – (Серія “Видатні українці”. Кн. 10).

“Любов до Матірнього Краю – Найперша це моя Любов: / За нього радо я страждаю, / За нього й смерть прийнять готов, / Готов за Рідний Край вмирати, – Бо тут мене зродила мати!..” Ці слова з автобіографічної поеми “На Голготі” видатного українця, одного з очільників УНР, уродженця Брусилова Івана Огієнка (митрополита Іларіона) якнайкраще пасують на епіграф до нової книжки дослідника історії Визвольної боротьби українського народу 1-ї половини XX ст. Романа Коваля “Житомирщина в боротьбі”. У ній автор повертає із забуття імена синів і дочок нашого славного козацького краю, представляючи їх національним ідеалом українства, тому що саме вони своєю жертовною боротьбою проти московсько-більшовицького агресора не тільки відстоювали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність своєї Батьківщини, а й передавали наступним поколінням незгасимий вогонь сили людського духу і військової звитяги. Завдяки тому в “енергійному і талановитому організаторові” отаманові Дмитрові Соколовському автор відкриває ще й просвітителя, який безкорисливо опікувався шкільництвом і щиросердно переймався проблемами української культури і літератури. Образ Олександри Солоколовської для нього, з одного боку, є світлим, чистим і непорочним, як дитя, таким собі уособленням жіночої краси, благородства, шляхетності, а з другого – по-чоловічому сильним, вольовим, хоробрим, безжалісним до ворогів. При освяченні в отаманшу Маруся, дівча-гімназистка, набрала в кубанку жорстви і на Дівич-горі вигукнула: “Нехай кожний камінь цей впаде на голову ворогам!” Олесь Козир-Зірка постає в його оповіді як справжній український козак: чорнявий красень зі смаглявим обличчям і блискучими очима, від якого мліють жінки; освічений чоловік і полум’яний оратор; поборник української мови, а ще й людина з неабиякою харизмою, через що навіть євреї вітали повстанського ватажка словами: “Слава отаману, слава Україні!” Загартований фронтами Першої світової молодший старшина Дикої дивізії Петро-Євстафій Филоненко бачиться авторові досвідченим військовим і глибоко ідейною людиною з високими духовними пориваннями віддати всього себе на службу Україні. Він один із небагатьох знакових учасників Української революції 1917 – 1921 рр. із Житомирщини, хто вцілів у страшній “совєтській м’ясорубці” і продовжив боротьбу з ворогом під час Другої світової.
Я розпочав огляд книжки з побіжного ознайомлення читача з кількома дійовими особами, щоб показати – геройство цих непересічних особистостей мало не декларативний і популістський характер, а було обумовлено їхньою свідомою громадянською позицією і щирою любов’ю до рідної землі.
Прикметно, що саме Житомирська область одна з перших серед країв України отримала ґрунтовне історико-публіцистичне видання про героїв Української революції 19171920-х рр., адже наш край вважаєтьсяколискою Визвольних змагань. З огляду на це хочеться дорікнути значній частині поліських істориків і краєзнавців, які свідомо чи несвідомо намагаються уникати цієї болісної теми, посилаючись на суперечливість джерельної бази та побоювання образити почуття людей з іншими поглядами, а тому не включають цей драматичний період українського минулого у свої твори або ж просто перецитовують радянських істориків.
Одним із перших, хто звернув увагу на проблематику Визвольних змагань 1917 – 1920-х рр. у контексті регіональної історіографії, був відомий житомирський історик Геннадій Махорін. У 2017 р. вийшла друком його розвідка “Українська національна революція 1917 – 1922 рр. та її перебіг на Житомирщині”. У ній автор на основі численних архівних документів відстежує перебіг Української національної революції на теренах нашого краю. Книжка Романа Коваля “Житомирщина в боротьбі” не тільки значно розширює грані пізнання подій тієї бурхливо плинної доби, а й, що найголовніше, близько знайомить нас із її безпосередніми учасниками.
Мені дуже приємно, що меценатами цього знакового для Житомирщини видання стали мої земляки – голова Брусилівської об’єднаної територіальної громади Володимир Габенець та Громадська організація “Рідний дім – Брусилівщина” (голова Олександр Нікітчин). Завдяки цим людям до нас повертаються імена борців за національне визволення Рідного Краю. Серед великої кількості прізвищ, походженням майже з кожного куточка сучасної льоноцвітної Житомирщини, читачі мають змогу відшукати своїх рідних, про долю яких чи їхній героїчний чин вони досі нічого не відали. Так, наприклад, трапилося з моїм добрим товаришем, редактором брусилівської районки Сергієм Мазуренком. Саме з цієї книжки він дізнався, що його двоюрідний дід Антін Павлович Мазуренко “після навчання в Житомирській юнацькій школі служив поручником 4-ї Сірої бригади, а затим 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. У бою під Малими Міньками був поранений в обидві ноги. 15 грудня 1921 р. засуджений до двох років виправно-трудових робіт”.
Тепер зупинюся трохи детальніше на змістово-структурній моделі книжки Р. Коваля “Житомирщина в боротьбі”, а також її сюжетності та жанрових особливостях, позаяк саме ці літературні фокуси (звичайно разом з іменем автора) вибирають зі споживчого ринку книголюбів цільовий сегмент читачів.
Це видання складається із дванадцяти головних частин, кожна з яких має свій предметно-логічний зміст. Скажімо, у розділі “Біографії” представлені відомості про знакових отаманів Житомирського краю. В “Історичних новелах про боротьбу на Житомирщині” розповідається про ключові епізоди війни з ворогом. Зокрема, читач знайде тут розлогі описи боїв за Овруч (“Звільнення Овруча”), оборони Бердичева (“Бої за Бердичів”), відступу із Житомира (“Кривава драма в Житомирі”), визволення Брусилова (“Звільнення Брусилова”) тощо.
У розділі “Учасники Визвольної боротьби із Житомирщини, які навчалися в Українській господарській академії в Подєбрадах” досить ґрунтовно представлені біографії наших земляків, які волею долі опинилися в цій академії. Тут зустрічаємо вихідців ледь не з усіх куточків області: Олексу Бакала зі Звягельщини, Йосипа Барцала з Малинщини, Миколу Білошицького із Житомира, Григорія Гришка з Хорошівщини, Петра Іванченка та Юлія Мордалевича з Радомишльщини, Лавра Панасенка з Базара, Дмитра Солов’я з Коростишева, Марка Тарасуна з Брусилова та багатьох інших.
Звичайно, я не переповідатиму кожний розділ, як і не акцентуватиму увагу на його текстовому наповнені. Проте хотів би сказати кілька слів про матеріал, який викликав у мене найбільшу хвилю щемкого трепету і почуття гордості за своїх земляків. Мова йде про рейд розвідчого відділу сотника Василя Падалки під час Другого зимового походу, нарис про який автор помістив у розділі “Спогади, щоденники, свідчення”. Це вперше представлений у сучасній українській історичній літературі деталізований опис маршруту чоти Волинської повстанської групи в більшовицькому запіллі. Окрім того, ці спогади переконливо демонструють настрій населення нашого краю: вороже і ненависне ставлення до більшовиків та гостинність і повагу до вояків Армії УНР.
Видавець Марко Мельник зазначає, що за літературною формою книжка “Житомирщина в боротьбі” є науково-популярним виданням, хоча, на моє глибоке переконання, вона належить до творива науково-художнього. Розуміючи важливість живого слова у формуванні питомо національного світогляду, автор залучає до своєї об’ємистої наукової розвідки з численними архівними справами, історико-біографічними нарисами і документальними свідченнями ще й оповідки, образки, новели, спогади, щоденники, вірші, пісні, а також використовує повний арсенал літературних засобів. Наведу кілька прикладів: “Мерзли в очікуванні боїв гармати”, “засніжене поле знову захвилювалося” (алегорії); “ніч розгорнула чорні крила”, “червона анархія” (епітети); “ми живемо, як птиці небесні”, “дівчата були гарненькі, як квіточки”, “розплакався, як мала дитина” (порівняння); “вся сіль була в нетвердій владі”, “ще будуть ламати історики наші в дискусіях гострі списи”, “накрили нападників рясним свинцевим дощем” (метафори); “Бач, гаспидові душі, а ще прикриваються гаслом усіх свобод” (іронія); “О Жанна Д’Арк!” (метонімія).
Таке поєднання красного письменства з документалістикою надає читачеві творчий імпульс до пізнання, спонукає його до роздумів, впливає на формування власної життєвої позиції і, нарешті, дає змогу легко засвоювати непросту фактологічну історичну інформацію. Отже, книжка “Житомирщина в боротьбі” має не лише історичну, а й художню цінність.
Провідна сюжетна лінія цього великого за розмірами твору випливає з його назви – це боротьба за національне визволення України на території Житомирщини, що закладено в історичному контексті подій з великим колом дійових осіб. Автор хоч і представляє своїх героїв у певному ідеологічному образі, але кожного вимальовує по-різному, з притаманним лише йому характером, життєвим досвідом, рівнем грамотності тощо. Ось кілька цитат із книжки:
“«Козак Сичук, старий вояка, зморений, нездібний до дальшого походу, кулею з власної рушниці розчерепив собі голову на очах селян. Не хотів попадати до полону, а рушати за своїми не стало сили», – засвідчив трагедію полковник Роман Сушко” (“І хліб, і біль”).
“Найбільше вражали в ньому якась особлива внутрішня замкненість і маломовність. Про себе не любив нічого оповідати навіть найближчим людям. Його зосередженість і задуманість часом не подобалися приятелям – хоч Щербак і не цурався товариства, а іноді й сам любив забавитись у веселій компанії і навіть добре посміятися з добрих дотепів, але сам ніколи не пробував своїх сил у гуморі” (“Вічний повстанець Степан Щербак”).
“Дуже цікаву групу людей уявляв собою штаб отамана, тай сам він був дуже цікавий! Високого зросту, в якомусь темно-синьому жупані, в чорній киреї, наопаш надітій, у величезній шапці з сернячого хутра, він здавався справжнім забутком якогось 17 століття, коли стояв перед нами на ґанку господи. Тепер же, сидячи у кімнаті на стільці, спершись руками на стіл і лагідно дивлячись на нас своїми сірими очима, з кучерявим довгим волоссям, що спускалося йому на чоло, він робив вражіння хорошого парубка-студента чи навіть гімназиста старшого класу, що на світ ще дивиться як на щось ясне, хороше, який до всього іде з щирою душею, без жадної захованої думки” (очевидно, йдеться про отаманшу Марусю Соколовську; дія відбувається в колишньому панському маєтку Синельникова в Брусилові; Л. Чикаленко, “Осінь 1919 року. Уривок із споминів”).
Ці уривки наочно свідчать, що автор не хоче, аби його герої вмерли (в прямому і переносному значенні цього слова), тому для кращого збереження образів описує їхню зовнішність, поведінку, манери спілкування. Але, з другого боку, він розуміє, що тільки героїчна образність, яка випливає із драматичної жертовності лицарів Визвольних змагань, зможе відобразити їхнє справжнє призначення боротися за щасливе майбутнє України до останнього подиху. Такі почуття власної гідності героїв книжки мотивують на вчинки, що виходять за межі звичайного, загальноприйнятого, і викликають у читачів щире захоплення, подив і бажання наслідувати.
Напевно, було б неправильно, якби я обмежився розповіддю про книгу “Житомирщина в боротьбі” й окремо не згадав її творця. І хоч він є добре знаним письменником, істориком, громадським діячем, який не потребує представлення широкому читацькому загалу, мені все ж хотілося б відзначити деякі професійні й особистісні якості автора.
Письменник Роман Коваль має свій унікальний і неповторний стиль мовлення, що, за висловом Гете, вважається найвищим ступенем художньої довершеності, якого можуть досягати лише найталановитіші митці. Він пише легкоперо, але водночас емоційно-виразно й оклично-ритмічно, а мелодика його письма відлунює передзвоном козацьких шабель, віддає порохом отаманських наганів, променіє світлими, навіть інтимними, почуттями до своїх героїв і горить лютою ненавистю до ворогів. Слова його текстів ніби само собою сплітаються в гарну сув’язь рядків, що промовляють голосами славних українських патріотів минулого; у них вчуваються сповнена трагічними подіями журба і пройнята вірою в краще життя сила і велич.
Автор “Житомирщини в боротьбі” як вправний садівник ретельно виполює шкідливі бур’яни ідеологічних спотворень, брехні та містифікації радянської історичної “науки”, дбайливо обрізає сухі гілочки вигадок і нав’язливих штампів сучасних дослідників, щоб український вишневий садок пишно заквітував історичною справедливістю. Тільки в такому садку вродить багатий урожай національних, духовних та художньо-естетичних цінностей, витворених нашим народом упродовж складного періоду його історії. Завдяки творам Прометея Духу Української визвольної боротьби початку XX ст. буде дозрівати світоглядна свідомість наших сучасників і прийдешніх поколінь українців. Тож побажаємо славному Романові Ковалю і його товаришам Владиславові Карпенку та Юрію Юзичу, які разом з ними творили цю книгу, безмежжя цікавих історичних відкриттів і нових книжок.

Володимир СВЯТНЕНКО

У виданні 512 сторінок. Ціна 270 грн. (без вартості пересилки. Замовляти можна на сайті Історичного клубу “Холодний Яр”: https://otamania.in.ua або на сторінках автора у ФБ: Роман Коваль, Роман М. Коваль, Roman Koval, також за адресою: kovalroman1@gmail.com  Замовляйте книгу для себе, своїх друзів та рідних!



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ