Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2020 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Історія одного бою


У Мельниках на цвинтарі поруч із могилою отамана Василя Чучупаки є пам’ятник чотирьом гайдамакам Холодного Яру. Про цю братську могилу розповіла наприкінці 1990-х місцева мешканка – сестра одного із загиблих Параска Токовенко. За її словами, гайдамаки стали жертвами нападу на село загону Лопати. Віднайдені документи дають змогу пролити світло на ті трагічні події…
Восени 1920 р. більшовики концентрують сили для ліквідації повстанських підрозділів на території Чигиринщини. Розпочинається безкомпромісна війна місцевого населення з червоними наїзниками…
4 – 11 вересня 322-й батальйон 75-ї бригади ВОХР вів операцію проти Білоярського куреня Якова Щириці (отамана Мамая). 8 вересня біля с. Тарасівки відбувся 9-годинний бій. За підтримки канонерки зі складу Дніпровської флотилії більшовики змусили повстанців відступати до с. Тіньок. У ході “зачистки” розстріляно 37 повстанців.
16 вересня в Кам’янку прибула група військ ВОХР Бобринського району у складі трьох батальйонів 2-ї Окремої московської бригади військ внутрішньої охорони (далі – ВОХР; вона ж 26-та бригада 9-ї стройової дивізії військ ВНУС), 35-го батальйону залізничної охорони й окремих підрозділів Петроградського батальйону під командуванням Івана Курова.
18 вересня розпочалася військова операція: червоні взяли Грушківку, 19 вересня – Мельники, 20 вересня – Медведівку, Матвіївку і Триліси. У Мельниках спалено двадцять хат. На захоплені села накладено контрибуцію.
У жовтні почався новий етап військової операції на Чигиринщині. Командування окупаційної армії виділило “достаточное количество силы (до двух пехотных бригад) под общим руководством начдива N ВНУС, который для удобства управления операцией перебрасывается с полевым штабом на ст. Знаменка”.
У результаті “упорных боев” більшовикам вдалося зламати “прежде всего сопротивление банд в Чигиринском районе”, “достичь полного уничтожения Александрийской дивизии”. У цей час Черкаський повіт “зачищають” частини 1-ї кінної армії, які переходять “с польского на южный фронт”: у районі Мошен і Млієва повстанські загни Голого (Трохима Бабенка) “теряют несколько сот человек убитыми”. Саме під час операцій восени 1920 р. відбулися трагічні події загибелі чотирьох гайдамаків у с. Мельниках.
Анатолій Шостопал (м. Черкаси) ознайомив мене з виданою в 1921 р. окремою брошурою доповіддю начальника тилу Південного фронту й одночасно командувача військами внутрішньої служби Південного фронту і Південно-Західного фронту Роберта Ейдемана “Ударные уезды и районы (к вопросу о борьбе с бандитизмом)”.
Червоний командир цитує донесення від 20 листопада 1920 р.: “Из села Яновки комотряда доносит, что в районе Холодного Яра (…) отрядом производится операция. В селе Мельниковке (правильно: Мельники. – Ред.), 12 вер. вост. Жаботина, обнаружено гнездо бандитов и захвачены 4 видных бандита: Деркач, Токовенко, Руденко и неизвестный (первый и последний при сопротивлении были расстреляны) и 2 кавлошади. Дом штаба бандитов сожжен, при горении разорвалось 3 – 4 бомбы и бесчисленное количество патронов”.
Дату останнього бою дають змогу уточнити записи в метричній книзі Покровської церкви с. Мельників. У розділі “О умерших” зазначається, що 26 жовтня 1920 р. померли від ран жителі цього ж села вісімнадцятилітній Прохір Іванович Деркач і на рік старший від нього Петро Оверкович Токовенко. Прохір Іванович Деркач – командир булавної сотні Холодноярської бригади.
У метричній книзі не відображено відомостей про загибель Руденка (ім’я не встановлено) і “невідомого” (за більшовицькими документами), якого місцеві називали Гаврилком-“Полтавцем” (імовірно, йдеться про гайдамаку з Полтавщини). Очевидно, вони були “бурлаками”, і священник не знав, як записати загиблих…
Загиблим у бою пощастило більше, ніж полоненим. За свідченням Параски Оверківни Токовенко, її брата немилосердно катували – викололи очі, відрізали носа, вуха, носа, “пекли вогнем” – червоні хотіли “розв’язати язика” повстанцям. Після жорстоких катувань полонених було страчено.
26 жовтня 1920 р. загиблих юнаків відспівали священник Михайло Лебедович і псаломник Мефодій Левченко та поховали на цвинтарі в Мельниках у братській могилі разом з Гаврилком-“Полтавцем” та його товаришем.

Олександр СОЛОДАР

Від редакції.
Цю страшну історію переповіла нам Параска Чиж 12 квітня 1997 р., коли члени Історичного клубу “Холодний Яр” вшановували могилу Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака. І показала поховання, від якого залишився маленький горбик, густо зарослий кущами бузку. На моє прохання отець Василь із Чигирина провів першу панахиду на братській могилі, а я пообіцяв жінці відновити могилу. Могилу відновив Богдан Легоняк, козак Історичного клубу “Холодний Яр”. 1998 року він встановив металевого хреста і насипав могилу, а 2002 р. ми разом з організацією “Тризуб” ім. Степана Бандери поставили гранітні пам’ятники на братській могилі та могилі Головного отамана Холодного Яру (скульптор Іван Осадчук з Тернополя).
2 травня ми знову покладемо квіти на ці могили під час 25 вшанувань героїв Холодного Яру. Запрошуємо й вас, шановні читачі “Незборимої нації”, взяти участь у шляхетній справі!



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ