Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2020 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Відгук на фільм “Чорний Ворон”


Відгук на фільм “Чорний  Ворон”

Нещодавно на телеканалі “1+1” відбулася прем’єра фільму Тараса Ткаченка “Чорний Ворон” – за мотивами роману Василя Шкляра, який я готував до друку.
Насамперед хочеться привітати всіх нас, що тема повстансько-партизанського руху вийшла на широкий екран. Боротьба українців проти російських окупантів показана з правильними акцентами.
Сподіваюся, що це не останній фільм, дасть Бог, буде екранізований і документальний роман Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр”, який по справедливості мав бути екранізований перший, бо з нього й почалося наше проникнення в романтику гайдамаків ХХ століття.
Але своя сорочка ближче до тіла, тож Василь Шкляр багато років просував ідею створення фільму саме за мотивами свого роману, який розповідає нам про фінальні акорди Визвольної боротьби.
Гра акторів мені сподобалася, особливо Явдосі (Наталки Сумська) та “Вовкулаки” (Павло Москаль). Виявив свої таланти і режисер Тарас Ткаченко, хоч часами він виказував повне незнання психології партизанів, життя яких хотів відтворити. Так сталося, зокрема, у сцені бою в клубі в м. Кам’янці під час вистави з нагоди 5-ї річниці Жовтневої революції. Партизани непомітно – підземними ходами – пробралися за лаштунки сцени і раптово атакували ворогів, які зібралися на своє свято. Логіка партизанів завжди одна: завдати ворогові несподіваного удару у слабку точку і відразу зникнути. У фільмі ж партизани, виконавши завдання, не розчинилися в темряві підземних ходів так несподівано, як і з’явилися. Чому ж вони втягнулись у нерівний бій із броньовиком і червоною частиною, яка поспішила на допомогу своїм?! Це неприродно. Станіславський сказав би: “Не вірю”. Скажу це і я.
Щодо самих звуків бою, то вони були умовні. Вважаю роботу звукорежисера неякісною, бо в найдраматичніші моменти картини, а такими завжди є бої, рушничні та револьверні постріли нагадували звуки дитячих пукавок. Ці притишені звуки руйнували атмосферу завзятого бою, яку хотів відтворити режисер. Тож глядач відчував себе не у фільмі, не в бою, а в глядацькому залі. І напруга гострих моментів нівелювалася.
Ось ще один бій. Із засідки.
У засідці партизани лежать непорушно, затамувавши подих, чекають наказу стріляти. А тут колона червоних йде за 15 м лісовою дорогою, а партизани не лежать, а перебігають від дерева до дерева. Фактично на очах червоних, але ті “не бачать”. Не вірю!
Ось після бою отаман миє у воді закривавлену шаблю, а тоді кладе її поруч. Не вірю! Козак дбайливо ставиться до холодної зброї, він завжди протре її насухо шматою, а не митиме у воді.
Ось ще кілька антиісторичних деталей.
100 років тому невістка не цілувалась би з коханим на очах у свекра, з яким перший день як познайомилася.
Василь Шкляр за кадром сказав, що в Холодному Яру було “15 тисяч шабель”, тобто ствердив, що в Холодному Яру було кілька кінних дивізій. Це не відповідає історичній правді. У Холодному Яру вояки були переважно пішими, була лише одна кінна сотня.
Ось ще картина. У Кам’янці червоні ведуть під вартою полоненого партизана в новій шапці. У новій шапці! Та вони б уже давно ту шапку зняли з нього!
Узагалі впадало в око, що не тільки командири, а й червоноармійці одягнені в нові шинелі. Це не відповідає історичній правді. Червоноармійці завжди були одягнені бідно-убого, були схожі на голодранців, тому й роздягали полонених та убитих, щоб самим краще вбратися. От чекісти – то інша справа: це були франти у шкірянках!
Те саме і з прапорами. Прапор полку гайдамаків Холодного Яру був як новенький, не запилюжений, не потріпаний у боях, а ніби щойно куплений у магазині. До слова, партизани в бій із прапором не йдуть, їм головне – непомітно підібратися до ворога…

Двері в тюремній камері начальник закриває не за засув чи ключі, а на якусь легку защіпку. Сама камера простора, а бранців у ній небагато. Як правило, камери були так забиті в’язнями, що люди зомлівали від спеки та духоти.
Ось Вовкулака вбиває зрадника і йде, залишаючи ніж у рані. А чим же він собі сьогодні вріже сала?..
Василеві я не раз казав, що отаман собі псевда не обирає, це прерогатива козаків, а тут отаман сам вибирає собі псевдо “Чорний Ворон”.
Якщо робити історичний фільм, то він повинен бути історичним і в деталях, які творять епоху. Тож дивно бачити в заключних кадрах, як наш кінний загін узимку скаче дорогою під пісню Славка Вакарчука.
Партизани взимку роздають коней по хуторах людям, бо коні залишають глибокі сліди, за якими партизанів легко вирахувати і знищити. Взимку партизани не воюють, а переховуються під землею у схронах чи на далеких хуторах у надійних людей. Партизани чекають весни. І коли ліс викине листя, тоді лише вони здобувають коней…
Багато чого я розповів Василеві Шкляру, коли допомагав йому довести до кондиції його “Чорного Ворона”. Він багато що засвоїв, але, на жаль, не передав простих істин режисерові.
Можливо, невибагливий глядач всього цього не помітить, і фільм йому сподобається. Нехай так і буде! Бо фільм усе ж є здобутком, а не втратою. Але мені другий раз дивитися його не хочеться. А от “Хоробре серце” хочеться!
Сподіваюся, що творці мою критику сприйняли як дружню і конструктивну.
Бо такою вона і є.
Бажаю нових фільмів про Холодний Яр, у яких огріхів буде менше.

Роман КОВАЛЬ
Київ, 18 травня 2020 р.

На фото – Павло Москаль у ролі “Вовкулаки”.

  



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ