Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2020 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Григорій Олійник, козак отамана Гайового


Чекісти називали Григорія Олійника “найвідданішим козаком отамана Гайового”. Він і загинув разом з отаманом… Останній свій бій вони прийняли 9 лютого 1923 р. в Лук’янівській в’язниці. Стали поруч з отаманами Холодного Яру та Чорного лісу, які підняли повстання. Тоді в чотиригодинному бою загинуло 38 осіб.
Григорій Андрійович Олійник прожив лише 19 років.
Народився він 1903 року в с. Княжичах на Київщині. Був останньою дитиною у великій селянській родині Андрія Івановича Олійника та Лукії Парфентіївни Булавинець. З дев’ятьох дітей подружжя четверо померли в дитячому віці.
Гриць був оточений турботою рідних – батьків, старших братів і сестер: Федора, Степана, Євдокії, Анастасії, а також хрещеного Михайла Булавинця. Всі любили малого. Особливо Дуня, яка після заміжжя в 1908 р. за односельцем Артемом Пономаренком жила окремо. Проте їхні хати були майже поруч, тож Гриць частенько бував у сестри. Та і своїх дітей у неї ще не було.
Безтурботне дитинство тривало недовго – на Різдво 1912 р. у віці 57 років померла мама. Тож у 9 р. Григорій став сиротою. Почав заробляти собі на хліб, пасучи корів.
Через півроку вийшла заміж у сусіднє село сестра Настя. У 1914 р. на війну пішов брат Федір. Через рік він пропав безвісти. Гриша проживав із братом Степаном, але теж недовго, бо й Степана призвали в армію…
Коли скинули царя, Григорію було 13 чи 14 років. Про зречення царя селяни дізналися в церкві від княжицького священника Гаврила.
На початку 1918-го в село почали заходи різні військові: то ескадрон кірасирів, то дончаки, то більшовики. Для оборони села було утворено Вільне козацтво. Навесні в селі з’явилися німці…
У листопаді 1918 р. в селі зачитують заклик Симона Петлюри про мобілізацію всіх, хто може володіти зброєю, на захист УНР. Пішли всі, навіть інваліди. У Княжичі набилося повнісінько добровольців з Обухівщини, Васильківщини, які йшли на Київ.
Григорій був не лише свідком цих подій, а й вірним помічником свого хрещеного Михайла. Товаришував він і з двоюрідним братом Василем. Михайло і Василь були членами підпільної петлюрівської організації. Залучили до організації і Григорія. Невдовзі він опинився на військових навчаннях, які організували в Жорнівці повстанці Орихівський з Липового Скитка та Тимошенко з Новосілок.
У вересні по р. Ірпеню проходив фронт між більшовиками й денікінцями: у Княжичах – більшовики, у Жорнівці – денікінці. Майже щодня денікінці з гармат обстрілювали Княжичі: було розбито церкву, будинок священника, вбито священника, побито багато будівель і худоби.
Більшовики оголосили у Княжичах мобілізацію. Зігнали до збірного пункту понад 40 чоловіків, серед них і Григорія, хоч він був ще неповнолітнім. Взявся вести новобранців у штаб 520-го полку більшовиків Пилип Драник, колишній офіцер царської армії, який на той час очолював петлюрівське підпілля в наших селах. До більшовицького штабу хлопці так і не дійшли, бо повів їх Пилип не до більшовиків, а в Кладову, що в Жорнівському лісі, де таборувалися партизани. Гуртувалися вони навколо Гайового і Пилипа Драника.
У лютому 1921 р. в Княжичах і Жорнівці місцева парафія перейшла до Української автокефальної православної церкви. Діяла й “Просвіта”. Але більшовики накидали своє, московське. Зокрема, хору молоді, у якому брав участь і Григорій, доручили до Шевченківських днів розучити “Інтернаціонал”. Але на святі хор під керівництвом професора музики, композитора Євгена Августовича Риба замість “Інтернаціоналу” виконав гімн “Ще не вмерла Україна…”. Євгена Риба одразу забрали на допит у ЧК. На весну всі хлопці пішли в ліс до Гайового. У хорі залишилися одні дівчата.

А хлопці вже співали в лісі біля вогнищ. Ось прізвища цих відважних княжичців: Трохим Андраш, Василь Булавинець, Тиміш Гома, Опанас Кононенко, Варйон Мельниченко, Петро Мельниченко, Олександр Мельниченко, Григорій Олійник, Савка Олійник, Платон Олійник, Микола Пастушенко, Трохим Пономаренко, Архип Приймаченко, Семен Приймаченко, Харитон Саковський.
Григорію Олійнику на той час виповнилося сімнадцять. Сміливий, відчайдушний, але водночас розсудливий не по літах. Обережний, небалакучий, він відразу проявив себе у загоні. Частенько ночами зі своїм односельцем Сашком Мельниченком бував у Княжичах. Невдовзі став довіреним козаком отамана Гайового. Забезпечував зв’язок між Гайовим та організацією отамана Косаря, якого в серпні 1922 р. обрано начальником 10-го повстанського району.
Коли Гайового було поранено в ногу, то лікував його у Княжичах місцевий цілитель, який добре знався на травах, – Василь Харитонович Драник, батько отамана Косаря. І, звичайно, Григорій був завжди поруч з отаманом, що був йому і за батька, і за старшого брата, і за друга. “Найвідданіший козак отамана Гайового” – така характеристика говорить сама за себе.
У 1921 – 1922 рр. Григорій брав участь у всіх воєнних операціях загону Гайового, а їх було близько 40. Узяв участь і в ліквідації співробітника ГПУ Федорова.
Один з епізодів боротьби описує у своїх спогадах одноліток Григорія Антон Дудка: “Восени 1921 р. у Княжичі прибув продзагін у складі 4-х озброєних червоноармійців на конях для забезпечення виконання плану продрозверстки – заготівлі хліба і фуражу. Оскільки у селі діяла надійна повстанська петлюрівська агентура, то дуже швидко загін Гайового оточив село. Двом червоноармійцям вдалося втекти, а двох зарубали шаблями. Серед жінок зчинилася паніка через загрозу знищення більшовиками всього села. І тут перед селянами виступив сам Гайовий – в широких штанях, кісет і люлька біля пояса, одна нога в чоботі, друга, поранена, – в постолі, і каже селянам: «Сидіть, сидіть дома, побачите, до чого ви, жидівські патинники, досидитесь»” (патинки – туфлі без закаблуків у деяких східних народів. – Ред.). “Досиділись“ до Голодомору…
Деякі із княжичців загинули, дехто повірив в амністію, яку їм було обіцяно більшовицькою владою, і повернулися в село. Григорій же продовжував боротьбу. Його заарештовували разом з отаманом Гайовим 13 жовтня 1922 року.
На допитах Григорій нікого не зрадив. Нічого не повідомив про свою сім`ю і родичів, згадав лише пропалого безвісти на фронті Світової війни брата Федора. Дату свого народження він також чітко не назвав – “не пам’ятаю – чи 1903, чи 1904” (через майже століття виявилося, що метричних книг церкви Воздвиження Чесного Хреста Господнього с. Княжичів Київського повіту та губернії за 1886 і 1903 роки на зберіганні в Центральному державному історичному архіві України немає. Це якраз роки народження Григорія та його сестри Євдокії, яка на час арешту брата проживала в Княжичах. Дивний збіг обставин?).
30 січня 1923 р. більшовики засудили Григорія Олійника до розстрілу, з конфіскацією майна – якого в нього й не було. Останній свій ранок він зустрів у Лук’янівській в’язниці...
Протягом тривалого часу Г. Олійник не був реабілітований, хоча справа розглядалася тричі: у січні 1989 р., липні 1994-го та в жовтні 2016 року. У зв’язку з цим княжицький сільський голова Олена Шинкаренко та депутати сільської ради звернулися до Генерального прокурора України Ю. Луценка з клопотанням про реабілітацію нашого односельця. З таким же клопотанням звернувся і президент Історичного клубу “Холодний Яр” Роман Коваль.
І лише 14 грудня 2016 р. суд за поданням Київського обласного прокурора реабілітував отаманів Холодного Яру, Чорного лісу та Київщини, серед них і отамана Гайового та його вірного козака Григорія Олійника. Суд встановив, що “обвинувачення, яке сформульоване у вироку трибуналу, вказує на те, що холодноярці засуджені за боротьбу, в тому числі і збройну, проти радянської влади, за прагнення створення незалежної Української держави, за участь у збройних загонах Української Народної Республіки та інші дії, які стверджують їхню участь у боротьбі за незалежність України”.
Пошуки родичів Григорія Олійника тривали понад рік, оскільки Григорій під час слідства, за протоколами допитів, надав мінімум свідчень. Натомість прізвище Олійник у Княжичах дуже поширене. Я опитала кожну родину з прізвищем Олійник, але Андрієвих рідних не знаходили. Здавалося, що всі зусилля марні. І все ж завдяки небайдужим односельцям, зокрема Василині Василівні Ніколаєвській, вдалося відшукати посвідку особи, видану в 1948 р. Степанові Андрійовичу Олійнику, як виявилося, старшому брату Григорія, який зник безвісти. Далі – дослідження в Центральному державному історичному архіві України, завідувач відділу якого Ярослав Миколайович Бульбонюк доклав немалих зусиль до встановлення даних про родину героя. Особливо хотілося б відзначити внесок у цю справу Романа Коваля та краєзнавця Владислава Карпенка.
16 вересня 2016 р. під час виступу перед громадою сіл Княжичів й Жорнівки Роман Коваль нагадав вислів Юрія Липи: “Одне святе є в світі – кров людей хоробрих, Одні живуть могили – вірних Батьківщині”. “З першою тезою погоджуюся повністю, – сказав дослідник, – бо оборонці свого народу скрізь у культурному світі вважаються святими. Що ж до другого твердження, то це радше мрія… На превеликий жаль, могили наших героїв мало де збереглися. Якщо й можна вклонитися їм, то переважно поза Україною – у Чехії, Польщі, США... Не знаємо ми й де могила Пилипа Драника. Але це не підстава опускати руки. Адже можна насипати курган – символічну могилу отамана Косаря – і встановити на ній меморіальну табличку. Історичний клуб «Холодний Яр» готовий бути партнером у цій добрій справі. Варто, на мою думку, перед селом встановити знак: «Село Княжичі – батьківщина отамана Косаря»”.
Ми не знаємо, де могили наших славетних земляків – останнього отамана Київщини Пилипа Драника-Косаря та Григорія Олійника, “найвідданішого козака отамана Гайового”. Громадою села Княжичів і місцевою владою проводиться робота зі вшанування їхньої пам’яті, а також усіх наших односельців, які боролися за Українську державу. У центрі села, якраз де бере початок вулиця Отамана Косаря і навпроти будинку, де народився Григорій Олійник, упорядковано Сквер Героїв, встановлено пам’ятник “Борцям за Українську Державу. Нашим землякам із Княжич і Жорнівки”, споруджено Алею Героїв.
Завершено створення Історико-краєзнавчого музею сіл Княжичів та Жорнівки Княжицької сільської ради, який розташовується у приміщенні Громадського центру. Відповідне рішення ухвалено на сесії Княжицької сільської ради 10 березня 2020 р. Затверджено склад Ради музею. Одна з експозицій музею буде присвячена Григорієві Олійнику.
Козакам слава!

Людмила ГРЕБЕНЮК,
Історичний клуб “Холодний Яр”
Село Княжичі Києво-Святошинського р-ну



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ